"З мене вимагали гроші": СолоХа про конфлікти з Трінчер, Цимбалюка і скандал з продюсером

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Складне дитинство та шлях до мрії

– Почнімо з самого початку – з дитинства. Ти вже розповідала, що воно було складним: батьки зловживали алкоголем, а виховувала тебе бабуся. Що ти згадуєш про цей період і чи взагалі повертаєшся до нього зараз, у дорослому житті?

– Знаєш, я вже не одне інтерв'ю дала на цю тему. Нібито й мала б стати сильнішою, розуміти, що це просто частина мого життя. Але все одно, коли починаю повертатися в той період, трішки засмучуюсь.

Найбільше через те, що мені шкода ту маленьку дівчинку. Чому поруч не було мами й тата, які могли б просто обійняти й сказати: "Я в тебе вірю"? У мене зараз троє солоденьких діток, і я розумію, наскільки важлива ця підтримка. І одразу думка: а в мене ж такого не було.

Я кожного дня говорю своїм дітям, що люблю їх, що вони у мене найкращі, найталановитіші, що я їх ніколи не кину і вони завжди будуть зі мною. А мені ж цього ніхто не казав. Дякувати можу тільки своїй бабусі, яка виховала мене як опікун. Добре, що вона у мене була.

– Ти пробачила своїм батькам?

– Так, я пробачила і маму, і тата. Коли дорослішаєш, то розумієш, що без цього не можна жити далі – з таким тягарем не проживеш. Взагалі, коли ти на когось злишся, краще відпустити, проговорити, побажати людині удачі, і все буде добре.

А якщо йдеться про власних батьків, то й поготів. Тому я пробачила. Я зрозуміла, чому вони так поводилися, чому в мами так склалася доля і чому на той період вона не була такою мамою, якою є, наприклад, я.

Ми всі різні, а алкоголізм – це хвороба. Їй самій було дуже важко. Як вона могла ділитися любов'ю з дитиною, якщо сама її потребувала?

– А вже в дорослому віці, коли ти підросла, не було спроб поновити спілкування?

– Так, ми поновили спілкування. Навіть жили разом, я їй допомагала, закодувала її. Це були щасливі три роки життя перед тим, як вона пішла з цього світу. Я рада, що ми наздогнали всі ті моменти з дитинства, які нас колись розлучили.

Тому в мене залишилися приємні спогади. Я дуже люблю свою маму, і коли буваю в храмі, завжди молюся, щоб вона була з Господом. І за тата молюся, і за всіх своїх близьких.

– У 13 років бабуся, яка тебе виховувала, на жаль, померла – світла їй пам'ять, як і твоїй мамі. І після цього тебе почала виховувати бабуся по татовій лінії. Проте вона хотіла віддати тебе в інтернат.

– Навряд чи вона саме хотіла цього, просто так склалися обставини. Ми ж жили на одну бабусину пенсію, не було можливості одягати мене так, як мені хотілося. А я хотіла ходити на гуртки, розвиватися, займатися музикою.

Бабуся розуміла, що в інтернаті у мене принаймні буде постійна їжа, я буду одягнена, а якщо захворію, мене лікуватимуть. Це було суто з добрих намірів. Але добре, що все склалося інакше: я туди не потрапила, Господь допоміг, і все владналося.

– Але чи не відчувала ти себе в той момент непотрібною? Ніби про тебе просто не хочуть піклуватися.

– Звісно, було таке. Були моменти жалю і такого розбитого стану, коли ти не знаєш, хто ти й що з тобою буде далі. Думала: невже це все – моє життя, і в мене теж буде така гірка доля?

Але я надихалася літературою: читала Тараса Шевченка, Лесю Українку. У них такі вірші – про те, що ми розіб'ємо ці кайдани й станемо особистостями.

Ми ж знаємо, що Тарас Григорович був кріпаком, але це не завадило йому стати відомим на весь світ поетом і лідером думок.

Я надихалася цим і почала писати свої перші вірші.

– Повертаючись до твого 13-річчя: ти фактично почала жити самостійно. Як тобі взагалі вдалося переконати дорослих дозволити дитині жити самій?

