Рівно через п'ять місяців Франція дізнається ім'я свого наступного президента. Про те, чи зуміє Емманюель Макрон переобратися на другий термін, хто складе йому конкуренцію і як на верхівці рейтингів опинився телеведучий-антисеміт єврейського походження – в матеріалі РБК-Україна.
Майбутній відхід Ангели Меркель з поста канцлера Німеччини дає французькому президенту Емманюелю Макрону шанс реалізувати свою давню мрію – закріпитися в якості політичного лідера всього Європейського cоюзу. Амбіцій перетворити Францію як мінімум в регіонального лідера, а то і повернути їй статус світової держави Макрон ніколи не приховував.
Але за чотири з половиною роки президентства реалізувати задумане не вийшло. У Франції проходили масові акції протесту проти політики влади, наймасштабніша з яких – рух "жовтих жилетів". Карантинні обмеження і вакцинаційна кампанія також супроводжувалися зіткненнями протестуючих з поліцією по всій країні.
Не обійшлося і без проблем у зовнішній політиці. Створення американо-британо-австралійського альянсу AUKUS стало болючим ляпасом для Парижа. У той же час, воно додало Макрону аргументів на користь "стратегічної автономії" ЄС – концепції, за якою єдина Європа повинна більше спиратися на власні сили, а не на допомогу від США. А лідером такої єдиної Європи Макрон, безумовно, бачить самого себе.
Але для початку йому треба буде переобратися на другий термін. Перший тур президентських виборів у Франції відбудеться 10 квітня наступного року, а майже неминучий другий тур – через два тижні, 24 квітня.
Незважаючи на труднощі у внутрішній і зовнішній політиці чинний президент Франції залишається лідером електоральних симпатій. Протягом останнього року його рейтинг залишається дуже стабільним, на рівні 24-25%.
При цьому за час президентства Макрон відчутно зсунувся вправо на політичній осі, що дало привід його опонентам називати французького лідера "президентом для багатих" – на початку каденції був скасований так званий "податок на багатство", який були змушені платити французи зі статками більше 1,3 млн євро. Через незгоду з внутрішньою політикою глави держави з його фракції в Національних зборах Франції, нижній палаті парламенту, вийшла низка депутатів, позбавивши президентську "Вперед, Республіка!" монобільшості.
Донедавна фактично безальтернативним виглядав сценарій, за якого до другого туру виборів разом з Макроном вийде Марін Ле Пен – лідер ультраправої партії "Національні збори", з рейтингом у 17%. Для Ле Пен це буде вже третя спроба поборотися за президентський пост, на виборах 2012 року вона посіла третє місце, в 2017-му вийшла у другий тур з Макроном, де впевнено йому програла, набравши в два рази менше голосів.
На відміну від Макрона, який помітно поправішав, Ле Пен навпаки, зсунула свою партію трохи ближче до центру, розраховуючи на голоси не тільки праворадикалів, а й більш поміркованих виборців. Це проявилося навіть у зміні назви її партії, яка з 2018 року називається "Національні збори", замість більш войовничого "Національного фронту". Тепер Ле Пен вже не виступає за вихід Франції з Євросоюзу (так званий Frexit), пом'якшилася і політика щодо одностатевих шлюбів.
Номінант від найбільшої опозиційної партії, "Республіканці", буде визначений у грудні. Поки що найвищими виглядають шанси Ксав'є Бертрана, якому опитування дають 13% підтримки.
І Макрон, і Ле Пен, і Бертран належать до правого політичного спектру, що не дивно – як показує соціологія, за останні п'ять років французи помітно поправішали в ідеологічному сенсі. Втім, і ліві ідеї в країні традиційно залишаються популярними. Але лівий спектр розколотий між багатьма дрібними партіями і амбітними лідерами, тому втрутитися в боротьбу за вихід у другий тур комусь із них навряд чи вдасться. Найбільш рейтинговому лівому кандидату, лідеру "Нескореної Франції" Жан-Люку Меланшону, опитування дають 9% підтримки.
Таким чином, здавалося, що президентські вибори у Франції пройдуть досить передбачувано і повністю повторять сценарій п'ятирічної давності – у другий тур вийдуть Макрон і Ле Пен, де чинний президент здобуде впевнену перемогу.
Але всі розклади змішала поява ще одного рейтингового кандидата – ультраправого письменника, публіциста і телеведучого Еріка Земмура. Він офіційно не оголосив про свої плани балотуватися, але фактично вже веде агітаційну кампанію. За усередненим рейтингом Politico, зараз він займає третє місце за популярністю з рейтингом в 15%, але в окремих дослідженнях виходить і на друге, обганяючи Ле Пен. І явно перебуває на висхідному тренді.
Земмур народився в сім'ї алжирських євреїв, які переїхали до Франції під час війни Алжиру за незалежність. Отримав популярність як публіцист, багаторічний автор газети Le Figaro і ведучий програм на телебаченні.
Земмура часто називають "французьким Трампом" – підкреслено антисистемний кандидат, який грає на розчаруванні обивателів в політичних елітах. Але з однією стилістичною відмінністю – Трамп, незважаючи на величезні особисті статки, завжди використовував амплуа простакуватого "свого хлопця". Тоді як Земмур експлуатує образ інтелектуала, цитує письменників, поетів і філософів. Нехай іноді з помилками, але все одно справляючи відповідне враження на свою аудиторію.
