Актор Сергій Мітрюшин: У росіян немає розуміння культурних цінностей та інстинкту розвитку

– Скоро на СТБ вийде серіал "Кохання та полумʼя", у якому ти зіграв одну з провідних ролей. Розкажи про свого персонажа і його його ключові риси.

– Мій персонаж - Максим Петрович, чоловік із непростою життєвою історією. Йому 37 років, він народився і виріс у Черкасах. Максим розлучений, має 15-річного сина Артема, який живе з його колишньою дружиною, тому бачаться вони рідко. За професією він фельдшер, володіє профільною освітою та великим професіоналізмом. Хоч Максим і доволі замкнений у собі, не любить говорити про особисте, це не заважає йому бути майстром своєї справи - людиною, яка може врятувати інших навіть у найважчих обставинах. 

Особливого значення в житті Максима набула війна. У той час він був бойовим медиком, отримав поранення, після якого вирішив присвятити себе службі в ДСНС. Цей перехід - від боротьби на фронті до порятунку мирних жителів - показує внутрішню силу та відданість свого покликання.

– Що тебе найбільше зацікавило саме в цьому героєві, що ти вирішив взятися за дану роль?

– Передусім його глибина і багатогранність. Максим поєднує в собі тиху самопожертву, професіоналізм і здатність вистояти навіть після найважчих втрат. До того ж, для мене було особливо почесно взятися за цю роль, адже мій двоюрідний брат працює у ДСНС. Я завжди пишався ним, і ця роль стала для мене своєрідним виявом поваги до нього та всіх, хто рятує життя інших.

– Що у вас спільного з твоїм екранним героєм? 

– Перше, що мене привабило в моєму персонажі - це його любов до кулінарії. Як і Максим, я теж дуже люблю готувати. Для нас обох цей процес - не просто рутинна справа, а спосіб знайти гармонію та виразити себе. Ще одна спільна риса - любов до тиші та природи. Максим, як і я, без вагань віддав би перевагу прогулянці в лісі замість гучної вечірки. І, звичайно, наші характери теж дуже схожі: стриманість, схильність до саморефлексії та вміння зберігати спокій у складних ситуаціях. Мені здається, саме ці риси допомогли мені краще зрозуміти свого героя і відтворити його максимально щиро на екрані.

Сергій Мітрюшин у серіалі "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ)

– Знаю, що актори регулярно консультувалися з професіоналами ДСНС, які були присутні на знімальному майданчику. Як саме ти готувався до ролі рятувальника? Мав якісь спеціальні тренування?

– Спеціальних тренувань перед зйомками я не проходив, проте підготовка до ролі була досить ґрунтовною. Усі важливі аспекти роботи з обладнанням та технікою ми вивчали безпосередньо на знімальному майданчику під керівництвом професійних пожежників. Їхня присутність і підтримка були безцінними - вони не лише допомагали зрозуміти технічні нюанси, а й ділилися власним досвідом, що додало глибини моєму персонажу. Крім того, перед початком зйомок я ознайомився з довідником пожежника, щоб краще зрозуміти специфіку цієї професії. Це допомогло мені більш реалістично передати образ рятувальника на екрані.

– Які кумедні або непередбачувані ситуації траплялися під час зйомок?

– Найцікавішим і водночас дуже кумедним днем зйомок для мене стала пожежна естафета. Було спекотно, ми змагалися з професійними пожежниками, працюючи в повній амуніції. Бігали з пожежними рукавами, поливали мішені водою, стрибали через загорожі, перетягували манекени вагою близько 80 кілограмів і навіть використовували штурмову драбину. Найсмішнішим моментом були вирази обличчя пожежників, коли вони зрозуміли, що це не одна пробіжка, а буде багато дублів, і цей день перетвориться на справжній марафон.

– А що було найцікавішим і найважчим?

– Найважчим моментом у проєкті стали зйомки в Бородянці, у зруйнованій будівлі. Ця сцена була заснована на реальних подіях, і перебувати в такому місці було надзвичайно важко емоційно. Серце стискалося від розуміння масштабу трагедії й кількості життів, які обірвалися там. Ці відчуття залишили глибокий слід у моїй душі.

А от найцікавіше для мене було працювати з режисером (Віталієм Куксою - Ред.). Його професіоналізм, креативність і вміння надихати зробили знімальний процес незабутнім. Він допомагав кожному з нас краще зрозуміти свого персонажа та створював атмосферу, в якій хотілося віддаватися ролі на всі 100%.

– Разом з Максимом Рягіним ти долучився до проєкту "Друзі ДШВ". Поясни: що це за проект і чому він важливий?

– "Друзі ДШВ" - це унікальний проєкт, створений у співпраці з Командуванням Десантно-штурмових військ ЗСУ. Ініціатором і генеральним інформаційним партнером виступає медіагрупа StarLight Media. Мета проєкту - забезпечити системну підтримку як для ДШВ загалом, так і для окремих штурмових бригад.

