"Не можу засуджувати". В'ячеслав Хостікоєв про сестру в РФ, сварку із Сумською та зарплату в театрі

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Дитинство в акторській родині

– Твоє дитинство, напевно, було тісно пов'язано з акторством. Розкажи, як тобі було зростати в такій доволі іменитій родині? Чи ти відчував популярність і прихильність людей?

– Звичайно. У батьків взагалі було різне оточення. Це могли бути просто приємні люди в селі, лісники, рибалки, мисливці. Потім якісь депутати, звичайно, актори, люди з різних галузей взагалі.

І те, як батько з мамою збирали довкола себе увагу і будували приємну, дуже затишну атмосферу, мене в дитинстві вражало. Як? Як можна так робити?

Потім я з часом зрозумів, що все залежить від людини. Яка у тебе аура, яка енергетика, що виходить із тебе. І я завжди пам'ятав, що людям з моїми батьками завжди комфортно було, приємно, смішно. Тому що це історії життя, пісні, якісь мудрості, цікаві історії.

Я все-таки вважаю, що коли до тебе з самого дитинства не прикута увага, це трошки легше. Тому що всі твої успіхи – це будуть твої успіхи, і ніхто ніколи не буде порівнювати ні з ким.

А коли ти вже маєш батьків, які досягли дуже багато чого, це дуже сильна відповідальність. Завжди від тебе будуть чекати більшого, завжди будуть порівнювати з твоїми батьками, братами, сестрами, тітками.

Але тут є і певний плюс: тебе завжди виділять, помітять і будуть спостерігати за тобою, що ти там такого зробив. Це як допомагає, так і трошки руйнує і створює складність. Але треба вміти з цим працювати.

Зараз я в позиції, коли я шукаю свою дорогу, якою буду я йти, і намагатися жити тим життям, яким я хочу жити. Тому що завжди будь-які батьки хочуть найкращого для своїх дітей, але не завжди це збігається з тим, чого ти хочеш. Ти маєш робити свої помилки, ти маєш набивати свої синці, тому що це має бути твій досвід.

– Стати актором – це було твоє бажання чи це було бажання батьків? І чи взагалі був у тебе шанс обрати іншу професію?

– Я взагалі задумувався над іншими професіями, але я не скажу, що я займаюся тільки акторством, тими витками, які вона теж пропонує. Тому що це не тільки театр, не тільки дубляж, не тільки кіно, подекуди режисура. От у мене є вже деякі режисерські проєкти.

Коли я був маленький, я не міг не бачити, що роблять батьки. Знаєте, є певний вік у дітей, коли вони все поглинають, як губки такі. І я не бачив взагалі якоїсь іншої професії, тому що у мене дуже банальна історія. Акторська професія вражає, вражає дуже сильно.

Як ти, одна людина на сцені, можеш бути центром уваги великого кола глядачів і викликати у них якісь емоції – чи сльозу, чи сміх, чи дуже складні комбінації якихось емоцій. Це дуже-дуже класно.

– Ти навчався в Карпенка-Карого. Розкажи, коли ти вступив, як на тебе реагували викладачі, одногрупники? Чи відчував ти особливе ставлення?

– Відчував, звичайно, але в мене був дуже хороший викладач. І взагалі в нас був класний курс, всі дуже приємні люди, і паралельні курси. Коли ти актор, завжди будуть моменти, коли тебе будуть приймати. Бо люди різні бувають, і підхід у людей теж різний, кожен вибирає свій шлях широкий. Тому треба теж бути дуже обачним.

Бути щирим, добрим, вихованим і намагатися все-таки правильно йти своєю дорогою. Бо інколи є заздрість, є нерозуміння, є таке, знаєте, несприйняття взагалі. І цього не треба боятися, це природно і все.

І якщо на це реагувати та тягнутися до того, що тобі подобається, до тих людей, які тебе підтримують, це зекономить дуже багато нервів і взагалі енергії. І до цього дійсно треба дуже так спокійно ставитися.

Фото: В'ячеслав Хостікоєв в інтерв'ю РБК-Україна про дитинство в акторській династії (інфографіка РБК-Україна)

Секрети українського дубляжу

– Український дубляж входить в топ найкращих дубляжів у світі. Як думаєш, в чому цей секрет?

– З часом я зрозумів, що справа в особистостях, які працюють в цій сфері. В особистостях, які займають пласт режисури, і пласт акторства, і звукорежисури, що дуже важливо. Тому що це симбіоз командної роботи.

Коли побачив, як взагалі на студії все влаштовано, я сказав: "Вау, чого ми взагалі не бачимо цих людей, як вони працюють?"

У нас зараз змінюється покоління, нові голоси з'являються, і це прекрасно, що є ця можливість. Тому що раніше це був такий вузький колектив людей, які працюють як машини. А зараз це розширюється, розширюється, і дуже багато є запитів на курси, і дуже багато запитів...

