Співачка Тетяна Піскарьова: Всім, хто втік, треба розуміти - на нас ніде і ніхто не чекає

– Ви були вокальною тренеркою на двох сезонах "Фабрики зірок". Що ви можете сказати про Регину Тодоренко. Якою вона була на "Фабриці"?

– Вона була цілеспрямована, активна. Вона хотіла досягти, хотіла навчитися, завжди запитувала, коли готувались номери, тому що ми ж всі були як одна родина: всі тренери, фахівці. Багато порад творчих, вокальних та по диханню я їй давала. Ми ж ніколи навіть такого не могли подумати, що станеться така неприйнятна взагалі і незрозуміла для людства, для Всесвіту, ситуація.

Вона така відкрита, гучна була, яскрава. Мені здається, що коли вона починала будувати якісь стосунки в Росії, то це було, по-перше, пов'язано з її цілеспрямованістю. Напевно, вона вважала, що Україна повинна підкоритися їй тільки після того, як вона підкорить російський шоу-бізнес, я так собі думаю.За неї відповідати я не можу, але тоді, в ті часи, було так нібито на підсвідомості, що треба їхати до Москви, там підкорити, а тоді ти станеш в Україні відомою чи популярною.

Така думка існувала багато років. Як нібито перший крок такий. Але всі забувають, що перший крок вони робили та роблять завжди в Україні. Тому що в Україні найкращі фахівці в навчальних закладах. То навчаються вони тут, а тоді їдуть. Ну, зараз взагалі про це не може йтися. Треба бути зовсім дурним і несповна розуму, коли в тебе в країні таке горе, а ти десь їдеш щось підкорювати. Не знаю, для чого і навіщо. Ну, це вже неприйнятно.

– А що ви думаєте про її поведінку та вчинки зараз, на тлі повномасштабної війни?

– Мені здається, що молоде покоління артистів, які зараз співають, їм таке навіть в голову не прийде. Бо це правильна позиція, бо я люблю свою державу, мову, батьків, сім'ю, родину, землю, батьківщину. І це крапка. А далі ти вже або розумний, або дурний. Я думаю, що це гроші. Я думаю, що це статус грошей. Вона вийшла заміж, знаєте, насолодилася, напевно, статками.

Знаєте, от в мене така є картинка світу, що якщо я викреслила, то я викреслила. А викреслюємо ми сьогодні багатьох людей навіть підсвідомо. Не спеціально, бо Регіна мені нічого поганого не зробила, але вона сьогодні відверто транслює зрадницьку позицію. Вона просто забула, звідки вона і що вона з себе уявляє, і звідки вона почала пити воду. А в той колодязь вона просто плює.

Тетяна Піскарьова висловилася про зрадницю Тодоренко (фото надане співачкою)

– Ви були солісткою Зразково-показового оркестру Збройних сил України. Це дуже поважна та відповідальна роль. Чим найбільше вам запам'ятався цей період?

– Я з ансамблем Збройних сил України живу все своє життя. Те, що в трудовій книжці в мене було написано, що я солістка, то це означає лише тільки те, що мені дуже пощастило потрапити в такий великий професійний склад високих музикантів під керівництвом полковника Дмитра Жановича Антонюка. Це просто неймовірний, легендарний диригент, який об'єднує навколо себе крутих музикантів, а мені, значить, пощастило. І він побачив в мені той потенціал, коли я була молода.

А зараз я доросленька і все своє життя ми з ними працюємо разом. Вони грали і супроводжували мої три сольні концерти. Тобто ми з ними співпрацюємо все життя. І будь-який виступ, якщо вони кличуть, одразу всі партитури беру, репетиція - і виходимо на сцену. Тобто наша співпраця продовжується.

– А що ви можете сказати про артистів-чоловіків, серед яких Потап, Олег Винник, Влад Яма. Вони виїхали та при цьому вони це транслюють у соцмережах. І вже перебуваючи за кордоном вони встигли неодноразово скандалитися.

– Я сама з початку війни була змушена поїхати з рідного дому. Чоловік посадив мене, двох дітей, собаку, та вивіз на кордон. І ми перетинали вже там пішки кордон, бо дуже багато було людей. Моменти жахливі. І я мусила півтора року слухатись чоловіка, згадувати кожного дня, що в першу чергу я мама, що діти це майбутнє, що мої дівчата повинні бути здоровими, психічно витривалими і вони повернуться в Україну, коли завершиться війна. І будуть створювати нові пісні, народжувати дітей. Бо чоловік мені поставив таке завдання, я відокремила себе як творчу особистість, бо я мама.

