Після новини про смерть патріарха Православної церкви України Філарета багато хто згадує не лише його роль в історії церкви, а й те, яким був його довгий життєвий шлях. За десятиліття служіння він став однією з найвпізнаваніших постатей в українському православ’ї, однак колись був звичайним юнаком із Донеччини, який носив інше ім’я.
РБК-Україна розповідає, яким був патріарх Філарет у молодості, як його звали насправді та що відомо про його шлях від семінариста до духовного лідера.
У миру патріарха Філарета звали Михайло Антонович Денисенко. Він народився 23 січня 1929 року в селі Благодатне Амвросіївського району на Донеччині у родині шахтаря.
Його дитинство припало на важкі роки, а смерть батька під час Другої світової війни суттєво вплинула на подальший світогляд.
Саме ця втрата, як вважається, стала одним із переломних моментів, які згодом підштовхнули його до духовного шляху.
У молоді роки майбутній патріарх мав зовсім інший вигляд, ніж той, до якого звикли українці в останні десятиліття.
На архівних фото він постає юним семінаристом і студентом духовних навчальних закладів, ще до того, як став відомим церковним діячем.
Після закінчення школи у 1946 році Михайло вступив до Одеської духовної семінарії. Навчався успішно і закінчив її з відзнакою.
Уже тоді його життя було тісно пов’язане з церковною освітою.
Згодом він вступив до Московської духовної академії.
Саме в цей період і були зроблені частина фото, де можна побачити молодого Філарета ще до того, як він став одним із найвідоміших українських архієреїв.
1 січня 1950 року, під час навчання в академії, він прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет.
Уже за кілька тижнів був рукопокладений у сан ієродиякона, а у 1951 році став ієромонахом.
У 1950-х роках Філарет викладав у духовних навчальних закладах, працював інспектором семінарій, а згодом став ректором Київської духовної семінарії.
У 1960 році його призначили керуючим справами Українського екзархату та настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві.
Вже у 1962 році його обрали єпископом Лузьким. Згодом він також був єпископом Віденським і Австрійським, а пізніше - Дмитровським, вікарієм Московської єпархії.
У 1966 році Філарета призначили Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. А в 1968 році він став митрополитом.
Після проголошення незалежності України Філарет став одним із головних прихильників автокефалії української церкви.
Саме він був серед тих, хто просував ідею повної церковної самостійності України.
У 1990-х почався один із найскладніших етапів його життя, пов’язаний із конфліктом із Російською православною церквою.
У 1992 році було проголошено створення Української православної церкви Київського патріархату, а в 1995 році Філарета обрали її патріархом.
Попри багаторічний тиск, конфлікти та анафему з боку Московської патріархії, він продовжував відстоювати ідею незалежної української церкви.