Хибні переконання про космос, в які в наш час соромно вірити

Космос холодний

У багатьох кінострічках ми бачимо сцени, де людина опиняється у відкритому космосі з пошкодженим або взагалі без захисного скафандра, і миттєво замерзає, перетворюючись на крижану статую, яка тріскається від найменшого дотику.

Проте насправді космос немає певної температури. Він не холодний і не гарячий, у вакуумі немає конвекції та теплопровідності. Вакуум служить добрим ізолятором, тому для астронавтів більше проблемою є перегрів, а не переохолодження.

Якщо ви опинитеся в космосі без скафандра в тіні планети, найімовірніше, ви відчуєте лише легке охолодження через випаровування води з вашої шкіри, але не дійдете до стану замерзання.

Місяць має темну сторону

Коли люди згадують "темний бік Місяця", часто уявляють собі таємниче місце, постійно занурене у темряву, куди ніколи не проникає сонячне світло.

Однак, насправді всі сторони Місяця піддаються освітленню Сонцем, що означає, що на нашому супутнику теж відбувається зміна дня і ночі, хоч і з тривалістю до двох тижнів.

Незважаючи на існування зворотного боку Місяця, через збіг його періоду обертання навколо Землі і навколо своєї осі, з нашої планети видно лише один його бік.

Дві сторони Місяця (фото: Big Think)

Чорні діри виглядають як воронки

Через зображення у фільмах і візуалізацій в інтернеті багато хто має уявлення, ніби чорні дірки являють собою вихор, який поглинає все навколо, або подібність воронки, через яку стікає вся матерія.

Однак, насправді, перший реалістичний образ чорної діри був показаний у фільмі "Інтерстеллар", що грунтується на теоретичних моделях фізика Кіпа Торна.

Пізніше NASA зробило перше зображення чорної діри за допомогою масивної системи з восьми радіотелескопів, відомої як Event Horizon Telescope. Насправді, чорна діра виглядає не як воронка, а як темна сфера, оточена акреційним диском з газу, що падає на неї.

Пряме радіозображення надмасивної чорної діри (фото: Wikipedia)

Сонце жовте

Якщо попросити когось намалювати наше Сонце, більшість художників-початківців, ймовірно, виберуть жовтий олівець.

Однак, коли ми поглянемо на Сонце, побачимо, що його відтінок скоріше білий. Жовтий колір, який бачить наше око, обумовлений впливом нашої атмосфери.

Якщо подивитися на знімки Сонця з космосу, стає очевидно, що його справжній колір - білий. Незважаючи на це, ми звикли розглядати Сонце як жовтий об'єкт, і навіть вчені називають схожі зірки "жовтими карликами" зі зручності.

Як виглядає Сонце з космосу (фото: Cosmic Watch)

NASA витратило мільярди на ручку, що пише в космосі

У космосі не можна використовувати звичайні ручки через те, що чорнило в них не може стікати вниз. За однією міською легендою, NASA витратила 12 мільярдів доларів на розробку спеціальної ручки, здатної писати догори ногами на будь-якій поверхні при температурі від 0 до 300 градусів Цельсія.

Спочатку астронавти користувалися в космосі олівцями, але це призводило до низки проблем: частки графіту відшаровувалися і потрапляли до повітряних фільтрів космічних кораблів.

Однак насправді, ручку винайшов Пол Фішер із Fisher Pen Company незалежно від NASA. Чоловік продав відомству 400 штук по 2,95 доларів за кожну.

Космічна ручка астронавта AG-7 у презентаційному футлярі (фото: Wikipedia)

Через пояс астероїдів важко пролетіти

Пам'ятаєте сцену із "Зоряних воєн", де Хан Соло майстерно керував своїм кораблем, маневруючи серед астероїдів, вислизаючи від імперських винищувачів? Він робив складні маневри, ризикуючи зіткнутися з кам'яними брилами, але все ж таки успішно уникнув небезпеки.

Насправді, у нашій Сонячній системі також є пояс астероїдів між орбітами Марса та Юпітера. Хоча астрономи оцінюють кількість астероїдів там приблизно в 10 мільйонів, середня відстань між ними становить близько півтора мільйона кілометрів. Це значно більше, ніж відстань між Землею та Місяцем. Це робить зіткнення з астероїдами дуже малоймовірним.

Пояси астероїдів виглядають зовсім не так, як у кіно (фото: NASA/JPL-Caltech)

Влітку Земля ближче до Сонця

Більшість людей знають, що Земля не рухається навколо Сонця ідеальним колом, тому легко зрозуміти, чому деякі припускають, що зміна пір року визначається відстанню до Сонця. Але ця ідея не витримує критики, якщо подумати, що у північній та південній півкулях літо буває у різну пору року.

Орбіта Землі не така еліптична, як думають люди, і протягом року відстань між Землею та Сонцем змінюється лише на 3,1 мільйона миль (5 мільйонів кілометрів). Більше того, взимку в північній півкулі ми знаходимося ближче до Сонця, ніж улітку.

Справжня причина зміни пір року - нахил осі Землі. Протягом року світло падає на північну та південну півкулі під пропорційно різними кутами та протягом різного часу щодня.

Взимку дні короткі і світло падає на атмосферу під невеликим кутом. Влітку дні стають набагато довшими, і сонячне світло падає на Землю під крутим кутом, проходячи пряміший шлях до землі і концентруючи енергію на меншій площі.

Меркурій - найгарячіша планета Сонячної системи

Сонце випромінює неймовірну енергію кожну секунду, а Меркурій знаходиться прямо на лінії вогню, обертаючись по орбіті на середній відстані всього 36 мільйонів миль (58 мільйонів кілометрів), що майже втричі ближче, ніж сонячна орбіта Землі.

Протягом дня температура піднімається приблизно до 800 градусів за Фаренгейтом (430 градусів за Цельсієм), так що здається, що це найгарячіша планета в Сонячній системі.

Однак, це не зовсім так. Венера, яка обертається майже вдвічі далі від Сонця, має середню температуру 864 градуси за Фаренгейтом (462 градуси за Цельсієм) - досить високу температуру, щоб розплавити свинець.

Різниця полягає у атмосфері. На Венері вона щільна і складається здебільшого з вуглекислого газу, що утримує тепло в ізолюючому міхурі, тоді як Меркурій має дуже тонку атмосферу. Коли вночі Сонце відвертається, температура падає до -292 градусів за Фаренгейтом (-180 градусів за Цельсієм).

Планета Меркурій (фото: Science HowStuffWorks)

Зірки мерехтять

Іноді людям, які дивляться на нічне небо, здається, що зірки мерехтять. Однак це мерехтіння - лише ілюзія. Може здатися правдоподібним, що зірки мерехтять під час свого сяйва, але на такій відстані світло, яке ми бачимо від них, насправді дуже стійке.

Коли світло рухається до Землі, воно проходить через молекули газу, які становлять нашу атмосферу. Вони не статичні і кружляють, оскільки турбулентність здригає атмосферу. Це відхиляє частину світу, створюючи враження, що світло зміщується та мерехтить. Чим більше атмосфери має пройти світло, тим більше ймовірно, що ці зрушення відбудуться, через що зірки біля горизонту мерехтітимуть сильніше.