Я аналізував по собі: для того, щоб навчитися, просто це треба робити. От є режисер, є команда, тобто створюються абсолютно ті ж умови, як при професійному дубляжі. Ми сидимо, шматочок, все, і погнали. І я тобі кажу, де не так, де так. І ми працюємо, працюємо, працюємо, працюємо, працюємо, і ти набуваєш цього досвіду.

– Готуючись до інтерв'ю, я прочитала кілька історій про те, що новачкам важко потрапити в дубляж. Ти погоджуєшся з цим?

– Так. Так, я погоджуюсь, тому що треба витратити на це свій час. Ця професія вимагає від тебе дуже багато роботи. Тому що ти можеш навіть пройти інститут і нічого не навчитись, серйозно.

І людина, яка просто взяла мікрофон, почала записувати себе, буде швидше за тебе це робити, якісніше це робити за тебе. Тому найголовніше – це бажання і час, який ти витрачаєш саме на цю працю.

– А як ти ставишся, коли в професію запрошують непрофесіоналів, наприклад, блогерів чи співаків, які не дотичні до дубляжу?

– Я вам скажу, що у нас взагалі в нашому цеху це така цікава тема. Скажу, що хтось підтримує це, хтось не підтримує. Мені особисто, якщо людина талановита, якщо вона хоче працювати, у неї є бажання, чому ні?

Але тут треба золоту середину знаходити, тому що інколи краще, щоб прийшов професіонал своєї справи, зробив це якісно, і все.

Тому що за цю професію не так багато грошей платять, це, можна сказати, реально копійки. Як ви думаєте, скільки я отримав за "Дюну"? Кільця – це фраза персонажа. У мене було 300 з чимось кілець. Як ви гадаєте, скільки?

– Давай це буде просто пальцем в небо, тому що я не орієнтуюся. 10 тисяч гривень?

– Три.

– Скільки коштує одна репліка?

– 15-18, до 20 гривень.

– Чому так мало?

– Це питання ставлять дуже багато людей, і взагалі це дуже цікаво. За кордоном не так, за кордоном набагато більше. Наприклад, озвучити, не віддублювати, озвучити одну годинну лекцію якогось ментора – 400 євро.

На це у тебе піде година-півтори залежно від того, як швидко ти це робиш. У нас це може бути тисяча-дві гривень.

– Я просто собі уявляю, що аби себе забезпечувати лише дубляжем, то це потрібно жити на студії буквально і постійно мати проєкти, так?

– Тому я і кажу, що це дуже ресурсно. І ми намагаємося робити там озвучка, там дубляж, там ще, там ще. Тому що зарплата в театрі 20 тисяч.

Ще є таке поняття як "зірковий гонорар". Тобто коли зірка, яка зараз медійна, просить зовсім інший гонорар за ту роботу – тобто не звичайний наш, а от "давайте мені більше".

Я теж за рекламу, за використання свого голосу, намагаюся брати більші гроші, тому що у мене зараз теж величезний графік. Тому що я там на студії, там підпишу, там вистава, зараз репетиції.

Якщо ви все-таки хочете мій голос, я буду називати якусь іншу ціну, щоб я міг доїхати – це теж бензин, щоб десь якісь кошти заробити.

Фото: В'ячеслав Хостікоєв про роботу з батьками на сцені (інфографіка РБК-Україна)

Робота з батьками та розкол у сім'ї

– У театрі Франка Анатолій Хостікоєв є режисером вистави "Люкс для іноземців". Ти там граєш. Розкажи про спільну роботу, тим паче, що під керівництвом батька. Як це сприймається і як ви загалом спрацьовуєтесь?

– Це теж, знаєте, велика відповідальність. І я відчуваю, що батько дуже... Ну, не те, що він мені щось дозволяє більше. Він, навпаки, трошки жорсткіше до мене відноситься, коли я працюю на сцені.

Взагалі, працювати з батьками – це дуже класно, тому що треба цінувати миті, коли ти виходиш на сцену разом з батьками. Бо всьому свій час. Колись вже цих можливостей не буде.

У батька був величезний спектр ролей, він і герой, він і такий характерний, і чолов'яга дуже красивий, він пройшов палітру від Хосе, від Крихітки Цахес до короля Ліра.

І дуже класно бачити, бо мій батько і моя мати, вони все життя в театрі. Не відпочиваючи, інколи ночуючи в театрі. Але я розумію його. Ціную і буду цінувати все.

– Я думаю, що ти знаєш, що в медіа часто обговорюють і з'являються новини вашої родини в плані стосунків між Наталею Сумською та Ольгою Сумською, а також про доньку Ольги Антоніну. Як особисто на тебе це впливає? Як ти це сприймаєш?

– Болісно. Війна розставила дуже багато всього так, як, я думаю, ніхто не хотів. І зараз ми, на жаль, маємо те, що хтось там, хтось тут. І багато горя принесла війна, але я люблю свою сестру. Я дуже хотів би з нею побачитись.

– А коли ви востаннє спілкувалися?

– Навіть можна сказати, до війни. Я розумію, що там настільки все залякано, настільки за цим слідкують.

– Ти думаєш, що саме через це вона не проявляє себе?

