Найдовша в історії США, двадцятирічна війна в Афганістані закінчилася, принаймні, для самих американців. Про те, за що критикують Джо Байдена, як таліби формують "інклюзивний уряд" і воюють з іншими бойовиками, і чому Афганістан такий цікавий для китайців – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
2461 загиблий, понад 20 тисяч поранених, 2,3 трильйона доларів – у стільки обійшлася США військова кампанія в Афганістані. Вона закінчилася 30 серпня, після того як останній американський військовий – генерал-майор Кріс Донахью – піднявся на борт останнього евакуаційного рейсу з аеропорту Кабула.
Наступного дня у зверненні до американців підсумки війни підвів і президент США Джо Байден. "Після 20 років війни в Афганістані я відмовився послати ще одне покоління американських синів і дочок на війну, яка повинна була давно закінчитися", – заявив Байден.
Тональність його виступу була агресивно-виправдувальною, набагато різкішою, ніж зазвичай. В останні тижні, тим більше дні, Байден опинився під найжорсткішою критикою за час своєї каденції.
Свою позицію щодо афганської війни Байден виклав вже досить давно, в останні тижні лише підкреслюючи, що іншої альтернативи у нього не було. Вірніше, альтернативою він називає чергову ескалацію конфлікту, нові жертви і мільярди витрачених доларів – і так до нескінченності. А це, переконаний Байден, точно не в американських інтересах.
"Основний обов'язок президента – на мою думку, – захищати Америку", – заявив Байден. По суті, в афганському питанні він реалізує гасло свого попередника Дональда Трампа – "Америка перш за все", яке так активно критикував під час виборчої кампанії.
Звичайно, при цьому він запевняє, що США разом із західними союзниками далі будуть боротися з глобальними загрозами, на зразок тероризму, Росії та Китаю, обіцяє допомагати афганцям і ставити права людини в центр зовнішньої політики Вашингтона. І, природно, захищає дії своєї адміністрації в останні пару тижнів.
Байден наполягає, що евакуація американців, їх західних і місцевих союзників в будь-якому випадку призвела б до хаосу – в умовах громадянської війни в Афганістані. Останню тезу в США активно критикують не тільки опозиціонери-республіканці, але навіть лояльні до демократів медіа.
Президенту США постійно згадують його зовсім нещодавні заяви про те, що навіть без союзних військ афганська армія зможе деякий час стримувати талібів. І запитують: як нинішня адміністрація, з усіма її спецслужбами, аналітиками і масивом розвідданих, могла так сильно помилятися в оцінці ситуації в Афганістані.
CNN, наприклад, ставить і ряд інших, ще більш предметних питань. Чому американських військових виявилося явно недостатньо для прикриття давно запланованої евакуації. Чому вони опинилися затиснуті на п'ятачку кабульського аеропорту і були змушені покладатися на гарантії безпеки від прямих ворогів – талібів. Чому так повільно просувалася видача спеціальних віз для дружніх афганців. І так далі.
У той же час в партії Трампа вже прямо пропонують почати процедуру імпічменту Байдена. За умови контролю демократів за обома палатами Конгресу ця ідея, звичайно, не має навіть теоретичних шансів на успіх. Але в Республіканській партії думають про проміжні вибори до Конгресу в листопаді наступного року – і поки намагаються максимально використати проти Байдена афганську історію.
Цілком ймовірно, що за рік з гаком, що залишився до дня голосування, вона встигне забутися, поступившись місцем численним внутрішнім проблемам США. Але ще пару тижнів точно буде на слуху – до двадцятої річниці атаки на Всесвітній торговий центр, яка і стала приводом для американської інтервенції в Афганістан.
Якщо в США озвучені вище питання все більше стають предметом чисто політичної боротьби, то для багатьох афганців вони пов'язані з банальним виживанням. За приблизними оцінками, покинути країну не встигли до ста тисяч жителів Афганістану, яким тепер загрожує смертельна небезпека, в першу чергу, за співпрацю з "окупаційними силами".
Таліби вже дали гарантії того, що всі бажаючі зможуть безперешкодно покинути Афганістан. Виконання цього зобов'язання, очевидно, і стане для них першим серйозним тестом на міжнародну легітимність.
Влада західних країн поки не особливо звертає увагу на потік повідомлень про тортури і страти нелояльних до талібів афганців і численні порушення прав людини. Очевидно, побоюючись спалити мости з талібами завчасно.
Лідери і спікери самого "Талібану" на публіці дотримуються колишнього курсу, переконуючи весь світ, що таліби зразка 2020-х – вже зовсім не таліби зразка 1990-х.звичайно, про демократію і рівноправність в їх західному розумінні мова не йде – ці концепції аж надто чужі новим правителям Афганістану.
Зате вони обіцяють загальну амністію, процвітання і навіть заборону позасудових страт. Зараз у розпалі процес формування "інклюзивного уряду", куди обіцяють включити представників різних народів Афганістану.
Другим критерієм, який визначить ставлення Заходу до нової афганської влади буде її співпраця, або навпаки, боротьба з іншими терористичними рухами. Сам по собі "Талібан" не прагне захоплювати території інших країн і установлювати там закони шаріату. На відміну від багатьох інших терористів, що ставлять перед собою глобальні цілі, і тому небезпечних для Заходу.
З боку може здатися, що численні ісламістські угруповання в Афганістані та сусідніх країнах утворюють свого роду єдиний терористичний Інтернаціонал. Насправді ж, їх пов'язують дуже заплутані відносини, де союзник союзника запросто може виявитися найлютішим ворогом. Міграції рядових бойовиків з одного угруповання в інше – теж цілком звичне явище.
