Видатні українські військові минулого, які неодноразово давали прочуханки росіянам

Святослав Ігорович (Хоробрий, Завойовник)

Такі прізвиська князь носив абсолютно недаремно, адже він провів у походах близько 10 років і пройшов зі своїм військом понад вісім тисяч кілометрів.

Перекази розповідають, що Святослав мав щось спільне із запорожцями, які з'являться лише за кілька століть. Річ у тім, що Завойовник так само мав "оселедця" на голові, був волелюбним та анархічним, а ще хорошим воїном. Саме так пізніше характеризували козаків-запорожців.

В історію Святослав увійшов не лише завдяки своїм походам, а й висловлюванням. Йому належать відомі фрази: "Іду на Ви" та "Мертві сорому не знають".

Історики припускають, що Святослав Ігорьович був не найкращим князем для Русі з погляду на те, що він багато воював у походах. Однак завдяки розгрому Волзької Булгарії та Хозарського каганату Хоробрий нарешті позбувся кочівників, які нищили Русь.

Загалом Святослав Завойовник прославився як хороший полководець, якого боялися навіть у Візантійській імперії.

Святослав Хоробрий (фото: faces.hrest.info)

Данило Галицький

Це перший та єдиний правитель Київської Русі, який отримав титул короля. На його каденцію припали непрості часи, а саме середина 13 століття, коли тривала боротьба з монголо-татарами.

Коли Золота Орда підступила до Київської Русі, сили були нерівними. У результаті 1240 року сталася облога Києва, під час якої вони таки здобули місто.

Проте Данило Галицький не збирався здаватися. У цей же період, 1245 року, об'єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр вступили в боротьбу з князем, щоби повернути під свій контроль Галичину. Їх успішно розбили.

Для того, щоб позбутися монголо-татар, Данило провадив дещо хитру політику. Спочатку він пішов на співпрацю з ними, виконував умови їхнього хана та отримав ярлик на правління Галицько-Волинським князівством.

Водночас князь вів перемовини з Папою Римським про антимонгольську політику. У результаті хан зазнав поразки, хоча й змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди.

Данило Галицький (фото: Вікіпедія)

Павло Полуботок

Полуботок був одним з найбагатших магнатів Гетьманщини та Слобідської України, оскільки був власником понад трьох тисяч селянських дворів.

Павло Полуботок став гетьманом у доволі непростий час, коли його обов'язки обмежувала Малоросійська колегія. Та попри це він намагався провести реформи в Гетьманаті. За будь-яких зовнішніх обставин гетьман виступав за збереження української суверенності та національності.

Через протистояння з президентом колегії Степаном Вельяміновим Полуботка арештували. У в'язниці видатний діяч і помер від нанесених тортур.

Однак з ім'ям Полуботка пов’язана ще одна легенда, а, можливо, й реальна історія.

Подейкують, що перед арештом Полуботок таємно віддав на зберігання 200 тисяч золотих монет банку в Англії під 7,5%. Суми та відсотки відрізняються від одних джерел до інших. У заповіті Полуботок нібито залишив 80% золота на майбутнє незалежної України, а решту - своїм правонаступникам.

Отримати це золото може нібито лише нащадок гетьмана. У 1990 році сума вкладень зросла до 16 трильйонів фунтів стерлінгів. Були різні спроби розслідування цієї справи, однак пройшло забагато часу, щоби повертатися до неї знову.

Павло Полуботок (фото: uinp.gov.ua)

Іван Сірко

Про цього козака відомо небагато, напевно, тому його називають людиною-легендою. Насамперед нічого невідомо про дитинство Сірка, як він прийшов на Січ тощо. Кажуть, що немовлям він народився уже з зубами.

Однак вочевидь для своїх побратимів він був хорошим товаришем, оскільки саме Івана найбільшу кількість разів обирали на посаду кошового отамана. Різні історики думають, що це було від восьми до 15 разів.

Існує легенда, що Іван Сірко не програв жодної битви, в якій брав участь. Достеменно відомо про 60 перемог на його рахунку.

Полководця вважали ще й характерником. Свідченням цього можуть бути легенди про те, як Сірко нібито вбив чорта одним пострілом у річці. Сьогодні вона називається Чортомлик.

Через таку вдачу кошового побратими нібито не ховали тіло Сірка, а носили з собою в походи, щоби перемагати. За іншими переказами, талісманом стала права рука Івана Сірка.

Іван Сірко (фото: getmanat.org)

Петро Конашевич-Сагайдачний

Ми знаємо це прізвище з уроків історії у школі та з народних пісень. Проте найбільшим досягненням Сагайдачного сучасні українці можуть вважати похід на Москву.

У 1618 році разом із польським військом Сагайдачний вирушив у похід, але лише за декількох умов: розширення козацької території в Речі Посполитій, свобода православної віри в Україні, збільшення реєстрового козацького війська, визнання Річчю Посполитою адміністративної та судової автономії України.

У червні 20 тисяч козаків на чолі з Конашевичем-Сагайдачним вирушили в дорогу. У ході цього військо захопило ще кілька супутніх міст, деякі з них здавалися з капітуляцією.

