За плечима Андрія Дубчака - тисячі кілометрів війни. Із 2014 року він фільмує події у найгарячіших точках України. Цієї осені став одним зі спікерів "Форуму усної історії України", що відбувся у Києві за ініціативи музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова та розповів, чому масштаби й напрямки атаки стали несподіваними навіть для нього.
Андрій - фронтовий кореспондент, засновник інтерактивного медіа про війну росії проти України Donbas Frontliner. Він працював на Луганщині, коли дізнався, що "почалося".
"Дружина подзвонила близько четвертої ранку. Я зробив каву, вдягнувся, запалив цигарку, вийшов на балкон і став чекати, коли прокинуться колеги. До Києва я приїхав уже ввечері 25 лютого 2022 року", - пригадує Андрій. І додає, що це було жахіттям для нього: у перший день вторгнення їхати з Донбасу в Київ - на фронт.
Ракетні обстріли, бої навколо міст, окупація, поїзди з біженцями, ночівлі у бомбосховищах та в метро, - щодня українці бачили й проживали нові страхіття. А найемоційніший для воєнкора момент стався в Ірпені 6 березня. Люди виходили через зелений коридор, коли росіяни почали мінометний обстріл.
"Одна з мін впала за 15 метрів від мене. Вона вбила жінку, двох дітей і чоловіка, який йшов поруч із ними. Ми одразу підійшли до цього місця. Я бачив на власні очі смерть дітей. Потім було дуже багато емоційних моментів, але саме цей врізався у пам'ять", - зізнається Андрій.
Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам’ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі музею "Голоси мирних" https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.