"Найбільша опора". Українські зірки зворушили теплими спогадами про тата

TAYANNA

"Мій тато завжди був для мене прикладом турботи та любові. Він готував мені сніданки, носив мене на плечах, співав колискові на ніч. Коли я хворіла або в мене болів живіт, тато завжди був поруч. Його підтримка допомагала мені почуватися краще як фізично, так і емоційно.

Тато завжди знаходив час, щоб допомогти мені розвивати мої таланти. Він підтримував мої музичні захоплення, слухаючи, як я граю та співаю. Його віра в мене дала мені сили йти вперед і не здаватися, навіть у найважчі моменти. Його підтримка та ніжність супроводжували мене протягом всього життя.

Ці спогади залишаються зі мною назавжди. Я хочу висловити свою глибоку вдячність всім батькам, які дарують своїм дітям любов і турботу. Ви - справжні герої, і ваша любов - це найцінніший дарунок, який можна отримати".

TAYANNA (фото: пресслужба)

Катерина Соляр

"Ви колись жили життя за двох? Звісно ж жили, особливо після повномасштабного вторгнення. Утім я почала жити своє за двох 5 років тому. Саме тоді не стало однієї зі стін, яка ховала нас від світу.

Та стіна - вона не просто стояла. Вона вміла грати на гітарі і підбирати акорди. О… як ми любили його іспанські мелодії. Та стіна вміла готувати найсмачніший червоний суп, знаєте, той кисленький, який тобі дуже заходить після свят. Та стіна на кожне 8 березня готувала нам найсмачнішу картоплю по-французькі. А як вона малювала - всі мої стенгазети були намальовані цією стіною.

Та стіна консервувала мені заправку для борщу, бо розуміла, що необмежено я можу витрачати час тільки на роботу. Та стіна сиділа біля вікна і виглядала мій "велосипед". Так він називав мій smart на двох. Та стіна до останнього не хотіла падати, навіть коли в ній пішли тріщини".

А тепер тими стінами стали ми самі: мама, брат і я.

Катерина Соляр з батьком (фото: пресслужба)

Я ніколи не забуду той день... Коли я напівосиротіла, день, коли я втратила свого захисника і здобула янгола-охоронця, день, після якого я більше ніколи не зможу зателефонувати тобі і вкотре спитати:

- Ти пам‘ятаєш, що я тебе люблю? Ти знаєш, що ти у мене найкращий?...

А у відповідь більше ніколи не пролунає:

- Знаю, зірочко!

Але, незважаючи ні на що, я надзвичайно щаслива, що від першого дня нашого з тобою знайомства я називала тебе батьком, щаслива, бо встигла вибачитись, якщо колись образила, і щаслива, бо зі мною лишаються найкращі спогади... і мрії.

Все життя ми намагались виконувати його бажання, а коли дізнались про діагноз, сили було подвоєно, та все ж... лишилось таки одне, втілити яке у життя було неможливо, від слова зовсім. Він мріяв стрибнути з парашютом. Дуже заздрив нам з братом, коли ми зробили це у 2016...

Тож одного дня ми вирішили повторити наш "подвиг".

Заради його мрії. Заради того, щоб бути ближче до нього. Заради можливості прокричати у небі заповітне: Ти знаєш, що ти у мене найкращий?

І знову уявити у відповідь:

- Знаю, зірочко!

Тож я продовжую жити, але тепер за нас двох. І я не боюсь, бо десь там... на мене... чекатимеш ти. Я надзвичайно за тобою скучила, татусю.

Татусь, який навчив мене тому, що всі ми - різні. Проте в нас є і дещо спільне - люди, без яких нам важко себе уявити, і ті, яких не можемо відпускати".

Аніта Луценко

"Мій тато - неймовірно розумна, ерудована та спокійна людина. Він асоціюється в мене з любов’ю до моря та морського дна, адже він завжди дуже любив і любить пірнати. Все, що було необхідно - це маска, ласти, трубка і перекус після дня плавання - великий кавун, яким ми смакували прямо на пляжі.

Мої дитячі спогади з татом ведуть до Криму, диких пляжів у районі Сімеїзу чи Рибачого та крутий берег Тарханкуту з палаткою. Саме там я навчилася пірнати, на довго затримувати дихання та надихатися красою диких місць. Це мої сакральні спогади з дитинства з татом.

Хто бачив мене і тата знає, що я викопана його копія".

Аніта Луценко з батьком (фото: пресслужба)

Ірина Адоніна

"Оскільки ми все наше життя з родиною жили в Одесі, мій батько, як і в більшості сімей нашого регіону, був моряком, а саме - капітаном далекого плавання. Тому все моє дитинство поділилося на два періоди: коли батько вдома і коли він на роботі. Більшість свого часу, по пів року, він працював за кордоном, тому мене більше виховувала мама та бабуся, а коли приїздив батько — це завжди було свято.

Я завжди ставилась до батька з особливим трепетом та повагою, адже для мене він був великим авторитетом. Через те, що я дуже рідко його бачила, я не зовсім розуміла, як з ним поводитись.

Але через роки, я усвідомила, що саме батько заклав мені основу того, яким повинен бути чоловік: сильним, відповідальним, з розумінням того, як треба поважати свою родину, як треба допомагати, брати відповідальність на себе та поводити себе з дітьми.

Я йому дуже вдячна, що маю приклад справжнього батька і зараз ще бачу, який він не менш чудовий дідусь, за те, що він ніколи мені ні в чому не відмовляв, постійно мене балував і я завжди знала і знаю, що мій батько - моя найбільша опора на всі випадки життя".

Ірина Адоніна (фото: пресслужба)