– Я не пам'ятаю, щоб мені доводилося когось сильно переконувати. У нас була двокімнатна квартира, і я запропонувала такий собі "бізнес-план": давайте одну кімнату здавати студентам. У нас багато сусідів так робили. Я подумала: чому б ні? Дівчата-студентки часто питали, чи є вільні кімнати.

Я сказала, що це непоганий варіант: у мене будуть кошти на їжу та навчання, і не доведеться йти в інтернат. Бабуся погодилася, тим паче вона жила зовсім поруч, на сусідній вулиці, і могла прийти проконтролювати, чи все гаразд.

Хоча мене й не треба було контролювати: я вже сама і готувала, і прала. Я сама за все відповідала, завжди була чистенька й акуратна.

Пам'ятаю, була дуже діяльною: співала в шкільному рок-гурті, грала в КВК. Намагалася себе чимось зайняти, тому не можу сказати, що була несамостійною. Я завжди сама вирішувала, що мені потрібно.

– Як думаєш, чому ніхто з інших дорослих, які знали про ситуацію в родині, не допоміг? Це була байдужість?

– Тому що кожен був сам за себе. У мене родичі навіть хотіли відібрати ту квартиру, де я жила. Вони були там прописані з доброї волі моєї бабусі — просто щоб мали прописку, раніше це було дуже важливо.

І коли вони дізналися, що я залишилася сама, з'явилися наміри: мовляв, давай розміняємо квартиру, продамо, поділимо, а тобі купимо будиночок десь у селі. Але ні, я боролася і сказала, що цього не буде.

– І це в 13 років?

– Тоді мені вже було трохи більше, десь 15-16 років. Але я твердо сказала, що нікуди не поїду і буду жити у квартирі, де народилася.

– І вони відступили?

– У них просто не було іншого варіанту. Мене не можна було чимось заманити чи підкупити. Мені ж обіцяли: "Ми тобі й гроші дамо, і такий класний будиночок купимо, подивись, який гарний район – десь у Жашкові чи ще десь" (уже точно не пам'ятаю).

Казали, що у мене там своє хазяйство буде. Ну ви що? Я звикла до свого дому й до своєї школи.

Співачка СолоХа в інтерв'ю РБК-Україна розповіла про складне дитинство та шлях до мрії (інфографіка РБК-Україна)

Бодипозитив, антивакцинаторка та втрата дітей

– Тебе офіційно визнали та нагородили як найспортивнішу співачку України. Навіть є запис в Книзі рекордів Гіннесу України. І це ж завдяки тому, що ти займалася бодибілдингом. Що дав тобі бодибілдинг? Це про спорт, здоров'я чи про таку титулованість?

– Це все йшло з дитинства, з моїх комплексів. Тому що я завжди чомусь думала, що я не така гарна, у мене були проблеми з фігурою.

Хлопчики залицялися, але мені чомусь завжди здавалося, що якась я не така. І в мене була трішечки надмірна вага, я була такою солоденькою булочкою.

Зараз я розумію: блін, я класна була! Але в мене були комплекси, що я повна. І коли я вперше побачила в соцмережі якусь дівчину з міс бікіні – вона була в гарному купальнику, так гарно стояла, оці м'язи…

Не такі як зараз. Зараз в індустрії жіночого бодибілдингу все стало дуже жорстке, дівчата вже починають бути схожими на хлопців, на чоловіків. Це занадто. Але ще тоді, років 10 тому, це були дуже гарні, стрункі, в міру м'язові дівчата.

Я надихнулась і почала потрошку займатися, просто ходити в тренажерну залу три-чотири рази на тиждень.

А потім тренер сказав: "Слухай, незабаром будуть змагання, ти в непоганій формі. Тобі трішечки ще, три-чотири місяці, змінимо трішки харчування, і у тебе всі є шанси достойно себе представити. Ти готова?" І я зрозуміла, що це можна.

Я навіть зараз не розумію, коли дівчата інколи кажуть: "А в мене немає часу". Ну, в мене теж не було часу. Бувало таке, що мене тижнями немає вдома. Але ти завжди знайдеш, де зробити пробіжку, кардіо. Ноги є, вулиця є, дорога є – все, біжи. У чому проблема? Я це робила й підготувалася.