Проєкт створив платформу, яка дозволяє кожному долучитися до допомоги - як через щомісячні донати, так і через одноразові внески. Всі зібрані кошти надходять безпосередньо на рахунок Десантно-штурмових військ. Таким чином, українці з усіх куточків країни можуть підтримувати 13 штурмових бригад, які щодня виконують надважливі завдання на передовій.

Цей проєкт надзвичайно важливий, адже він допомагає забезпечити безперебійну фінансову підтримку наших захисників, які, ризикуючи життям, боронять нашу країну. Долучитися до "Друзів ДШВ" - це можливість висловити вдячність і підтримку тим, хто щодня стоїть на сторожі нашої свободи.

Сергій Мітрюшин з колегами у серіалі "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ)

– До вторгнення ти знімався у серіалах з російськими акторами. Як думаєш, чому лише одиниці з них засудили війну?

– До повномасштабного вторгнення я взяв участь лише в одному проєкті - “Француженка для олігарха”. У цьому проєкті був російський актор, але ми майже не взаємодіяли поза майданчиком. Він мав власний старваген, і всі спілкування з ним обмежувались лише роботою в кадрі.

Щодо того, чому лише одиниці російських акторів засудили війну, думаю, тут кілька причин. Хтось боїться втратити свою кар’єру, хтось - свободу, а можливо, і життя. Але найбільше болить від усвідомлення, що багато з них насправді просто підтримують те, що відбувається, або ж їм байдуже. Це розчаровує, адже саме діячі культури мають бути голосом правди та совісті у своїй країні.

– Зараз підтримуєш зараз зв'язок з кимось із росіян?

– Ні, я не підтримую зв'язку з жодним із російських знайомих чи колишніх колег. В умовах війни, яку розпочала Росія, для мене це питання принципове. Я не можу й не хочу спілкуватися з тими, хто залишився байдужим до нашої трагедії або підтримує агресію. У цей час усі мої сили, думки та дії спрямовані на підтримку України й тих, хто бореться за нашу свободу та незалежність.

Сергій Мітрюшин (фото надане актором)

– До слова, задовго до початку повномасштабного вторгнення ти бував у глибинках РФ. Розкажи, які в тебе враження від росіян? Що тебе тоді вразило в їхній поведінці, в їхньому побуті у порівнянні з Україною і українцями?

– Так, я дійсно колись дуже давно бував у глибинках Росії... Багато чого можна порівнювати. Але головне, що я помітив - це відсутність глибокого розуміння культурних цінностей та інстинкту розвитку. Багато хто з них здається малодушним, безкультурним, з обмеженим світоглядом. У порівнянні з Україною та українцями, це відчувалося особливо яскраво. Ми завжди були більш відкритими, ініціативними, готовими до змін і розвитку. І саме це робить нас сильними як націю - наша здатність до самоусвідомлення, вдосконалення і прагнення до кращого майбутнього.

– Ти служив у Харківському академічному драматичному театрі, коли він ще був названий на честь Пушкіна. Ти "за", щоб стерти такі імена з назв установ, вулиць тощо (не дивлячись популярність і, можливо, навіть талант тих чи інших персон)? Наприклад, перейменувати музичну академію Чайковського, перестати "канонізувати" Булгакова… 

– Звісно, я "за"! У сучасних реаліях настав час переглянути, чиї імена ми увічнюємо в назвах установ, вулиць та інших об’єктів. Навіть якщо ці особистості були талановитими, їхня популярність не повинна переважати над принципами національної ідентичності та історичної справедливості. Ми маємо вшановувати тих, хто справді близький нашому народові, культурі та боротьбі за свободу. Перейменування - це не просто зміна вивіски, а потужний символічний жест, який підкреслює наш шлях до незалежності від будь-якого впливу країни-агресора.

Сергій Мітрюшин (фото надане актором)

– Що думаєш про українських артистів, які продовжують працювати в Росії?

– Я вважаю, що кожна людина має право обирати свій шлях, але водночас повинна бути готова нести відповідальність за свої дії. Історія неодноразово доводила - зрадників не люблять ніде.

Щодо українських артистів, які залишилися працювати в Росії під час війни, це для мене неприйнятно. Це пряме ігнорування агресії, яку ця країна здійснює проти нашого народу. Їхні дії - це не лише вибір, але й позиція, яка свідчить про відсутність поваги до власної Батьківщини.

– А про тих, хто втік до Європи?

– Кожну ситуацію потрібно оцінювати індивідуально. Якщо артист використовує свої можливості для підтримки України - займається творчістю, збирає кошти, привертає увагу до війни та наших реалій - це гідно поваги. Але якщо після виїзду людина демонструє байдужість, уникає теми війни або не робить жодних зусиль, щоб підтримати країну в цей складний час, це зовсім інша справа і викликає багато питань.

– З 2022-го ти повністю перейшов на українську. Тобі легко давався цей перехід?

– У дитинстві я жив у Білгород-Дністровському, а потім у Харкові - це міста, де українською спілкувалися небагато людей, тому більшу частину життя я говорив російською. Перехід на українську мову для мене був дійсно непростим. Це вимагало часу, зусиль і наполегливості, але зараз я пишаюся тим, що спілкуюся українською, адже мова - це частина нашої ідентичності та культури.