Рейд Конашевича-Сагайдачного став шоком для московської влади. За оцінками польського короля в переказах, саме напад козаків на Москву схилив їхніх правителів до перемовин. У фіналі бойових дій сторони уклали так зване Деулінське перемир'я. Воно стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою.

Петро Конашевич-Сагайдачний (фото: golos.com.ua)

Євген Коновалець

Командир корпусу Українських Січових Стрільців і голова Організації українських націоналістів. Євген Коновалець був одним із найяскравіших борців за незалежність України та доби УНР.

Під час Першої світової війни він потрапив до російського полону. Після повернення за два роки він створив УСС, які виступали в боях з більшовиками та денікінцями.

У 1918 році Коновалець відмовився стати шостим членом Директорії УНР, проте не припиняв своєї справи. За 11 років він став першим головою ОУН, яка мала на меті відродження державної незалежності України.

На цій посаді він налагодив зв’язки з урядовими колами та спецслужбами Литви, Німеччини, Іспанії, Франції, Англії та Японії. Але радянські спецслужби не схвалювали його діянь, тому 23 травня 1938 року Євгена Коновальця вбив агент СРСР Павло Судоплатов у Роттердамі.

Євген Коновалець (фото: ua.openlist.wiki)

Михайло Омелянович-Павленко

Здобувши бойовий досвід у Першій світовій війні, Михайло Омелянович-Павленко став керівником у гуртку юнкерів-українців. Коли при владі був Павло Скоропадський. Михайла підвищили до звання генерал-хорунжого (сьогодні прирівнюється до генерал-майора).

Пізніше він зайнявся формуванням Вільного козацтва на Катеринославщині. Наприкінці 1918 року розпочалося антигетьманське повстання. Омелянович-Павленко не бажав брати в цьому участь, тому виїхав до ЗУНР, де очолив Галицьку армію.

Видатна подія в житті Михайла Володимировича - це Перший зимовий похід. Його головним завданням було збереження присутності української армії на українській території.

Загалом похід був успішним, оскільки допоміг зберегти армію УНР, пришвидшив ліквідацію Добровольчої армії Денікіна, відбулося піднесення національної свідомості українців.

Крім того, Перший зимовий похід показав можливості ведення партизанської війни, яка закріпилася в традиціях української армії й надалі.

Михайло Омелянович-Павленко (фото: ounuis.info)

Олекса Алмазов

Найкращий артилерист армії УНР. Як і більшість тодішніх військових діячів, Алмазов здобув бойовий досвід під час Першої світової війни. У цей час він був командиром першого кінно-гірського дивізіону.

У 1917 році він розпочав українізацію дивізіону. А вже в січні 1918 року очолив Окрему кінно-гірську гарматну батарею у складі Гайдамацького коша Слобідської України військових формувань Центральної Ради.

Саме цей підрозділ бився проти більшовиків, які стояли на підступах до Києва у січні 1918 року.

Пізніше, у квітні 1918 року, у складі того самого дивізіону Алмазов брав участь у поході полковника Болбочана на Крим. До 1921 року дивізіон перебував у складі різних з'єднань Армії УНР і називався Алмазівським.

Олекса також був учасником Першого Зимового походу, за що його відзначили нагородою Залізного Хреста "За Зимовий похід і бої". Це найвища винагорода в Армії УНР.

Історики відзначають, що численна кількість українських перемог у 1918-1920 роках значною мірою відбулася саме завдяки "алмазівцям".

Коли Олекса Алмазов помер у 1936 році, ця подія мало кого залишила байдужим.

Луцька газета "Нова нива" описувала прощання з Алмазовим: "Давно вже не спостерігалося такої великої єдності та солідарності. Здається, що ніхто з українців не залишився в цей день у себе в хаті, вважаючи за святий обов'язок віддати останню прислугу небіжчикові".

Олекса Алмазов (фото: esu.com.ua)

Роман Шухевич

Роман Осипович походив із роду галицьких священників, які свого часу сприяли українському національному відродженню. З дитинства його виховували патріотично, хлопчик був учасником Пласту.

З "політичних причин" його не взяли на навчання до Львівської політехніки, хоча він і не провалив іспити. Протягом 1928-1929 років Шухевич служить у польській армії, а коли організували ОУН, стає бойовим референтом Крайової Екзекутиви (виконавчий орган).

Керуючи ОУН, Роман Осипович проявив себе як хороший політик. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків.

1943 року Роман Шухевич став головним командиром УПА

У липні 1944 року "оунівці" створили Українську головну визвольну раду. Фактично вона була підпільним парламентом. Усі члени організації повинні були бути готовими до збройної боротьби за створення Української держави.

Протягом усього свого життя Роман Шухевич боровся за Українську державу. Радянський режим кілька років намагався його ліквідувати. Зробити це їм вдалося лише у 1950 році. Романа Шухевича вбили автоматною чергою під час перестрілки.

Видатному політичному та військовому діячу належить не менш відома фраза: "Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах".

Роман Шухевич (фото: Вікіпедія)