– Ти яке тоді місце зайняла?

– Я зайняла п'яте місце, але ввійшла в п'ятірку найкращих спортсменів Південного регіону і стала першою серед всіх українських співачок. І хочу сказати, що на той час було близько 50 дівчат – це не те, що із шести в п'ятірку.

Ні, і це були такі дівчата, які вже не один рік беруть участь у змаганнях. Тому для мене п'яте місце – це було те, на що я навіть не розраховувала, якщо чесно. Тому я вважаю, це був мій достойний вихід.

– До речі, говорячи про красу, твоя цитата: "Я не можу собі дозволити бути гіршою копією себе. Я хочу, щоб молоді дівчата бачили, якою повинна бути жінка. Ми ж бачимо, що троянда гарніша, ніж кактус".

Серед твоїх слухачок точно є жінки з формами. Як думаєш, такі слова – як вони на них впливають?

– Я ж нікого не образила. Я навпаки кажу, що я хочу надихати. Тому що я сама надихалась колись цими дівчатами-спортсменками, і, можливо, деякими навіть співачками світового шоубізнесу надихаюсь – такими, як Джей Ло, це для мене просто...

А чому я не можу бути для когось прикладом? Тим паче коли народила. І я навпаки ділюся тим, що я роблю. Інколи показую, які продукти я вживаю, як я прораховую білки, вуглеводи, скільки я вживаю.

Тим паче я в такій сфері шоубізнесу, що треба більше давати інформації про себе, хоча в мене з цим проблема. Я взагалі не люблю говорити, я думаю: я співачка чи я блогер? Я більше про музику, але доводиться. Тому я не думаю, що я когось образила.

– А як ти загалом ставишся до людей, які за бодипозитив, наприклад, як до цього руху ставишся?

– Ніяк не ставлюсь, тому що їх так багато цих рухів. Я не в цьому русі й ніколи в ньому не буду, тому що це не про здоров'я. Я думаю, що люди просто трішки не поглиблювалися в ці всі моменти.

Так, якщо ти на шляху до схуднення, і тобі треба зараз прийняти себе, щоб жити, але ти розумієш, що це не дуже добре для твого здоров'я. Якщо ти на цьому шляху, то це нерозумно бути за те, що "вау, це гарно, це класно і ми будемо такі жити". Ні, я не буду ніколи в цьому русі.

– У тебе є целюліт чи розтяжки на тілі?

– Целюліт трішки є. Целюліт – це ж нормально це так природою в нас закладено. А взагалі так. Я, наприклад, не могла б одягнути короткі шорти, якщо я знаю, що в мене целюліт, типу дивіться. Якось це не дуже.

От коли я зроблю фігуру ідеальною, тоді я буду показувати це. А так ні, я не хочу.

– Знаю, що ти й не прихильниця вакцин.

– Так, теж так склалося. Все дуже просто. Ти бачиш статистику погрішності, скільки дітей просто йдуть з життя через ту чи іншу вакцину. Які наслідки хвороб після цього? Ми знаємо, яка була ситуація в Африці, коли, здається, від поліомієліту робили щеплення, щоб потім ці всі діти почали хворіти...

І якщо є ризик того, що ця вакцина, не дай Боже, зруйнує здоров'я моєї дитини, або буде якийсь летальний випадок, я ніколи це не буду робити.

У наших друзів після вакцини дуже сильно захворіла донька. Це наші близькі люди, які сказали: "Якби ми це знали, ми б ніколи цього не робили".

– Але я можу тобі апелювати тим, що є ж і статистика так само, скільки дітей, на жаль, помирає від того, що вони не вакциновані.

– Знаєте, у мене троє дітей і ніхто не вакцинований, слава Богу все добре. І я знаю навпаки більше хороших ситуацій від того, що не вакцинувались.

– У тебе було декілька викиднів. Поділися, що відчуває жінка, коли вона втрачає дитину? Як з цієї ями вилізти? Як не втрачати надію?

– У цій темі мало чого хорошого, але виключно для тої аудиторії, яка мала такий досвід або зараз перебуває в цій ситуації, або боїться, наприклад, що це трапиться.

