"Я просто оболонка без наповнення". Микола Луценко про депресію, безгрошів'я і життя без батька

Микола Луценко - це не просто ведучий, а символ цілої телевізійної епохи. Проте за межами кадру його життя часто нагадувало не лагідне сонце, а справжню бурю: від депресії та самотності до болючих втрат і боротьби за здоров'я.

Про феномен "Миколиної погоди", досвід виживання у 90-ті без зарплати, розчарування у Дмитрі Кісєльовому та свідому відмову від власної родини - у великому інтерв'ю Миколи Луценка для РБК-Україна.

Головне з інтерв'ю:

• У пік популярності "Миколиної погоди" ведучий не мав грошей навіть на проїзд у метро, а знайомі працівниці підземки пускали його через турнікет безкоштовно.
• Микола Луценко ніколи не бачив свого батька. Попри дитячі спроби дізнатися правду, мати так і не розкрила цю таємницю, віддавши синові всю свою любов.
• Ведучий зізнався, що "профукав" можливість побудувати власну сім'ю. Сьогодні він навчився бути в гармонії із собою та не шкодувати про минуле.
• Після смерті близьких від онкології Микола пережив важку апатію. Врятували його поїздка до моря та спілкування з простими людьми.
• Наразі пан Микола отримує близько 25 000 гривень пенсії, проте через інфляцію вважає, що ці гроші суттєво "всохли".

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Читайте також: "Втомилася від нещастя". Надія Хільська про загибель чоловіка, депресію доньки та заробітки

Про початок роботи на телебаченні

— Розкажіть, як ви прийшли на посаду ведучого погоди, працюючи в театрі юного глядача.

— Як ви кажете, найдурніша поведінка, найдурніша ідея виростає в якусь дійсно серйозну штуку. Так я потрапив на телебачення. Я працював у театрі юного глядача і там грав Шакала у виставі "Мауглі".

У перерві між цими виставами я виходжу в фоє, бачу свою одногрупницю, яка вчилася на режисурі. Вони шукали хлопчика-актора, приблизно сьомий клас для якоїсь програми. Кажу: "Я можу". А мені було вже приблизно 37 років, то вже дядько.

Раптом мені дзвонить Олена, каже: "Коля, ти знаєш, твоя поведінка наштовхнула мою колегу на дуже цікавий сценарій". Вона писала його для "Мультфільм для замовлення". А там треба завжди конфлікт, щоб був герой і антигерой. І за сценарієм я повинен був заважати ведучому вести програму.

Якось так прижився, а потім канал "ICTV" зв'язався зі мною. Там потрібно було багато класного матеріалу начитувати закадровим голосом. Я цим ротом стільки перечитав, чого я там тільки не читав.

З часом вони вирішили розвивати свій продакшн. Тоді генеральним продюсером був американець Том Батіста. Він каже: "У світі є такий формат. Таке чудо розказує про погоду в комедійному жанрі". І на мене показує: "Він може вам таке зробити". Проводили кастинги, але він все одно мене рекомендував.

— Вас зараз впізнають на вулицях глядачі? Що кажуть, коли бачать?

— Так, нормально впізнають. Буває інколи, що мені й не подобається. Іноді це буває занадто.

У мене три роки поспіль помирали близькі люди від онкології. От я йду, забрав речі з лікарні. Тут: "О, ви ведете погоду, фотографуйся". О, Боже, я просто проклинав такі випадки.

А бувають такі смішні моменти. Зайшов я в Чернігові в магазин. Розраховуюся. Поруч зі мною хлопець, бачу, що впізнав мене й пішов. Але я відчуваю, що щось буде.

Виходжу. Він на мене чекає: "Слухайте, це ви погоду ведете?" Кажу, що я. Він дістає телефон і каже: "Це моя дівчина, вона на роботі, вона сумує. Ви можете розвеселить?" Кажу: "Дитино, весели сам свою дівчину. Дід старий буде твою дівчину веселить".

