Андрій із позивним "Хорт" - військовослужбовець батальйону Харківської окремої бригади територіальної оборони. Нещодавно йому зняли спиці з руки - після третього поранення, і він уже знову на фронті.
Про неймовірно сильного і хороброго бійця розповіли в Armyinform.
Колись Андрій проходив службу у правоохоронних органах, спецпідрозділ, де він був на посаді заступника командира, майже 5 років виконував завдання у районі бойових дій на сході України. Вони стежили за правопорядком, допомагали місцевому населенню та боролися з ворожими диверсантами.
У 2021 році він вийшов за заслужену пенсію. Але менш як через рік змушений був знову взяти до рук зброю – тепер як військовослужбовець ЗСУ.
"На службу до свого підрозділу я не повернувся - я там себе вичерпав. Водночас маючи великий досвід та відмінну навченість у поводженні зі зброєю, міг багато чого навчити тих, хто вперше взяв її до рук", - розповідає військовий.
Коли навесні 2022 року він побачив багато людей, які бажають захищати Україну від "московитів", приєднався до батальйону ТРО.
"Не кожен з них був воїном у прямому розумінні цього слова, адже ці люди прийшли в армію з цивільного життя. Вони мали бажання, але не мали навичок ведення бою. Моє завдання стало навчити їх всього, що я вмію, вижити та повернутися після перемоги додому. Незабаром ми зробили з хлопців справжніх сталевих солдатів. Як показала практика, орки за всієї переваги в озброєнні, від наших дій страждали більше, ніж ми від них", - каже Хорт.
Він описав те, що бачив на фронті та визнає - керівництво так званої другої армії світу ставиться до своїх бійців, як до мотлоху.
"Проти нас стояли різні підрозділи - і бойові частини росармії, і пвк "вагнер", і колишні наші співвітчизники - жителі квазіреспублік, створених росією дев'ять років тому. Їх часто посилали на штурми, де вони в прямому розумінні ставали гарматним м'ясом. Багато хто виходив проти нас на полі бою в обмундируванні радянських років. Я вже не говорю про металеві шоломи — на нас часто йшли люди без бронежилетів. Ми їх вбивали, а по тілах йшли наступні. І так було декілька хвиль, поки не падав мертвим останній російський солдат", – розповідає захисник країни.
Разом із побратимами він пройшов крізь пекельний вогонь окупантів у Харківській області та на Донбасі. На своїх руках він виносив поранених із першої лінії оборони, де йшли контактні бої. Ворог підійшов так близько, що медевак під'їхати не міг
За дві доби з позиції під Курдюмівкою під постійними обстрілами Хорт особисто виніс 26 бійців та п'ять тіл загиблих товаришів. Поранених потім евакуював із бойовим медиком. Скільки він всього врятував – збився з рахунку. Але головне, що вони живі.
Перше поранення Андрій отримав під час оборони селища Долина на Донеччині. Вони зайняли позицію, почали окопуватися, а з 4 ранку по них почали працювати танки та артилерія. Бій тривав 5 годин і шість бійців змушені були ховатися в окопах завглибшки всього 45 см.
Відійти не було можливості – кожні 6-8 секунд падав поряд снаряд. Потім ворог намагався взяти їх в оточення, але вони з боєм відбилися. Декілька людей отримали поранення, у тому числі й Хорт.
Якось військовий потрапив у ворожу пастку. Він із побратимом рухався вивченим маршрутом, а на узбіччі причаїлася ворожа ДРГ – по українцям відкрили кулеметний вогонь.
"Мій товариш вистрибнув з машини та прикрив мене, поки я виводив транспорт з лінії вогню. Я тоді спіймав кулі в обидві ноги та праву руку, але залишив небезпечну ділянку і дістався своїх. Побратим залишився там — він теж був поранений. Я знав, що він живий, ми підтримували зв'язок через станцію, але залишалася небезпека того, що орки візьмуть його в полон - вони почали "підтискати" з усіх боків... Тоді вже настала моя черга рятувати товариша - разом з іншими хлопцями ми буквально витягли його з-під щільного ворожого вогню. Це було неймовірно важко, але доля була на нашому боці. А у врятованого нещодавно народився син - він щойно повернувся з відпустки", - розповів Хорт про друге поранення.
Найзапеклішими Андрій називає бої за Бахмут.
"Окрім тактичного значення, цей вщент випалений шмат землі став для росіян сакральним - скільки разів вони вже заявляли, що взяли його, обманюючи як своїх співвітчизників, так і "царя" московії. Місяців дев'ять? Зараз туди прибуває нескінченний ворожий людський ресурс, використовується все озброєння, яке тільки є у росіян. Відпрацьовує ворог тут і різну тактику. Але поки що безрезультатно... Фортеця Бахмут тримається", - каже військовий.
До речі, саме біля Бахмута "Хорт" отримав своє третє поранення - найскладніше. Він разом із командиром обходив особовий склад на позиціях, проводив заміну, відводив людей. І в цей момент розпочався мінометний обстріл – уламки снарядів потрапили Андрію в кінцівки та спину. Цього разу довелося довго лікуватися - погано гоїлася рана на нозі, місяць він не міг на неї наступити.
Зараз "Хорт" знову у строю та знову захищає Україну. Ворог намагається повернути собі перевагу на ділянці відповідальності підрозділу та криє позиції бійців із міномета, РЗСО, скидає снаряди з безпілотників.
"Попри поранення та біль, ми з побратимами не відступимо. Це наша земля. І хто, якщо не ми, її захищатиме. Наші партнери можуть дати нам зброю, боєприпаси, але хто має натискати на спусковий гачок і знищувати тих, хто може піти війною на цілий світ? - каже "Хорт".
До речі, раніше ми писали про вчителя вищої математики, який разом з учнями захищає країну в окопах.
А ще розповідали про легендарного воїна Стопера, який дивом уникнув полону в Маріуполі та пішки пройшов 200 км.