– Я не знаю точної інформації, бо ми не спілкуємось, на жаль, тому що є величезна непробивна брама. І що я можу сказати? Я дуже хотів би з нею спілкуватися, тому що у мене найприємніші враження, спогади найприємніші з дитинства, коли все було прекрасно, вони пов'язані в багатьох процесах, в багатьох історіях саме з Тонею.

Як би не було далі попри те, що вона робить чи не робить, як каже один буддист, двері мого серця будуть завжди відчинені. Я просто сподіваюсь на її розуміння. Я сподіваюсь, що вдасться знайти спільну мову, вдасться якось переосмислити все. Та й усе.

Я не буду ніде її засуджувати, тому що я не знаю тих обставин. Деякі речі, які, може, не варто було робити, мені боляче, мені неприємно. Але з тієї сторони зовсім своя історія. І для того, щоб це зрозуміти, для того, щоб поговорити, якось розв'язати це питання, треба почути і її.

Дивіться, вона там живе своє життя. І так, як будь-який актор, вона намагається щось робити для того, щоб заробляти гроші, іти по кар'єрі. Зараз Росія абсолютний ворог. Усе, що ти будеш там робити, воно буде негативно відображатися на нашу сторону.

Я не можу ні в чому її засуджувати. Бо можна прочитати в інтернеті дуже багато бруду. Щось буде правдою, щось буде абсолютно неправдою. Треба за собою стежити та розвиватися самому. Але просто щоб розуміти повну картину, треба розуміти, де правда.

Ідеально для мене зустрітися в українському Криму, на тих самих якихось на Кам'янцях, де був Артек. Зустрітися там, взяти по цигарці. Сісти й просто поговорити про все, що було.

Фото: В'ячеслав Хостікоєв в інтерв'ю РБК-Україна про стосунки з сестрою Тонею Паперною (інфографіка РБК-Україна)

– Які стосунки зараз у тебе з тіткою, з Ольгою Сумською? Ви спілкуєтесь?

– Зараз конкретно ні.

– Але за час повномасштабної війни ви якось перетиналися?

– Так, після першого інтерв'ю. Вона прочитала заголовок. Їй, звичайно, не сподобалися. Але я не відповідаю за заголовок. Відповідаю тільки за свої слова. А слів я ніяких поганих не казав.

Це прикро. Я за те, щоб всі спілкувалися, всі знайшли спільну мову. Але як інколи складно буває просто зібратися і поговорити. І взагалі дуже багато складностей через те, що люди не можуть поговорити.

Про дружину Анастасію Рулу

– Як ви познайомилися з твоєю дружиною Настею Рулою? Тому що вона також акторка.

– Інститут. У нас дуже така цікава історія, як ми познайомилися. Коли ми робили етюди, майстер нашого курсу Гулякіна Євгенія Олександрівна мене дуже любила й запитала, з ким я хотів би робити етюд. Все. І ми робимо етюд. Він провалюється.

Вона після етюду розчулилась, їй стало неприємно. Чомусь вона подумала, що переді мною треба перепросити, хоча це було абсолютно непотрібно. Я побачив її очі, і вона мене обійняла, і я так... тьохнуло.

Вона настільки класно вихована, вона настільки красива, талановита жінка. Вона росте і розвивається. Як вона зараз розквітла, як вона теж загорілася цією професією, які в неї класні ролі!

І вона хоче більше працювати. Мені приємно бачити її на екрані. Мені дуже з нею пощастило.

– Як двоє акторів, двоє творчих особистостей уживаються разом? Чи немає у вас роботи й на роботі, і вдома на кухні?

– Буває, але з недавніх часів ми разом намагаємося розділяти. Ми прийшли додому, відпочиваємо, не спілкуємося з приводу роботи. Ми розуміємо, як це важливо. Не може бути постійно роботи. Треба все це розрізняти та відпочивати.

Особливо зараз знаходити ці куточки, де твоя нервова система відпочиває. А так, звичайно, актор з акторкою завжди матимуть більше розуміння. Тому що є дуже багато друзів, які кажуть, що не розуміють з партнером одне одного він мене не розуміє. Важко пояснить специфіку професії, бо вона більше на емоціях.

– Ви з Настею можете критикувати роботи одне одного? Звичайно, щоб це була обґрунтована критика, але висловити якусь непопулярну думку.

– Я не маю права на те, щоб критикувати. Може, десь порадити. Так, Настя мені радить, я їй раджу. Скоріше мені приємніше буде почути думку когось іншого.

Я маю на увазі, що є люди, які по-різному сприймають. Декому не можна сказати нічого. Деякі очі та вуха відкривають. Тому теж треба тут мати розуміння, де доречно буде сказати, а де – ні. Чого ти лізеш в акторську кухню іншої людини?

Я взагалі не лізу в життя інших людей. Акторська справа тієї людини – це його справа. Тим паче є режисер, є інші людини, люди, які мають право і можливість сказати якісь нюанси. Якщо ми говоримо зараз про мене, мені завжди цікаво.