Ще якось був випадок. Підбігає до мене жіночка з дівчиною, каже: "Ось він, ось він". Виявилося, що в дитинстві, коли її внучка запитувала: "Бабуся, а де наш дідусь?", вона казала, що їхній дідусь - це я. І вона виросла з таким відчуттям, що я її дідусь.

— Була у вашому житті історія, коли ви працювали разом з Дмитром Кисєльовим. Розкажіть про цю співпрацю, яким він був, ви взагалі комунікували?

— Це не була колаборація абсолютно. Ми просто працювали в одному приміщенні. Я пам'ятаю його молодим. Київ був зашкарублий, тут таке все було, ну, як кажуть, хуторянство на телебаченні, а там, у Москві, такі класні ідеї.

Він був кореспондентом у Фінляндії. Він такий був інфлюенсер, можна сказати, західного стилю життя, одягався так модно. Такий молоденький, така манера західна.

До речі, він дуже симпатизував моїй програмі. Сказав, що кращої програми не бачив. Потім у нього був день народження, у нього була конюшня в Конча-Заспі. Він покликав весь колектив у гості.

Він прекрасний господар і сказав не приносити ніяких подарунків. Сказав, що якщо хтось хоче, то тільки компакт-диски з джазом. У мене якраз був класний джазовий компакт-диск. Я йому подарував.

Він такий демократичний був. І раптом таке чмо. Я просто в шоці. Взагалі від цього в шоці.

Так, у Москві було більше можливостей. Ми їздили на практику, коли я вчився в театральному інституті, ми ходили по їхніх театрах. Раптом, коли це все почалось, у мене все перевернулося, настільки воно все безглузде. Все розмите, все поділене на чорне та біле, брехня така, що аж закипає кров'ю. Я ніколи не думав, що це все за мого життя станеться.

— Може бути ще питання, що йому запропонували великі гроші. Так це 100%. І він вже тоді перемкнув свій мозок. А вам колись пропонували за щось, великі суми грошей? Можливо, в політику вас хотіли або підтримати когось.

— Ні. Такі, щоб я здурів, ні. За рекламу якогось товару - так. Слава Богу, я політику ні. Навіть наперед кажу: я з політикою не дружу. Все.

У моєму віці проблема - це здоров'я. А здоров'я в нас коштує дуже дорого. Уже в мене були операції на серці, на ногах. Це дуже великі гроші. Інколи мені всілякі мої підробітки допомагають.

А так моя пенсія на половину "всохла". Я У 2014-му році я пішов на пенсію, дуже в мене непогана пенсія була. Майже, я скажу, ближче до максимуму. У нас максимальна пенсія 25-26 тисяч, ось моя поряд.

Це стан нашої економіки, особливо зараз. Взагалі в таку годину, коли війна, постійно платять, і навіть індексацію роблять. Я розумію, що це не так просто.

— Ви також розповідали, що був рік, коли вам взагалі не платили зарплату. Що це був за період, як ви виживали?

— Це була криза 90-х. Дуже довго нам не платили зарплату. Ну а як справлялися? У мене мама тоді була жива, на пенсії. Потім я трошки в театрі працював, але все одно було скрутно.

Я тоді якраз скетчі про погоду робив. Мене всі супер зустрічають: "Ой-ой-ой погода, "Миколина погода". А в мене не було грошей навіть на метро проїхати. Там дівчата в мене були знайомі, вони пускали мене на метро.

Читайте також: "Нацвідбір коштує як квартира в Ірпені": Валерія Форс про підступний шоубіз і 50 000 доларів за хіт

Микола Луценко в інтерв'ю РБК-Україна про те, як виріс без батька (інфографіка: РБК-Україна)

Про рідного батька та власну сім'ю

— Ви й сьогодні, і в попередніх інтерв'ю згадуєте лише про вашу маму, але от про батька жодного слова.