На все воля Господа. І як має скластися, так і буде. Ніхто не застрахований від цього. Навіть ти будеш ідеальний по здоров'ю, у тебе будуть супер ідеальні аналізи.

Як вийти з цієї ситуації? Йти далі, народжувати далі, пробувати народжувати дітей, і все буде добре. Молитися за цю дитинку, щоб її душа була з Богом і щоб вона народилась в іншій родині, значить.

Не треба замикатися в собі, що все, я більше цього не хочу, я, значить, не буду народжувати ніколи. У мене після цього троє дітей народилось. Після цієї ситуації. І Господь дав.

Співачка СолоХа в інтерв'ю РБК-Україна про ставлення до бодипозитиву (інфографіка РБК-Україна)

Корупція в шоубізнесі та конфлікти з колегами

– Поговоримо про твою сценічну кар'єру. Розкажи, як ти почала свою кар'єру в шоубізнесі. Які були перші кроки? Скільки тобі було років тоді?

– Добре, що в мене в дитинстві був телевізор. Я дивилася концерти та думала: "Ой, клас. Я теж так хотіла б, щоб тобі аплодували, дарували квіти, щоб мене визнали".

Мабуть, спочатку я не розуміла, що я хочу, мені просто хотілось визнання. А потім, коли почала виступати в школі, я зрозуміла, що отримую від цього задоволення, що в мене виходить щось донести людям, що я розкута досить на сцені, я не боюсь, я можу...

– Буквально днями ти звинуватила Аню Трінчер у тому, що вона сплагіатила твій кліп "Булочка з маком". На свою нову пісню вона зняла відео, і там багато схожих кадрів. Чи відповіла вона тобі щось на ці звинувачення?

– Ну, не те щоб прямо звинуватила, я просто чітко це побачила.

– Але ж у коментарях ти їй написала.

– Ні, я просто написала, що вони злизали з "Булочки". Це була моя перша емоція. Мені просто одна людина, потім друга почали кидати посилання: "Подивись, це ж "Булочка", це "Булочка!"

Я побачила всі ці тонкощі: як я розбивала яйце, і вона розбиває так само. Було настільки багато збігів! Навіть мій директор спеціально зробив нарізку.

– А вона відповіла тобі щось в особисті?

– Вона мені не відповіла. Хоча ми з нею знайомі, завжди вітаємося, обіймаємося, цілуємося й ходимо в один тренажерний зал.

Люди в шоубізнесі хочуть поговорити, розділитися на дві армії – хтось "за", хтось "проти". Я ж нікому не кажу, що це погано. Навпаки мені дуже приємно, що надихнулися. Я впевнена, що Аня 100% бачила цей кліп, тому що вона в шоубізнесі.

Не побачити кліп у той час було неможливо: була гаряча ротація на "М1" та "М2", тоді тільки їх і дивилися. Може, вона й не знала про всі ці моменти. Ну просто могли б трішечки хоча б змінити.

– У коментарях тобі там відповіли: "Може, ви вже перестанете доколупуватись до колег? Низько, негарно і непрофесійно. Заздрість – погана річ". Як на таке відреагуєш?

– Та у нас увесь шоубізнес так спілкується: або ти стаєш цікавим, або про тебе згадують тільки тоді, коли ти висловлюєш думку з приводу колег. Артисти свідомо йдуть на це, щоб створювати атмосферу в шоубізнесі. Бо якщо цього не робити й не бути чесним…

Я завжди, якщо й кажу щось про колег, то тільки коли мене запитують. Навіщо мені просто так про них говорити? А якщо запитують, я відповідаю чесно. Тому чим більше таких обговорень, тим цікавіше.

Люди хоча б відволікаються від негативних новин і того, що відбувається в країні.

– Ти не приховуєш, що хочеш одного року представити Україну на "Євробаченні". Це бажання ще актуальне?

– Так, це класно, я б дуже хотіла.

– Скільки років ти вже надсилаєш свою заявку?

– Чотири чи п'ять разів.

– Ну, фактично майже весь час, поки триває повномасштабна війна, і навіть трошки раніше. Щоразу відмова. Якось пояснюють чому, чи ти сама знаходиш цьому пояснення?

