Зі своїм майбутнім чоловіком Кирилом Будановим Маріанна познайомилася задовго до того, як він став начальником ГУР Міноборони України.
Про те, як бути дружиною військового та непохитно переносити страшні події - Маріанна Буданова розказала в інтерв’ю ELLE.
За словами Маріанни, вона не залишала Київ від початку повномасштабного вторгнення ворога. Хоча чоловік попередив її про наступ напередодні.
"Увечері 23 лютого чоловік сказав мені, що о 5:00 ранку почнеться повномасштабне вторгнення. Ми зібралися і поїхали до нього на роботу, і з того часу ми перебуваємо не вдома. Уже ввечері я спостерігала за підготовкою перших груп спецпризначенців, які мали вирушити у Гостомель, за видачею зброї й амуніції. Усі перебували в очікуванні", - розповіла Маріанна.
Вона також зізналася: життя дружини військового - це постійне відчуття можливої небезпеки, до якого згодом звикаєш:
"Мирного часу як такого для моєї родини майже не було. Через кілька місяців після того, як я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, почали розгортатися драматичні події на Майдані. Потім, як ви знаєте, все пішло-поїхало: анексія Криму, бої на Донбасі. Згодом почалася АТО, куди Кирила відправили одним з перших. Я звикла жити в постійному стані підготовки й очікування", - додає вона.
Від 24 лютого Маріанна постійно разом із чоловіком, навіть у критичні моменти, і попри постійну загрозу життю, не втрачає почуття гумору.
"Пам’ятаю, як в один з перших днів вторгнення увімкнувся сигнал повітряної тривоги, мене повалили на підлогу, зверху був Кирило Олексійович, а на ньому ще з десяток хлопців. І я кричу: "Господи, Боже мій, якщо мене не вб’є ракета, то ви точно задушите".
Так само у житті родини Буданових знаходиться час для романтики: "Можливо, у когось це не дуже поєднується з образом генерала, але ми із чоловіком пишемо одне одному записки з побажаннями на день".
Маріанна Буданова - психолог за освітою. Тому вона дає фахові поради українцям, як впоратися із тривогами під час війни:
"Всім співгромадянам я хотіла б порадити в жодному разі не падати духом. Тому що ми всі, і я разом з вами, є тилом для наших військових. Навіть українські діти продають черешні чи роблять іграшки для того, аби продати і перерахувати кошти на ЗСУ. І ще один момент: у жодному разі не можна звикати до війни. Потрібно розуміти, що війна - це лише певний проміжок часу, який закінчується".