— Та я не знаю його.

— Ви не знаєте власного батька?

— Абсолютно. Це буває. Колись для мене це був серйозний біль, мені не вистачало його. Мама не хотіла мені казати, але мені маминої любові вистачало. У мене мама була просто супер. Вона мене навіть занадто любила, це я зараз розумію. Вона була у мені вся розчинена. Це мама всім мамам.

Серйозне в мене було дитинство. Ми все життя з мамою. Я знав абсолютно всі її проблеми, а вона - мої.

— Ви не запитували її про батька?

— Коли був пубертатний період, щось там чіплявся до неї. Вона не хотіла мені казати. Ну, то її право. Але я все одно їй дякую, що вона мене народила, що подарувала мені світ. Вона все зробила, щоб у мене все було класно.

— Власної сім'ї ви так і не побудували.

— Так, немає. Профукав, як кажуть. Інколи думаю, що так і повинно бути. Ви ж знаєте, які бувають випадки. Від самотності жодна людина не застрахована. Тут нічого страшного немає. Це треба нормально сприймати, як воно є.

— Не шкодуєте?

— Ну а це продуктивно? Я вже багато про це думав. Я сам себе це запитую. Десь я щось не так зробив, а потім заспокоївся. Let it be. Солов'ї співають тільки в травні. Мені це не треба. Головне - із самим собою бути в мирі, дружбі та гармонії.

— Ви сьогодні згадували про період у житті, коли ви втрачали близьких людей через онкологію. Наскільки я знаю, на фоні цього у вас в той час розвинулася депресія. Розкажіть, як ви відчули її перші прояви та найголовніше - що ви ті часи з тим робили?

— Я розумію, що я не відчуваю нічого. Абсолютна апатія. Додому приходив, мені все одно було, чи воно там порядок, чи є їсти, чи немає. Я не людина, а просто оболонка без наповнення.

А потім я захотів чогось в Одесу поїхати. Я потрапив якраз на "оксамитовий сезон", і море мене просто витягнуло. Люди стали для мене як психотерапевти. Вони випхали мене з цієї ями. Я вже їхав зовсім інший. Мені захотілося знову жити.

Читайте також: "Був затятим порохоботом": Андрій Ісаєнко про погрози від росіян, Зеленського і шахед у спальні

Микола Луценко в інтерв'ю РБК-Україна про затяжну депресію та як переборов її (інфографіка: РБК-Україна)

Про нові подорожі та життя на пенсії

— Розкажіть про ваші плани на майбутнє.

— Які плани? Сьогодні та зараз. Може, завтра. А, може, й не буде завтра. Я ж адекватна людина. Я знаю про себе абсолютно все.

— Але ж подорожі ви плануєте?

— Так, я вже дивлюсь на одну цікаву подорож. Куди хочу поїхати, не скажу. Але не розумію людей, які кажуть, що пенсії нудно. Мені так цікаво на пенсії. У мене тільки ранок розпочинається, як уже вечір.

— А чим ви займаєтесь протягом дня?

— По-перше, прокидаюся. Снідаю. Я дуже люблю снідати дуже гарно. Щоб обов'язково білок був, клітковина, жир такий, як треба. Таке все гарне. Потім можна знову трошки поспати після цього. Потім десь на закупи поїду. Я страшно люблю закупи.

Тоді можу поїхати погуляти, бо я живу в Чернігові, там можна пройтися дуже гарно, там у нас такі сади та ліси. Дача в мене також дуже гарна в такому дубовому лісі.

У мене є город, тепличка. До мене туди підходять собачки, наші дачні котики, ми їх годуємо. Дуже гарні сусіди. Там вже якась селекція відбувається. Коли людина купує дачу, то це особлива людина, яка любить на землі працювати. Це люди, які люблять природу.

Микола Луценко в інтерв'ю РБК-Україна про життя на пенсії (інфографіка: РБК-Україна)