Перший українець в космосі, і це не Каденюк. Цікаві факти про космонавта, чиє ім'я було маловідомим

Попав до першого загону космонавтів

Першим відомим космонавтом саме незалежної України й справді був Леонід Каденюк. Проте, першим українським космонавтом в історії людства став Павло Попович, який здійснив політ у космос 12 серпня 1962 року.

Павло Романович Попович народився 5 жовтня 1930 року в Узині на Білоцерківщині. Він здобув освіту в ремісничому училищі Білої Церкви, навчався в Магнітогорському індустріальному технікумі та аероклубі, після чого закінчив Качинське військово-авіаційне училище і Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського в Москві.

Свою службу розпочав у стройових частинах військово-повітряних сил. 7 березня 1960 року, після суворого відбору, його зарахували до першого загону космонавтів СРСР. З приблизно 3500 кандидатів до цього елітного загону потрапили лише 20 чоловіків.

Після інтенсивної підготовки в загоні космонавтів Павло Попович блискуче склав іспит для польоту в космос, отримавши "відмінно" разом із ще трьома космонавтами. Однак першим вирушив у космос Юрій Гагарін, росіянин.

Наступним став Герман Титов, але його ім'я вважали не зовсім підходящим для першого космонавта "країни робітників і селян".

Лише через рік після польоту Титова настала черга Андріяна Ніколаєва, чуваша, і Павла Поповича, українця. Таку послідовність польотів підтримував Сергій Корольов, головний конструктор космічних кораблів, який казав:

 "Першими полетять Гагарін і Титов, а ви, хлопці, будете символізувати дружбу народів - українець і чуваш".

Четвірка перших радянських космонавтів: Юрій Гагарін, Андріян Ніколаєв, Павло Попович (4), Герман Титов. (фото: nkau.gov.ua)

Перший політ у космос українця

11 серпня 1962 року з космодрому Байконур стартував Андріян Ніколаєв на кораблі "Восток-3" з позивним "Сокол". Через добу, 12 серпня, до нього приєднався Павло Попович, який на борту "Восток-4" (позивний "Беркут") став четвертим космонавтом Радянського Союзу та восьмим у світі, хто здійснив політ у космос.

Цей політ став історичним, адже вперше одночасно були запущені два пілотовані кораблі, а також це був перший багатодобовий політ в історії космонавтики.

Ніколаєв і Попович провели експерименти з радіозв'язку між кораблями, зближуючись на відстань 5-6 км і фотографуючи один одного. Вони виконали низку наукових, технічних і медико-біологічних досліджень.

Попович також використовував систему ручного управління для орієнтації корабля в просторі, на відміну від Гагаріна, чий політ на "Востоку-1" проходив у автоматичному режимі.

Перебуваючи на орбіті, Павло Попович заспівав відому пісню Михайла Петренка "Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…", вперше принісши мелодійну українську мову в космос. Попович згадував, що трохи змінив слова пісні, співаючи: "…ось я сокіл, і ось я літаю!".

"Під час польоту часто думав про Україну, мій рідний Узин, тополі вздовж дороги, верби над Россю, будинок, де виріс, рідних і друзів. Дуже хотілося повернутися додому…", - розповідав Павло.

Перший космічний політ українця тривав 2 доби, 22 години та 57 хвилин. Після його завершення Павло Попович отримав звання Героя Радянського Союзу, а також був удостоєний звання Героя Праці Демократичної Республіки В’єтнам. Йому організували урочисті зустрічі в Москві, Києві та Узині.

"Я перший радянський космонавт з України!"  - промовив з гордістю Павло, доповідаючи Хрущову про свій політ.

Павло Попович під час першого польоту у космос (фото: nkau.gov.ua)

Другий політ

Удруге Павло Попович полетів у космос з 3 по 19 липня 1974 року, виступаючи командиром екіпажу космічного корабля "Союз-14". Він здійснив стикування з науковою станцією "Салют-3", яка перебувала на орбіті.

Під час місії він досліджував геолого-морфологічні об'єкти на поверхні Землі, атмосферні явища та фізичні характеристики космічного простору, а також проводив медично-біологічні дослідження, вивчаючи вплив умов космічного польоту на людський організм і визначаючи оптимальні режими роботи на борту станції.

Цей політ тривав 15 діб, 17 годин, 30 хвилин і 28 секунд, після чого Попович отримав свою другу "Золоту Зірку" Героя Радянського Союзу.

Хоча Павло Попович був членом комуністичної партії з 1957 року, він стверджував, що польоти в космос поглибили його релігійне світосприйняття.

"Я хрещений, і перебування у космосі лише зміцнило мою віру в Бога. Ми мали можливість на власні очі спостерігати макрокосм. Коли дивишся на Землю з висоти, вона виглядає як маленька крапка, і ти усвідомлюєш, наскільки далеко від неї віддалився... Відчуття твоєї незначності та величі навколишнього простору переконують: щось тут є! Дехто називає це Богом, інші - центром світотворення, треті - небесним розумом. Головне, що існує вища сила, яка перевищує нас і є незбагненною. Отже, Бог є, Він усе бачить, а те, що відбувається на Землі, відбувається з Його волі, адже ми забули про Нього та перестали Його шанувати", - казав Попович.

Життя після космосу

1976 року Павло Попович отримав звання генерал-майора авіації. Він також написав кілька автобіографічних книг, серед яких "Вылетаю утром", "Не могло быть иначе!" та "Испытания космосом и Землей".

Після розпаду СРСР він очолював Академію енергоінформаційних наук, Уфологічну асоціацію СНД та Український союз космонавтів. До кінця свого життя він з гордістю ставився до свого українського походження і до честі, яка випала йому.

"Якщо уважно проаналізувати, космонавтика має корені в Україні. Лише подивіться на постаті: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… Українці внесли величезний вклад у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим", -  заявив Павло в інтерв'ю українському журналу "Авиация и Время" у 2001 році.

Павло Романович Попович помер 30 вересня 2009 року в селищі Гурзуф (Автономна Республіка Крим). Його поховали на Троєкурівському цвинтарі в Москві.