Українські зірки відроджують автентичні традиції Різдва, які стирав Радянський Союз
Протягом 70 років влада СРСР намагалася знищити унікальну культурну спадщину українців, замінивши національні традиції на одноманітні радянські шаблони. Різдвяні свята були замінені новорічними гуляннями. Добрий святий Миколай перетворився на пластикового Діда Мороза. Кутя, вареники та узвар поступилися місцем майонезним салатам і радянському шампанському. Низка традицій стали заштампованими та одноманітними, втративши свою цінність та унікальність серед українців - мешканців УРСР. Але повномасштабна війна змусила багатьох переосмислити свою історію та культуру, підсиливши інтерес до відновлення автентичних українських традицій.
РБК-Україна (проект Styler) розповідає про важливу документалку "Запал. Маланка" у якій українські зірки - співачка Ната Жижченко (ONUKA), шеф-кухар Євген Клопотенко та художниця з костюмів Леся Патока - вирушили на захід України, щоб віднайти найцікавіші різдвяні страви, пісні, елементи декору та популяризувати їх сьогодні. У стрічці Клопотенко пропонує нові смаки для українського різдвяного столу, Жижченко надихає послухати старовинні колядки та щедрівки, а Патока розширює уявлення про прикрашання оселі до зимових свят (щоб подивитися стрічку, доскрольте до кінця сторінки).
Кутя - символ різдвяної магії
Кутя - одна з найважливіших обрядових страв українського Різдва. Впродовж зимових свят її готували щонайменше тричі: на Святвечір, на Василя та на Водохреще. Ця страва символізує зв’язок із родиною та предками, а кожен інгредієнт має своє особливе значення:
- пшениця - символ вічного життя і переродження
- мак - захист від злих сил
- горіхи - достаток і здоров’я
- мед - символ любові та солодкого життя.
Та, зазвичай, інгредієнти куті різнилися: з регіону до регіону або залежно від локальних або родинних традицій.
Наприклад, на Прикарпатті Клопотенко познайомився з унікальним рецептом куті з халвою. Цей інгредієнт відповідав за її солодкість. У давнину в заможних родинах до халви ще додавали мед, а саму страву подавали рідкою. Якість звареної куті часто використовували для передбачень: якщо зерно "підходило", рік обіцяв бути вдалим, а якщо "верх западав" - це до поганих новин.
Євген Клопотенко на Прикарпатті (фото: CRAFT STORY)
З кутею пов’язаний ще один звичай, який на собі спробував і Євген. Напередодні вечері господар мав підкинути ложку з кутею до стелі, щоб у такий спосіб передбачити як буде поводитися худоба в наступному році. А ще вважалося, якщо до стелі прилипне більше зернят - буде добрий врожай, а якщо маку - роїтимуться бджоли.
Називали кутю також по-різному. Наприклад, у гуцулів більш звично назвати її "пшеничкою" і додають інгредієнти, які варіюються залежно від традицій. У кожній родині є свій рецепт, переданий з покоління в покоління.
Євген Клопотенко на Прикарпатті (фото: CRAFT STORY)
Повстанські колядки
Колядки та щедрівки є невід’ємною частиною Різдва. У Тернопільській області місцеві мешканці ще з радянських часів намагалися записати та зберегти низку повстанських, зокрема, стрілецьких колядок.
Сьогодні ці пісні набувають нової актуальності та звучання, підкреслюють національну ідентичність та боротьбу за вільне майбутнє. До прикладу, колядка "Встань же милий друже" була записана від людей, які чули її у дитинстві - у 1943-1944 роках. У ній є такі слова: "Полягли герої, крові по коліна, но зате воскресне славна Україна. Воскресне країна, буде панувати…".
"Озираючись на нашу історію, ми знаємо, що колись збиралися родини за столом без батьків, синів, братів, бо вони на війні. На жаль, сьогодні це також наша реальність зараз, реальність наших дітей, наших сімей, нашої України. Але поки живуть українські народні інструменти, обряди, традиції. Поки вони відновлюються з такою живильною силою, нас не перемогти," - ділиться Жижченко.
Ната Жижченко познайомилася з різдвяними традиціями Тернопільської області (фото: CRAFT STORY)
Музикантка познайомилася зі співаками народного ансамблю української пісні "Земляки", які ще в радянську добу шукали старожилів за якими записували, а пізніше і відтворювали у своєму репертуарі забуті козацькі та повстанські пісні. Кілька з них записала і Ната для своєї колекції.
Дідух - українська ялинка
Художниця з костюмів Леся Патока поїхала на Волинь, аби познайомитися з майстринею, яка понад 40 років займається соломоплетінням. Саме від неї Леся перейняла техніку виробництва ще одного українського різдвяного символа - дідуха.
Дідух - це сніп з колосків пшениці. Спочатку з них формували пучечки, кожен із них обплітали соломинками або кольоровими нитками, а разом вони утворювали один пишний сніп. Вважалося, що пшениця завжди показувала заможність господаря. Наприклад, якщо людина мала на зиму мішок борошна - вже вважалася багатою. Тому й дідух, який ставили напередодні різдвяних свят мав бути якнайпишнішим.
Кожен регіон мав свою особливість виробництва дідухів - на Поліссі сніп робили з жита, на Поділлі з пшениці, у Карпатах з вівса. Крім цього, його прикрашали квітами, травами та ягодами. Часто дідух сягав зросту людини, тож на думку Лесі цілком зміг би зараз замінити новорічну ялинку.
Леся Патока (фото: CRAFT STORY)
У давнину дідух був центральним елементом декору української хати, тож його ставили на найбільш почесному місці - на покутті. Вже пізніше, з прийняттям християнства на покутті почали ставити й ікони.
Окрім дідуха, українські хати до Різдва прикрашали солом’яними дзвіночками, бусами, а ще "павуком". "Павук" вважався оберегом житла і родини. Його підвішували до сволока - балки під стелею. Через свою легкість, він міг крутитися під стелею від найменшого руху повітря, і, таким чином, передавав тінь у вигляді темної павутинки. Саме тому прикраса отримала таку назву створював на стелях темну павутинку. У такий спосіб, він ніби працював з енергетикою. Після свят "павука" спалювали - вірили, що з ним згорає все погане і нечисте.
Проте українські зимові традиції - це далеко не лише кутя, дідух та колядки. Під час експедиції Клопотенко також відкрив для себе різдвяний хліб під назвою карачун, Жижченко познайомилася з майстрами рідкісних народних інструментів, а Патока долучилася до виробництва гуні - традиційної української шуби.