– Можна знайти пояснення. Тому що я певний персонаж у шоубізнесі. Не будемо казати "особистість". Саме персонаж. Усі різні, але я знаю, що зі мною були б хороші рейтинги.

Я привернула б до себе дуже велику увагу, до свого меседжу, до того, що я не боюся говорити, до свого посилу. Своїм десь навіть провокативним образом, хореографією, костюмами – ми зробили б щось цікаве й нестандартне. Це б точно сильно вибивалося з тієї інколи сумної, прісної й не зовсім цікавої картинки.

Я навіть принципово вже не дивлюся "Євробачення". По-перше, щоб не надихатися, не дай Боже, і потім не зробити свою наступну пісню в такому ж дусі.

Хоча є думки, що, можливо, треба дати щось саме в такому стилі – сльози, страждання. Я розумію, що наша країна зараз у такому стані. Але чого ми прагнемо?

Ми хочемо показати, що маємо право боротися за свої права й території. Чому ми тоді маємо плакатися? Чому не можемо показати, що ми волелюбні, незламні й офігезні? Показати нашу енергію, що ми крута нація.

Чому, як я вважаю, мене не беруть? Я можу комусь дуже сильно перейти дорогу, я в цьому впевнена. Комусь нецікаво давати мені такий резонанс і створювати конкуренцію на ринку.

Зараз кожен бореться за своє: в Україні війна, територій менше, корпоративів менше. Це бізнес. Навіщо хтось має мені допомагати чи домовлятися за мене, заносити купу грошей? Бо я впевнена, що там і домовляються так само.

Для мене, наприклад, дуже дивно, чому співачка Лелека – чудова виконавиця, безмежно талановита, індивідуальна й гарна, – але чому людина, яка весь цей час жила в Європі, перемогла й отримала квиток представляти Україну на світовій арені? Коли наші артисти й наші діти сидять під обстрілами. Це чесно?

Співачка СолоХа в інтерв'ю РБК-Україна про те, чому її не беруть на Нацвідбір на "Євробачення" (інфографіка РБК-Україна)

– Нацвідбір – це великий майданчик, де артист може заявити про себе. Мені здається, таким майданчиком можна назвати ще, наприклад, "Музичну платформу", куди запрошують артистів, які вже на це "заслужили", розповіли про себе й мають якісь сенси. Я вже давненько тебе там не бачила.

– Я не дуже хотіла говорити саме про "Музичну платформу", але скажу одне: я там не виступаю не тому, що я неталановита чи в мене погані пісні. Є такі речі... Фух, я знала, що колись мене про це запитають.

Головний продюсер "Музичної платформи" Геннадій Вітер вимагає гроші з артистів. Я зараз говорю саме про себе: з мене вимагали гроші. А я вважаю, що артист не повинен платити за участь у цьому.

– Тобто тебе запросили, ти погодилася, а потім…

– Була така ситуація, у мене є навіть докази й відео, я виступала на "Музичній платформі" понад рік тому. Я виступила, готувалася до цього. Що таке виступ артиста? Це гримери, стилісти по волоссю, одяг, репетиції – ти береш команду. Витратна частина чимала, це сотні доларів.

Ти вкладаєш, виступаєш, анонсуєш афішу в соцмережах, щоб люди купували квитки на цю платформу. А потім тобі дзвонить головний продюсер і каже, що в нього якісь проблеми, хтось не купив рекламне місце, він взагалі "попав" на цьому концерті й тепер змушений сказати: або ти платиш гроші, або він тебе скрізь виріже, що він зрештою і зробив.

Я ж не артист-початківець, я стільки років на сцені, об'їздила всю Україну з гастролями, постійно випускаю пісні. Хоч як би важко зараз не було це робити, бо промо коштує великих грошей. І мені пропонують таке!

Я пам'ятаю, їхала за кермом якраз після цього виступу, і в мене просто почалася істерика, я розплакалася.

Чоловік мене тоді дуже довго заспокоював. Хотіла про це розповісти, але дізналася, що вагітна, не хотіла думати про погане. Зараз уже час минув, і я вважаю, що з чистою совістю можу це розказати.

