Врятував ведмежа від російських окупантів: мережу вразила історія про українського бійця (фото)
Український військовий врятував ведмежа від російських окупантів (колаж: РБК-Україна)
Український військовий вигодував ведмежа, матір якого вбили окупанти
У мережі згадали одну зворушливу історію, яка сталася під час кривавих подій на Західній Україні. На початку літа 1945 року загони НКВС здійснювали рейди, вишукуючи у верхів'ях Чорного Черемошу бункери і криївки воїнів УПА.
В лісах вони натрапили на ведмедицю з ведмежам. Ведмедицю відразу розстріляли, а м'ясо засмажили на вогні і з'їли. До речі, гуцули ведмежатину не їдять через віковічне табу. А маленькому ведмежаті вдалося втекти. Дитинча було занадто маленьке і не вміло добувати собі їжу, тому було приречене на неминучу смерть.
Через кілька днів тварину в лісі знайшла повстанська боївка "Хмари" (Дмитра Білінчука). Вони забрали його собі і боєць з позивним "Сибіряк" (кулеметник Василь Білінчук) нагодував ведмедика пляшкою молока.
"Ну що, брате, - пожартував командир Дмитро Білінчук, - у нас поповнення, проводь вишкіл!"
Дмитро і Василь Білінчуки
Повстанці самі гостро потребували в їжі, але незважаючи на це, залишили дитинча, якому щодня добували свіже молоко. Мишко супроводжував партизанів в їх тяжких переходах і ділив з ними стіл. Їв і хліб, і кулешу, і кисле молоко.
А з приходом зими ведмідь впав у сплячку. Тоді "Сибіряк" (таке псевдо отримав, втікши із заслання в Сибіру) носив його на руках. На щастя, Василь мав дійсно "сибірське" здоров'я.
"Сибіряк" Василь Білінчук
Василь Білінчук загинув у травні 1952 році від важкого поранення, яке отримав, прикриваючи відхід побратимів. Йому було всього 26 років. А в березні цього ж року в нього народився син - Василь Портяк, який став відомим українським письменником.
Василь Портяк написав сценарії до фільмів "Залізна сотня" та "Нескорений". Його не стало 2 березня 2019 року на 67-му році життя.
Сім'ю Білінчуків в 1941-му році депортували з Івано-Франківської області в Красноярський край. Назвали "куркулями", тому що у них був кінь, корова і трохи землі. Із п'ятьох дітей (дочка і чотири сини) врятувався тільки старший Дмитро, тому що в момент висилки його не було вдома.
Дмитро і Василь Білінчуки
Дмитро переховувався в лісах, а потім приєднався до лав ОУН, ставши повстанським командиром з позивним "Хмара". Йому вдалося вислати сім'ї в Сибір своє фото на коні і в повстанській формі. Коли брат Василь побачив знімок, тут же прийняв рішення втекти й приєднатися до Дмитра.
У травні 1952 року боївку "Хмари" оточили. "Сибіряка" Василя Білінчука поранили в обидві ноги, але він доповз і встиг попередити брата.
Дмитра захопили дещо пізніше, підмішавши в їжу снодійне. Влітку 1953 року його розстріляли в Лук'янівській в'язниці.