Таліби вже давно пообіцяли, що на підконтрольній їм території не буде баз інших терористів – це було однією з умов мирної угоди, укладеної ще з адміністрацією Трампа минулого року. При цьому теплі відносини у "Талібану" історично склалися з "Аль-Каїдою", якраз відповідальною за теракти 11 вересня.
Після знищення Усами бін Ладена в 2011 році "Аль-Каїда" трохи відійшла в тінь, але нікуди не зникла. І серед п'яти тисяч бойовиків, звільнених в рамках мирної угоди, чимало її прихильників.
У той же час найсерйознішим внутрішнім ворогом "Талібану", крім таджиків, що окопалися в Панджшерській ущелині, є"Вілайят Хорасан". Це створене в 2015 році місцеве відділення "Ісламської держави" (ІДІЛ-Х) голосно заявило про себе недавнім терактом в Кабульському аеропорту з більш ніж двомастами жертв.
ІДІЛ-Х зневажає і ненавидить талібів – як би це парадоксально не звучало, за недостатню релігійність. Чисельність бойовиків "Хорасана" зараз оцінюється в кілька тисяч осіб. Сутички між ними і талібами тривають вже кілька років. І США в них де-факто опинялися на одній стороні з "Талібаном", нехай про пряму координацію дій ніхто, природно, не заявляв.
"Інклюзивному уряду" талібів, природно, доведеться щось робити з економікою Афганістану, зруйнованою десятирічними війнами. Зокрема, належить дати відповідь на фундаментальне питання: чи відмовлятися від вирощування маку і торгівлі героїном – ключового фінансового джерела "Талібану" в останні роки.
У 2019 році, згідно зі звітом ООН, доходи від опіатного бізнесу перевищували весь офіційний експорт Афганістану. Раніше таліби обіцяли зав'язати з наркоторгівлею після перемоги у війні. Але, як і будь-яка подібна терористична організація, "Талібан" завжди виявляв дивовижну гнучкість щодо своїх обіцянок і фундаментальних принципів.
Тим не менш, бажаючих співпрацювати з талібами, в тому числі в економічних питаннях, вистачає. Вакуум сили, що утворився в Афганістані після виходу американців, намагаються заповнити буквально з усіх боків. Із заходу – Іран і Туреччина, з півночі – Росія, зі сходу – Китай, з півдня – Пакистан.
Причому нікого з них проблеми з правами людини і відсутність демократії в Афганістані взагалі не збентежать, якщо на кону буде реальний геополітичний і економічний інтерес. "Нам ніхто не буде вказувати, з ким говорити, а з ким ні", – заявив турецький лідер Реджеп Ердоган, коментуючи пропозицію "Талібану" взяти на себе управління аеропортом Кабула.
У Ірану з талібами відносини складалися по-різному. Але після перемоги "Талібану" в Афганістан знову почали поставляти іранську нафту, як повідомляє The Wall Street Journal. І те, що іранці – шиїти, а таліби – суніти, обох партнерів не бентежить.
Росія зацікавлена як мінімум в тому, щоб перемога талібів не радикалізувала країни Середньої Азії. Головне завдання Пакистану, який західні медіа називають чи головним бенефіціаром перемоги "Талібану" – отримати слабку, але підконтрольну владу в Афганістані і повністю зосередитися на протистоянні з Індією.
Китай теж хоче співпрацювати з талібами – щоб ті тримали під контролем уйгурів з "Ісламського руху Східного Туркестану", що облаштувалися в Афганістані. Але ключовий інтерес китайців – економічний.
В силу безперервних воєн, повальної корупції і відсутньої інфраструктури в Афганістані за десятиліття так і не вдалося налагодити видобуток корисних копалин. А видобувати є що – в 2010 році Пентагон оцінив запаси мінеральних ресурсів Афганістану в один трильйон доларів. У країні є поклади міді, залізних руд, кобальту, рідкоземельних металів, але найголовніше – літію, можливо, найбільші в світі.
Літій – необхідний матеріал при виробництві батарей, зокрема, для електротранспорту, і Китай є світовим лідером в цьому сегменті. У міру того як в світі набирали популярність різні "зелені" ініціативи, економічне значення літію різко зросло. Китай і так збирається добре заробити на європейському "зеленому курсі", і доступ до неосяжного джерела сировини буде дуже доречним. Сам по собі видобуток літію – як правило, шкідливий для екології процес. Але талібів це точно не збентежить.
* * *
У найближчі тижні "Талібан" продовжить святкувати перемогу після "безславної втечі" ворога. В цей час без західних вливань і доступу до резервів економіка Афганістану буде страімко падати далі. Лідерам бойовиків доведеться прискореними темпами перетворюватися на "державників". Інакше мільйони голодних, а тому озлоблених афганців можуть стати куди більш небезпечним ворогом ніж кілька тисяч прихильників ІДІЛ-Х або захисників Панджшера. Тим паче, сотні тисяч людей в країні, по суті, уміють лише воювати.
У цій ситуації цілком ймовірно, що, позбувшись від "зовнішнього управління" США, країна отримає нове – бажаючих взяти регіон під свій контроль з числа близьких і не дуже сусідів вистачає. І не виключено, що варіант при якому новий "старший брат" догляне за державою, не заважаючи бойовикам далі насаджувати закони шаріату, талібів цілком влаштує.