"Янголи" та "хмаринки" шкодять: психолог про те, як говорити дітям правду про загибель рідних
Війна принесла в українські родини випробування, до яких неможливо підготуватися заздалегідь. Найважче з них - необхідність пояснити дитині, що тата, мами чи дідуся більше немає. У такі моменти дорослі часто губляться, намагаючись захистити малечу метафорами про "хмаринки" або відкладаючи розмову "на потім". Проте замовчування та вигадки можуть лише поглибити травму.
Як правильно побудувати цю надскладну розмову з дитиною, розповіла для РБК-Україна магістр психології та сертифікований дитячий психолог Олена Погорєлова.
Більше цікавого: Якщо дитина каже це, вона глибоко нещасна: 11 фраз, які не можна ігнорувати
Дорослий як опора: спочатку "маску на себе"
Перш ніж починати діалог, важливо оцінити власний ресурс. Дитина миттєво зчитує стан дорослого, і якщо ви перебуваєте в стані істерики, конструктивної підтримки не вийде. Психолог наголошує на важливості самодопомоги:
"В стресових ситуаціях та в моменти емоційного перенапруження дитина ніби маленький човен у шторм у морі, а дорослий є якорем, який допомагає втриматися. Тому щоб допомогти дитині пережити втрату, важливо в першу чергу прожити свої емоції та потурбуватися про себе. Коли в сімʼї сталася біда і загинув член сімʼї чи близький родич, дитині варто про це сказати, не варто затягувати розмову на тижні чи місяці", - радить Олена Погорєлова.
Де, коли та як повідомити невтішну новину
Місце та людина, яка приносить звістку, мають вирішальне значення для того, як дитина інтегрує цей досвід у свою психіку.
"Про втрату дитині краще повідомити тоді, коли дитина перебуває у спокійному стані, в безпечному та звичному для себе місці (вдома, наприклад). Почути невтішні новини дитина має від близької людини, які довіряє (мама або тато, бабуся, дідусь). Дитині варто говорити правду, про те, що сталося, не варто говорити, що "людина полетіла на хмаринку", "дивиться з неба на нас", "перетворилася на янгола" чи щось тому подібне. Це може викликати у дитини страхи або марні надії, що людина може повернутися", - пояснює психолог.
Фахівець підкреслює, що мова має бути чесною, але адаптованою:
"Краще говорити дітям правду, враховуючи вік дитини. Можна сказати, що людина (тато, мама, дідусь, дядько) захищала нашу країну від ворогів, але, на жаль, вона загинула, її тіло вже не працює, вона не дихає і не повернеться до нас. Можна використати казки або мультики як приклад, де головний герой когось втрачає", - радить Олена Погорєлова.
Спектр реакцій: від байдужості до агресії
Батьки часто лякаються, коли дитина замість сліз починає гратися чи виявляє гнів. Проте будь-яка реакція - це спосіб психіки вижити.
Реакція дитини може бути дуже різною. Наша психіка може реагувати по різному на стрес. Хтось може удати, що нічого не сталося, відреагувати байдужо, одразу перевести тему розмови, не хотіти говорити про втрату взагалі. Хтось може заперечувати, говорити, що це неправда, що це помилка.
"Дитина може мати дуже бурхливу реакцію: сильний сум, злість та агресія. Дуже важливо будь-які емоції легалізувати, дозволити їх прожити, прийняти будь-яку реакцію дитини. Може бути, що дитина буде сильно злитися, в такому випадку, можна створити для дитини місце, де вона може свою злість відреагувати. В дитини, також, може виникати багато запитань, тому до цього варто бути готовим і питання не лишати без відповіді", - пояснює психолог.
Ритуал прощання та вікові обмеження
Окреме питання - участь дитини у похованні. Тут існують чіткі рекомендації щодо віку та підготовки:
Психолог радить дітей до 4-5 років не брати на похорон, краще зробити ритуал прощання іншим способом. Дітей старшого віку, якщо вирішили взяти, то варто підготувати, розповісти, що там буде відбуватися.
"Пам'ятайте, що ваша присутність, чесність та готовність вислухати навіть "найнезручніші" запитання є найкращою терапією для дитини, яка зіткнулася зі смертю близької людини на війні", - резюмує Олена Погорєлова.