Коли я зрозуміла, що нічого не можу з цим зробити навіть попри те, що я за кордоном провела три всеукраїнських міжнародних фестивалі, навіть якщо я об'єднала навколо себе діток українських біженців, ми з ними працювали...  Я нічого не змогла з цим зробити, я просто розуміла, що якщо я не повернусь в Україну - я просто не зможу ні дихати, ні жити. Просто я була вирвана, як дерево без коріння. Я повернулася і щаслива.

Тому всім, хто, скажімо так, втік, треба розуміти. По-перше, на нас ніде ніхто не чекає. По-друге, ми нікому взагалі не потрібні. По-третє, якщо ми потрібні, то тільки своїй Україні і українцям. Якщо ці люди усвідомлюють, що вони дійсно втекли, то їм треба просто зрозуміти, що немає їм спокою і немає їм душевної розради ніде, а тільки повертатись додому.

Ніколи не буває запізно. Беріться, вставайте, повертайтеся, дивіться сміливо в обличчя людям, поясніть їм свою погодинку і починайте працювати заради України. Це важливо. 

– Тобто ви вважаєте, що все одно вони можуть повернутися, мають таке моральне право - повертатися?

– Вони дійсно багато що втратили. А, можливо, і все. Але треба повертатися додому, щоб жити, відчувати себе потрібним. Можливо, сто разів вибачитися перед суспільством. За слабкість, страхи. Треба повертатися і все.

А вже як виженуть - будеш бігти. А вибачать - побачиш та й будеш працювати. Можливо, я просто дуже добра. Але треба повертатися. Навіть якщо ти зробив неправильний крок, просто вміти вибачатися. І все.

Піскарьова відповіла, чи приймуть українці Потапа й Винника (фото надане співачкою)

– Ви виступали за кордоном. Що кажуть українці, які нині не можуть повернутися додому?

– Я мала цей досвід, півтора року співала за кордоном, працювала як волонтер, навчала дітей. Багато-багато пережито в цей момент життя. Я хочу сказати, що, по-перше, "не можуть повертатися додому" - це тільки в тому випадку, коли в тебе немає дому. Він втрачений або зруйнований, або багато-багато інших питань. В усіх інших випадках мені важко давати поради людям, але я б поверталася. Тому що тільки тут я себе відчуваю людиною, а більш ніде.

– Зараз більшість артистів і ви також відмовились від треків російською. Але, наприклад, Настя Каменських казала, що в Україні вона буде співати виключно українською, але за кордоном вона може собі дозволити співати російською. Чи просили вас виконувати "пісні з минулого" та яка ваша думка про все це?

– Я категорично проти, категорично і три знаки оклику. Не можна цього робити. Все, забули, відрізали, цього більше нікому не потрібно робити ніколи. Це просто життя вже поставило такий розділ на "до" і "після". Більше так ніколи не буде. Я категорично проти.

Не важливо, де ти знаходишся. Як тільки ти перетинаєш кордон з якоюсь іншою державою і до тебе хтось звертається, навіть якщо це твої українці й там щось вони просять: "А давайте, заспівайте". Ні! Звертатися, спілкуватися в соціальному житті, співати, промови говорити, на публіку ви виходите з якимось меседжем - виключно українською мовою. В себе вдома, в побутовому житті - твій власний вибір, це твоє особисте життя.

І ти повинен бути прикладом, нести українське слово, українську мову, думку, український заклик, меседж. Щоб світ кожного разу бачив, що є думка, є позиція, є звернення української людини. Ще до кінця війни ми не знаємо скільки часу. І кожного разу ти просто повинен нагадувати світові, що нам потрібна допомога і підтримка. От і все.

– До речі, у вас була пісня "Обручальных колец золото". І ви, ще до початку повномасштабної війни, переклали її. Але потім журналістка одного з видань висміяла цей переклад. Ви на це образилися?

– Я вважаю, вона все правильно сказала. На той час я хотіла вже все перекласти, тому що переважно 80, а то і більше, відсотків мого репертуару завжди було українською мовою. Але деякі пісні, їх дуже небагато, але вони були російськомовними. А коли в тебе 10 пісень в "блоці" стоїть українською мовою і раптом ти співаєш російською, ну якось так воно мені різало вухо.

І це єдина була мотивація, мені просто хотілося, щоб воно було в єдиному мовному просторі. І, звичайно, ця журналістка, вона слушну думку мала. Я невдало переклала цей текст. Мене це не образило, бо я доросла дівчинка. І я подумала, що дійсно, треба допрацювати. 

Відома співачка розповіла, що відчувала під час життя за кордоном (фото: instagram.com/piskareva.tanya)

– До повномасштабної війни ви спілкувалися з кимось з артистів з РФ? Чи писали вони вам вже після 24 лютого 2022 року?

