Олександра Екстер: драматична історія української авангардистки, що підкорила Париж

Хто така Олександра Екстер

Олександра Екстер (уроджена Григорович) народилася 18 січня 1882 року в Білостоці Гродненської губернії (нині Польща) у родині заможного підприємця. Її батько був білоруським євреєм, а мати - гречанкою.

Батьки після народження Олександри переїхали у Київ, де вона здобула освіту - у Київському художньому училищі.

Вона стала однією з центральних постатей кубофутуризму та конструктивізму, мистецьких течій, що зламали канони традиційного живопису та відкрили новий формат образотворчого мислення.

Її погляд був радикально новаторським: використання кольору і форми мало кінетичний, емоційний вплив, що став відходом від фігуративності.

Піонерка європейського кубізму та футуризму, авангарду, одна із засновниць стилю "ар-деко". Стала абстракціоністкою, на що тоді не зважилися її друзі Пікассо, Брак, Леже. Оновила й театральне мистецтво XX століття, новітньо оформлюючи сценічне дійство, що пізніше перейняли в Європі та Америці.

Пейзаж Париж, 1912 р, Олександра Екстер (фото: Вікіпедія)

Вийшла заміж за німецького адвоката Миколу Екстера і жила в Києві на Б. Хмельницького. У мансарді її будинку була студія, де працювала не тільки вона, а й майбутні талановиті художники - Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Павло Челищев.

У 1907 році вперше поїхала у Париж, де познайомилася з Гійомом Аполлінером та потрапила до майстерні Пабло Пікассо.

За словами друзів, де б не жила Олександра, в її домі завжди були українські килими, вишивки, а до столу подавали вареники в українській посуді.

Драма життя: революції, війна та пошуки свого місця

Життя Екстер перетнуло кілька великих історичних переломів. Після ранніх років в мистецьких колах Парижа та Києва, Першу світову війну художниця зустріла в Росії, де стала активною фігурою авангарду.

Вона викладала у власній студії в Києві, де її учнями були майбутні театральні та кінематографічні діячі, і працювала з театральними режисерами, зокрема Олександром Таїровим, оформлюючи сцени та костюми до провокаційних постановок.

Натюрморт, 1913 р, Олександра Екстер (фото: Вікіпедія)

Одна з перших виставок у стилі абстракціонізму "Ланка" викликала справжній шок - нове мистецтво не сприйняли. Її критикували усі - від вчителів та старшого покоління художників до представників бомонду.

Українські мотиви та вишивки

Згодом, Екстер та її подруга, Наталія Давидова спільно з іншими дослідниками почали проводити пошуки народних мотивів, які переосмислювали, осучаснювали та втілювали у супрематичні дизайни для вишивок на різних предметах, таких як сумки, подушки, килими, пояси тощо, співпрацюючи з Казимиром Малевичем, Іваном Пуні та Ксенією Богуславською, а також працюючи за мотивами ескізів Розанової, Удальцової.

Згодом вони заснували Київське кустарне товариство та представляли свої вишивки з Вербівки на виставках у Києві та країнах Європи. Виставки пройшли успішно, а у 1917 році понад 400 робіт було експоновано у Москві, але назад вони вже не повернулися.

Non-Objective Composition, 1917 р, Олександра Екстер (фото: Вікіпедія)

У 1918 році Олександра втратила чоловіка, і вже на початку 1919 року вона разом з матір'ю покійного чоловіка змушена була покинути рідне місто, оскільки його захопили більшовики. Так почалося життя художниці в еміграції, бо повернутися додому вона вже не змогла.

Декілька місяців в Одесі, коротке повернення у столицю, а потім у пошуку роботи вона опинилася в Москві. Звідти вона поїхала на Венеційське бієнале і більше ніколи не поверталася.

Жахи революції та громадянської війни призвели до втрат: частина її робіт була знищена чи розгублена, а життєві обставини вимагали адаптації.

Олександра Екстер (фото: exter.net)

Не вписалась у соціалістичний реалізм

Радянському Союзу не потрібно було мистецтво, яке не вписувалося в канони соціалістичного реалізму. Саме тому, поки Олександра мандрувала і влаштовувала своє життя на чужині, частина її картин просто зникла.

Як згодом з'ясувалося - за вказівкою влади вони потрапили у "спецфонд", як мистецтво, що "спотворювало соціалістичну дійсність". Їх мали знищити.

Танцюристки, 1924 р, Олександра Екстер (фото: Вікіпедія)

Дивом декілька картин було врятовано і тільки за два десятки років вони були передані до Національного художнього музею України.

Що цікаво - ім'я Олександри Естер внесено до імен російського пантеону митців (де чимало українців). Тобто, СРСР знищувало її картини, а тепер використовує ім'я української художниці для "прославлення велікой русской культури".

Екстер змушена була переселитись до Парижа в 1924 році, де мистецькі течії змінювались, а інтерес до абстрактного живопису зменшувався.

Екстер у Парижі: еміграція і творчий спад

У Парижі Екстер продовжила працювати як педагогиня в Академії сучасного мистецтва (Académie Moderne), співпрацювала з Фернаном Леже та створювала дизайни для балету, театру й кіно.

Попри талант, життя в еміграції було важким: зменшення можливостей у модерному мистецтві, проблеми зі здоров’ям та брак підтримки поступово відтіснили її від центру європейської сцени.

Венеція, 1915 р, Олександра Екстер (фото: Вікіпедія)

Останні роки вона жила у Фонтене-о-Роз, де померла 17 березня 1949 року, залишивши величезну, але частково забуту спадщину.

Свої твори й архів Екстер заповіла другу-художнику Семену Ліссіму, який жив у Нью-Йорку. Так більша частина спадщини Екстер потрапила до Америки.

Зараз твори Олександри Екстер зберігаються в різних музеях світу. У Національному художньому музеї України в Києві, де вона розпочинала свій творчий шлях такоє є її роботи.