Людмила Шевцова працювала у Києво-Могилянській академії. Докторці біологічних наук, професорці було майже 85 років і вона вела дуже активне життя. Його обірвала росія - 2 січня 2024 року в її дім прилетіли уламки однієї з запущених ворогом ракет.
Історія науковиці увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова. Донька та онука розповіли про найдорожчу людину Олексію Суханову, актору, ведучому та амбасадору Музею.
На початку вторгнення виїхати за кордон пані Людмилу вмовили діти. Згодом вона повернулася, — втомилася без України. Багато працювала, вела лекції. Незадовго до Нового року пані Людмила стала напруженою, наче як передчувала біду.
"У нашому районі вже було багато влучань. Я бачила, що мама втратила спокій, хоча вона завжди найспокійніша в нашій родині. Все сталося раптово. Воно завжди так. Думаєш, що щось може статися колись, а воно стається зараз", — розповідає Наталія, донька пані Людмили.
Наталія не пам’ятає, як після вибуху опинилася на вулиці сама. Але пам’ятає, як бачила, що рятувальники виносять з-під уламків якусь жінку. І як бігла до карети швидкої, щоби дізнатися, чи це не мама.
"Це була вона. Але її очі зазвичай зелено-жовті, а тут від шоку стали блакитними з чорними зіницями. Її несли на ношах і я закричала: "мама, мама!". Вона повернула голову, вдихнула... Мабуть, вона трималася з останніх сил, і коли зрозуміла, що я жива та її онука жива, — вона може піти", — пригадує Наталія.
Ця історія увійшла до музею "Голоси мирних", який збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 100 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі Музею https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.