– В мене була цікава історія. Мені написав з Росії виконавець. Ну, це не зірка, не дуже відомий російський виконавець. Він мені писав як тільки я випустила з Оксаною Пекун пісню "Сестра", спочатку вона була російською. І цей виконавець, він в Москві має студію, написав, що він дуже давно живе вже в РФ, що він з Луганщини. Подякував, що класна пісня і все таке інше. Казав, що "не все так однозначно", що хоче заспівати дуетом, щоб трек почули в РФ, кликав туди.

Я сказала ні, бо цього не може бути. Тому що з 2014 року у нас все "однозначно". Ну і він почав розповідати на цю тему, що мене там не було, а він був. Ну і на тому ми завершили. Почалася війна. Пише: "Я співчуваю, але потерпіть, прийдуть і врятують". Тоді вже була дуже відома на весь світ фраза про напрям російського корабля. Ну вже я її використала. Якраз в той час в мене більше не було ніяких слів.

І ще проходить час, ми випустили цю пісню українською мовою. Він мені написав, вже після того, як він був відправлений "за кораблем". Писав: "Я вас розумію дуже, і українською пісня звучить краще". На цьому ми і зупинилися.

– На початку повномасштабної війни всі критикували "шароварщину", потім казали, що веселі пісні нібито недоречні, потім хейтили занадто сумні треки. Що ви думаєте про ці пошуки балансу в українському шоу-бізнесі?

– Тут однозначний факт. Головне, що можу сказати, це нормально. Суспільство пережило шок, горе, втрату, біль, сум, неприйняття, спротив. Воно так було, є і буде. Нормально, коли всі оці стадії емоційного стану, в якому ми всі живемо, ми всі, як в м'ясорубці нас перекручує - і творчі люди це видають.

Тепер про моє особисте сприйняття. Всі йшли по одному сценарію почуттів, тому і народжувалися спочатку отакі пісні втрати, страшного болю, тоді пісні спротиву, тоді пісні віри в майбутнє, тоді патріотичні. А тоді люди втомилися і почали говорити, що ми маємо одне життя і в нас запасного життя не існує. Бо життя тільки одне. І ми в ньому живемо.

Тому люди починають створювати такий позитивний, жартівливий, життєстверджувальний репертуар. Це означає, що ми просто хочемо жити. І треба нагадувати самим собі, що життя одне, і ми його мусимо проживати. І приймати в усіх почуттях. Я до цього гарно ставлюся.

– А як ви оцінюєте творчість нових українських артистів?

– Що мене особисто бентежить - я бачу терези. І на них височенного рівня люди, отака якась красива мета і досягнення. І тут же я бачу страшенний ґвалт. Тому що, коли мені мої колеги показують пісню, слава Богу, я не знаю, як звуть цю співачку, в якій звучать слова "Ти гірка, як д*па, огірка" - я починаю ніяковіти.

Я зовсім доросла дівчинка, але я так розгублююсь. Мені здається, що це просто нижче за плінтус. Ну, і я так собі замислилася. Що ж це таке? Тут такий контраст. Я так спочатку розгубилася, а тоді собі зрозуміла, що, напевно, такі страшні часи, коли люди, ну вже зовсім їм так страшно, тривожно, так їм болить. І якось баланс оцих почуттів - від суму, болю, страху до дурного такого сміху. Знаєте, є таке слово дурносміх. Ось щось про це, такий стиль я називаю дурносміх. Ну, а виходить інколи щось зовсім не смішно.

– Поговоримо про минуле. ЗМІ багато писали про ситуацію з вашим ексчоловіком, адже у 2013 році ви отримали позов на 3 мільйони гривень. Нібито через те, що ваш колишній Віктор Трач брав позику і вас ставив поручителем. Чим закінчилася ця історія?

– Ця історія була дуже складна. Я дізналася, що я - боржниця, він мені, до речі, це повідомив. Сказав, що якісь погані люди повісили на нього кредит 3 мільйони 750 тисяч гривень. Це кредит брало підприємство, яке тваринництвом займалося, і він його був засновником. Ми були в шлюбі, і я автоматично, я так розумію, так звану довіреність давала. Це так виявилося, бо ми вже розлучилися на той час як два роки.

І от після дворічного вже розлучення ми зустрічаємось, і він повідомляє, що на мені висить кредит і банк просить мене цей кредит виплатити. Бо я нібито брала його на себе. А я не знаю нічого. Це все було фальсифікацією. І я пішла в графологічну експертизу, я зробила їх три. І довела в суді, що підпис на цих документах про взяття кредиту не мій, що це підпис підроблений і ця ситуація тривала півтора року. Я довела, що це не мій підпис, і на тому справа завершилась.