– Що думаєш про українців, які досі в публічній площині розмовляють російською? 

– Я переконаний, що це питання часу. Зараз відбувається усвідомлення важливості рідної мови, і багато хто поступово переходить на українську. Це природний процес, який потребує підтримки, розуміння і мотивації.

– Як ти оцінюєш рівень українського кінематографа до та після 2022 року?

– До 2022 року український кінематограф поступово розвивався, з’являлися якісні проєкти, які здобували визнання як в Україні, так і за кордоном. Проте після початку повномасштабної війни наша кіноіндустрія зазнала значного удару. Багато кіностудій та продюсерських центрів призупинили свою діяльність, а ресурси, які могли б бути спрямовані на розвиток кіно, були перенаправлені на інші, більш нагальні потреби країни.

– Що потрібно зробити для підтримки української кіноіндустрії сьогодні?

– Українська кіноіндустрія - це багатогранний процес, який потребує значних ресурсів, часу і зусиль. Для її відновлення та подальшого розвитку важливо забезпечити державну та приватну підтримку, фінансування нових проєктів, залучення іноземних інвесторів, а також популяризацію українських фільмів у світі. Крім того, важливо підтримувати молодих митців, які прагнуть створювати якісне українське кіно, адже саме вони формуватимуть майбутнє нашої індустрії.

– До речі, твоє ставлення до роботи якось змінилося після 24 лютого? Чи були якісь сумніви щодо подальшої кар'єри в акторстві?

– Після 24 лютого робота в моїй сфері фактично зупинилася, тому довелося адаптуватися, опановувати інші професії та працювати в зовсім нових для мене напрямках. Проте сумнівів щодо подальшої кар’єри в акторстві в мене ніколи не виникало. Я завжди відчував і знав, що акторство - це моє покликання. Це справа, яку я по-справжньому люблю, і яка надихає мене навіть у найскладніші часи.

– Які у тебе викликають емоції злодіяння російських військових в Україні? Ти віриш, що "у всьому винен Путін", а всі інші - просто "маленькі люди"?

– Злодіяння російських військових в Україні викликають у мене гнів, ненависть і глибоку зневагу. Вони - не просто "маленькі люди", які сліпо виконують накази. Кожен із них робить свій свідомий вибір, беручи участь у цьому жахітті. Звісно, Путін несе головну відповідальність за цю війну, але виправдовувати дії солдатів лише його впливом - це спроба зняти з них провину, що є неприпустимим. Усі, хто скоїв злочини проти нашої країни, мають понести справедливе покарання!

– Як війна вплинула на твоє особисте життя? 

– Війна кардинально змінила моє особисте життя - вона його зруйнувала. Багато планів і мрій залишилися в минулому, а стосунки з деякими людьми не витримали випробувань, які принесла війна. Однак я намагаюся відбудовувати своє життя крок за кроком, знаходити нові сенси та підтримку в тих, хто залишився поруч

– Твоє серце сьогодні вільне? 

– Мені здається, що серце ніколи не буває повністю вільним. Воно завжди зберігає спогади, почуття чи надії...

– А які якості має мати дівчина, щоб завоювати твоє серце?

– Для мене важливо не стільки, якими рисами вона володіє, скільки те, щоб поруч зі мною вона відчувала себе щасливою і з часом не втрачала цього відчуття. А взагалі, як і мій персонаж Максим Бідний в серіалі "Кохання та полумʼя", я не дуже люблю обговорювати особисте життя.
Сергій Мітрюшин у серіалі "Кохання та полумʼя" (фото: пресслужба СТБ)

– У тебе є роль мрії?

– Моя роль мрії - це Кевін із фільму "Спліт". Мені завжди було цікаво втілити настільки багатогранний і складний образ, який демонструє різні сторони людської психіки. Така роль - це справжній виклик для актора, і я впевнений, що вона здатна розкрити нові грані моєї професійної майстерності.

– Які твої найближчі плани поза акторською роботою?

– Є такий вислів: "Якщо хочеш, щоб твої мрії здійснилися, нікому про них не розповідай". Тому поки що залишу свої плани в секреті. Але можу сказати одне: я завжди прагну до саморозвитку й реалізації нових ідей, тож попереду точно багато цікавого.

– Які твої улюблені місця в Україні?

– Наша Україна дійсно неймовірно красива та мальовнича, і улюблених місць у мене багато. Одне з найулюбленіших - Мис Плака в Криму. Це місце має особливу атмосферу і залишає незабутні враження, а його краєвиди справді вражають своєю величчю.

– Продовж речення: "Україна переможе, бо..."

– ...ми неймовірно сильні, стійкі, незалежні і справжні! Наш дух не зломлений, а воля до перемоги - непохитна. Ми вистояли і будемо й далі йти до своєї мети, бо кожен з нас вірить у свою країну і її майбутнє.