І нещодавно ми з цим Геннадієм опинилися в одній гримерці. Мене це турбувало, бо мене обманули й шахрайським шляхом хотіли вимагати гроші. Я хотіла подивитися йому в очі й запитати: "Гено, ти вважаєш нормальним те, як ти вчинив зі мною?"

Хоча знаю, що він не тільки зі мною так вчинив. Він сказав: "Ой, я зайнятий, потім, потім". Я просто хотіла розібратися по-людськи, щоб не виносити цю ситуацію, бо знаю, що мовчати не буду й завжди борюся за свої права.

Він не відповів. На наступний день волею долі ми бачимося на М1. Я йду по коридору, він бачить мене, і просто втікає. Дорослий чоловік. Хоча не знаю, чоловік це чи ні, бо це зовсім не чоловічий вчинок.

Втікає від мене, від маленької дівчинки, яка просто хотіла поговорити й запитати, навіщо він так зробив. Тобто йому навіть соромно подивитися мені в очі.

– Так, і я так розумію, що на цьому ваша комунікація з ним завершилася.

– Ну, після цього сьогоднішнього інтерв'ю – точно. Ну, я давала шанс цій людині нормально поговорити.

– Яку суму він в тебе вимагав?

– Близько 5 000 доларів.

– І це й інших артистів стосувалося чи лише тебе?

– Я кажу саме про себе, про свою історію. Але я знаю, він мені розповідав, що та платить, а та квитки купує, два ряди для військових, а та ще щось робить. "Бачиш, всі щось роблять".

Причому це імена першого ешелону артистів, які були на "Євробаченні". І що ми робимо? Навіщо? Якщо в нас будуть такі музичні платформи, про який шоубізнес взагалі можна говорити?

– Колеги, які там також виступали й потім, наприклад, подивилися ту чи іншу версію, тебе там не побачили. Вони нічого в тебе не запитували, не цікавилися?

– Я не думаю, що хтось сильно стежить за кимось. Кожен за собою. А так, різні бувають причини: той самий монтаж не сподобався, чи була не в формі в той момент і вирішили... Ні, я не думаю, що прям мала якусь підтримку з цього.

– А в тебе є взагалі друзі в шоубізнесі?

– Є хороші люди, так. Одна з них – Ірочка Білик.

– О, а з ким ще ти товаришуєш?

– Немає часу на товариство. Але дуже теплі моменти я зараз згадую з Тонею Матвієнко. Коли ми бачимося в гримерці, завжди цікавимося, як справи, як діти. І вона така добра, щира.

Я маму її пам'ятаю, Ніночку, Царство Небесне. Вона завжди була така добра людина, Тереза вона мене називала. Є хороші люди.

– Ти мала нещодавно акторський досвід, грала у виставі "Наші Кайдаші" разом із Тарасом Цимбалюком. Ви я так розумію, також мали певні дружні стосунки, проте зараз ви їх не підтримуєте. Ви посварилися, ти про це відкрито говорила. Що між вами сталося?

– Були одні обставини, не дуже хороші. Скажу одне: той образ, який людина намагається представити як актор, і його реальні людські якості – там цього немає. Там немає нічого святого і людського. Все, більше про нього нічого не хочу говорити.

– Ти транслюєш такий образ сильної жінки, десь навіть такої незалежної, самодостатньої, впевненої в собі. Чи були випадки в житті, коли хотіли зламати внутрішній стрижень?

– Я вдома дуже ніжна, лагідна. І я розумію, що якби не мій чоловік, то нічого б не було. Чесно, я навіть себе збоку не помічаю, яка я.

Мабуть, це все з дитинства. Ти ж знаєш мою історію, і що в мене не було іншого вибору в тих ситуаціях: або я стаю сильною і чогось добиваюсь у цьому світі, або об мене топчуться.

Ці природні "шрами", які з'явилися внаслідок такого шляху, у цьому ж і є краса людини. А так би я була така рафінована, це було б зовсім нецікаво.

Звісно ж, постійно кажуть: "А тут ти занадто це, а тут занадто те, а тут так". Хай кажуть. Люблять у шоубізнесі давати різні поради. Але робимо те, що хочемо. Я можу собі дозволити. У мене немає продюсера, який би мені казав, що мені робити. Я сама роблю те, що я хочу.