Тетяна Піскарьова прокоментувала скандал на шоу "Супермама" (фото: instagram.com/piskareva.tanya)

– Ви брали участь у шоу "Супермама", де інші учасниці довели одну з ваших доньок просто на камеру до сліз, дозволяли собі вас критикувати,. Чи не шкодуєте ви про зйомки і чи правда, що подібні реаліті просто вдало монтують?

– Шоу завжди є шоу. Коли ми даємо згоду на участь в таких проектах, ми розуміємо, що ситуація може в будь-який момент піти іншим шляхом. Звичайно, що ми ж не долари, щоб одна одній подобатися. В тому складі кожна себе вважала супермамою. В мене до цього відношення було як до проекту. А я в проектах брала участь, я мала вже досвід, бачення. Я розуміла, що треба давати досить гострі моменти в шоу і вони, ніхто їх не режисував, вони самі собою виникали.

Тому що десь трошки заздрість була, а десь, знаєте, бажання знецінити. Але це на мене не впливає, тому що я доросла жінка, знаю собі ціну. З самовпевненістю в мене все нормально. Але що стосується Насті, моєї дочки, то, звичайно, дитина вона менш стійка, ніж я. Дитина - вона відчуває цей світ емоційно, вона була підлітком в тому моменті. І мами натиснули на правильну кнопку, це було пов'язано з розлученням тоді. Насті було десь 12, а ми розлучилися, коли їй було 6 років. І дитина ще була в стані проживання цього моменту.

Звичайно, я б хотіла, щоб цього не торкалися, але я розумію, що режисери, редактори, вони мусять давати якийсь приклад. Дитина розплакалася, це було погано. Мені дуже було шкода, що так на всю країну вийшло. Але режисери та редактори були задоволені, тому що такі емоційні та гострі моменти повинні бути. Як професіонал я їх розумію, як мама, як особистість, то, звичайно, ні. Але вже як є.

– Раніше ви виконували пісню "Люблю" з Олегом Шаком. Цей артист був дуже популярним, але зараз про нього взагалі майже нічого не чутно. Де він нині?

– Олег Шак - це дуже крутий музикант. Це високого рівня професіонал. Ми з ним багато зробили спільної роботи. Він поїхав в Америку, він спочатку хотів потрапити до війська і йому відмовлено було в цьому питанні. Він зрілий мужчина, його вік ще нібито дозволяє, але, напевно, в військкоматі більш точно відомо, чи годен він чи не годен. Знаєте, то не нам вирішувати.

Йому було відмовлено і він намагався все ж бути в музиці, творити, писати. Він поїхав в Америку. Зараз він працює на класній студії звукозапису, робить треки, пише пісні. Приймає участь у благодійних заходах за кордоном. Ми підтримуємо зв'язок. Дуже сумую я, що не можемо випити кави, поговорити. Він завжди з теплотою і з великим бажанням спілкується, але зараз він в Америці. Чекає на завершення війни, напевно, а може вже створює своє творче й музичне життя в Америці.

– Зараз, коли постійно відбуваються обстріли, як вам особисто вдається долати стрес? Як ви заспокоюєте, себе, доньок?

– Хочу сказати, що коли я була за кордоном, я не спала півтора року. Я займалася з психологами, виходила зі стресу, з того стану. І я з нього не змогла вийти. Тільки я повернулася додому - мені добре, мені гарно і мені спокійно. Навіть коли ми не спимо вночі, коли ми спускаємося до підвалу, бо у нас в будинку приватному є підвал і ми його облаштували, ми спокійно спускаємося, лягаємо там на своїх матрацах спати.

Досипаємо, зранку прокидаємося - життя триває. І все, новий день: вівсянка, яєшня, до школи, поїхали далі у справах і все. Мені вдома стіни допомагають, люди прекрасні навколо. Я щаслива, що я вдома. Я просто маю з чим порівняти. І знаю той стан, в якому я вмирала, і той стан, в якому я знов живу і насолоджуюсь життям, бо воно в мене одне. От так треба, мені здається, налаштовуватися. Ну, іншого варіанту немає, і в нас ніхто не питає.

Тільки завдяки титанам, воїнам, Збройним силам України - ми розуміємо, що ми живемо кожного дня. Прожили цей день, пішли далі. Наступний, наступний, наступний. Тільки б закінчилася війна. Наші сини не всі повернуться додому. Не всі. Вже багато на кожному цвинтарі могил. Це дуже важко. Оце мені найважче. Я не можу на це дивитися. І сльози просто душать. Яка ціна, яка неймовірна ціна, неосяжна ціна. І тільки уклін Збройним силам України, нашим захисникам і захисницям.