Хто такий Іван Труш: вивів з себе Лесю Українку і став "улюбленцем" плагіаторів

Дата народження: 17 січня чи інший день?

У медіа та довідниках часто фігурує дата 17 січня як день народження Івана Труша. Водночас у наукових та музейних джерелах зазначається 18 січня 1869 року. Плутанина виникла через багаторічне копіювання застарілих даних без звірки з архівними матеріалами.

Сьогодні більшість дослідників схиляється до дати 18 січня, однак 17-те продовжує використовуватись як усталена дата.

Портрет Лесі Українки, який зруйнував стосунки

У 1900 році Іван Труш на замовлення Наукового товариства імені Шевченка створив портрет Леся Українка. Робота відбувалася у складних умовах, під час перебування поетеси в Києві.

Після завершення портрет було представлено на виставці у Львові, однак згодом Труш продав оригінал польському колекціонеру Леону Пінінському. Для Лесі Українки це стало принциповим порушенням домовленостей - вона позувала для громадської інституції, а не приватної колекції.

Конфлікт між Іваном Трушем і Лесею Українкою мав не лише професійний, а й особистий вимір. Художник був одружений з Аріадною Драгомановою - двоюрідною сестрою поетеси.

Це означало, що історія з портретом відбувалася в межах родинно-інтелектуального кола, де питання довіри, домовленостей і репутації сприймалися особливо гостро.

Попри обіцянки художника повернути роботу, товариство отримало лише копію. Цей епізод остаточно зруйнував особисті та професійні стосунки між письменницею і художником.

Художник під наглядом влади

Під час поїздок Наддніпрянською Україною, де Труш працював над портретами культурних діячів, за ним стежили царські жандарми. У службових донесеннях він фігурував як особа, пов’язана з українським національним рухом.

Це ще раз підтверджує, що мистецтво того часу було безпосередньо пов’язане з політичними ризиками.

Чому Труш не називав себе імпресіоністом

Попри поширене визначення "український імпресіоніст", сам Іван Труш не ототожнював себе з цим напрямом. Він вважав себе реалістом, хоча й активно використовував прийоми, характерні для європейського імпресіонізму.

Це розходження між самовизначенням художника і подальшою мистецтвознавчою інтерпретацією залишається предметом дискусій і сьогодні.

Не лише живописець

Іван Труш був активним публіцистом, мистецьким критиком, редактором і видавцем. Він працював над оформленням видань, писав аналітичні тексти про стан українського мистецтва, викладав і системно вибудовував культурне середовище Галичини.

У сучасних термінах його діяльність можна описати як комплексну роботу з розвитку культурної інфраструктури.

Чому його картини масово використовують без дозволів

Більшість робіт Івана Труша перебуває у статусі суспільного надбання, оскільки строк дії майнових авторських прав минув. Саме тому його полотна часто публікують у відкритому доступі.

Водночас закон зберігає безстрокове право на ім’я автора. Коректна атрибуція - обов’язкова умова використання навіть тоді, коли твір є у вільному доступі.

Іван Труш свідомо відмовився від академічної кар’єри

Попри європейську освіту та визнання в мистецьких колах, Труш не прагнув закріпитися в академічних інституціях Австро-Угорщини.

Він принципово обрав роботу в українському середовищі Галичини, де не було ані стабільного фінансування, ані сформованого артринку. Це було радше ціннісне рішення, ніж професійно вигідне.

Він системно працював з темою самотності

На відміну від багатьох сучасників, Труш майже не зображав масових сцен. Навіть у пейзажах часто присутній одинокий мотив - дорога, дерево, постать.

Це не випадковість стилю, а послідовна художня позиція, яку мистецтвознавці пов’язують із його світоглядом і характером.

Його тексти про мистецтво жорсткіші, ніж картини

Як публіцист і критик Труш був значно різкішим, ніж як живописець. У статтях він прямо критикував поверховість, дилетантизм і відсутність системності в українському мистецькому середовищі. Деякі з його оцінок і сьогодні виглядають несподівано актуальними.

Він не ідеалізував митця як "обраного"

Труш наполягав, що художник - це насамперед фахівець, а не романтизований геній. Він послідовно виступав за професійну освіту, дисципліну і відповідальність перед глядачем. Такий підхід вирізняв його на тлі популярного тоді культу "натхнення".

Частину робіт він принципово не продавав

Існують свідчення, що деякі полотна Труш залишав у себе роками, відмовляючись від продажу навіть за вигідних умов.

Йшлося не про фінансову необачність, а про авторський контроль над тим, де і в якому контексті існує твір.

Його вплив значно більший, ніж кількість учнів

Труш не створив формальної "школи" і не мав великої кількості прямих учнів. Водночас його підхід до ролі мистецтва, публічної відповідальності художника і національного контексту суттєво вплинув на кілька поколінь митців уже опосередковано - через тексти, виставки, організаційну діяльність.