Як і для Трампа, одна з головних тем Земмура – боротьба з імміграцією. Тільки він займає набагато більш радикальну позицію щодо приїжджих, пропонуючи обмежити не тільки нелегальну, а й легальну міграцію до Франції, особливо для неєвропейців. Земмур також є адептом конспірологічної теорії "Великого заміщення", згідно з якою населення Франції і всієї Європи планомірно заміщається вихідцями з Африки та Азії, ймовірно, не без участі якихось "світових еліт".
Антимігрантські погляди Земмура органічно переплітаються з антимусульманськими – іслам він вважає таким, що суперечить "французьким цінностям". І виступає за те, щоб французьким дітям заборонили давати мусульманські імена.
Земмур також радикально виступає проти фемінізму і "гей-ідеології". А французька система освіти, на його думку, "захоплена марксизмом, антирасизмом і ЛГБТ-ідеологією".
Ще одна улюблена Земмуром тема – Друга світова війна і діяльність колабораціоністського уряду Віші, який керував південною і частиною центральної Франції. На думку майбутнього кандидата в президенти, режим Віші "захищав французьких євреїв" – тоді як насправді тисячі з них були відправлені в концентраційні табори. За такі висловлювання Земмур регулярно отримує ще й звинувачення в антисемітизмі – які відбиває, вказуючи на власне єврейське походження і звично звинувачуючи у всьому арабів.
Не дивно, що з такими підходами Земмур ще й є активним прихильником російського президента Володимира Путіна, який "захищає традиційне суспільство", а також виступає проти антиросійських санкцій. А Україну Земмур у 2015 році називав "мертвою". Наприкінці жовтня у французькому виданні "L'Obs" вийшла стаття з однозначним заголовком – "Кремль голосує за Земмура".
За свої радикальні судження Земмур неодноразово відповідав у суді. Прямо зараз проходить ще один процес, через заяви майбутнього кандидата про те, що діти-мігранти, які приїжджають до Франції без батьків, є "злодіями, вбивцями і гвалтівниками".
У вересні Земмур втратив важливий для себе агітаційний майданчик – вечірню програму на каналі CNews – після того, як французький медіа-регулятор визнав його політиком, а не журналістом, з відповідними обмеженнями на доступ до телеефіру. Зараз у французькому медіа-середовищі йде активна дискусія про те, чи варто в принципі давати Земмуру трибуну для просування своїх поглядів. Більше сотні журналістів опублікували відкритий лист, закликаючи колег або боротися з ідеями Земмура, або зовсім його ігнорувати.
Зараз політик робить велику ставку на оффлайн-зустрічі з виборцями, об'їжджаючи Францію з презентацією своєї чергової книги. Очевидно, Земмур може розраховувати не тільки на голоси ультраправих, незадоволених пом'якшенням позицій Ле Пен і її партії, а й багатьох безідейних французів, впевнених, що "еліта не чує простий народ".
В якості "кандидата від народу" п'ять років тому на вибори йшов сам Макрон, але за час президентства, принаймні, на думку багатьох французів, він відмінно вбудувався в існуючу політичну систему. Таких розчарованих французів своїми популістськими, підкреслено неполіткоректними виступами і може залучити Земмур.
Безумовно, за час, що залишився до виборів, багато що може змінитися. Наприклад, якщо Земмур повноцінно увійде у виборчу кампанію, і йому доведеться не тільки розмірковувати про Другу світову війну і велич французької культури, а й відповідати на предметні питання про соціально-економічну політику.
Є у потенційного кандидата ще одна проблема. Згідно з французьким законодавством, для висунення в президенти треба зібрати 500 підписів на свою підтримку від депутатів будь-яких рівнів. Земмур, який не спирається ні на одну політичну партію, може зіткнутися з труднощами вже на цьому етапі.
Шансів на те, щоб здобути перемогу над Макроном у Земмура, як видається зараз, небагато. Але вони все ж є. В статті Європейської ради з міжнародних відносин описується апокаліптичний сценарій, за яким у другий тур пройдуть одночасно Ле Пен і Земмур.
Це може статися, якщо праві виборці так і не зможуть визначитися між Макроном і кандидатом від "Республіканців", а загальна явка буде невисокою. Або ж якщо до виборів правий електорат радикалізується.
Але такі варіанти все ж виглядають малоймовірними. Швидше за все, повториться сценарій виборів 2017 і 2002 років, коли в другий тур виходили поміркований кандидат на пару з праворадикалом, і поміркований здобував впевнену перемогу.
Примітно, що в 2002 році таким праворадикалом став батько Марін Ле Пен – Жан-Марі Ле Пен. Зараз він порвав всі стосунки з дочкою, яка домоглася його виключення з партії, яку він же і створив півстоліття тому. На цих виборах Ле Пен-старший публічно підтримав Земмура.
У таких випадках у другому турі французький електорат зазвичай голосує не стільки "за", скільки "проти". І нехай Макрон своєю політикою не виправдав багатьох сподівань, але якщо альтернативою йому буде ультраправий ісламофоб-конспіролог, то поміркований електорат, нехай і через силу, все ж проголосує за чинного президента.