Про шлях із Борисполя до "Андерлехта", досвід у "Шахтарі", реалії "Полісся" та атмосферу в збірній України - в інтерв'ю РБК-Україна розповів Богдан Михайліченко.
Богдан Михайліченко - український футболіст, лівий захисник, народився 21 березня 1997 року в Борисполі. Він розпочав свою кар'єру в академії київського "Динамо", де згодом дебютував за основну команду. Після цього виступав на правах оренди за "Сталь" із Кам'янського та луганську "Зорю", де здобув визнання, зокрема ставши найкращим гравцем вересня в УПЛ у 2019 році.
У 2020 році Михайліченко підписав контракт з бельгійським "Андерлехтом", де провів два сезони. Під час повномасштабної війни в Україні грав за донецький "Шахтар" і загребське "Динамо". Влітку 2024-го повернувся підписав контракт з житомирським "Полісся". Також Богдан є гравцем національної збірної України, за яку дебютував у вересні 2020 року.
У ексклюзивному інтервʼю для РБК-Україна Михайліченко розповів найважливіше про свою карʼєру, виклик до збірної та виступи у "Поліссі".
– Розкажи про те, як ти почав займатися футболом та як потрапив до академії "Динамо"?
– Ну почав займатися футболом ще у 6 років, у своєму рідному місті Бориспіль. Деякий період виступав за футбольний клуб "Княже". Потім мене побачило "Динамо" та запросили до своєї академії. Ось власне так розпочалася моя карʼєра.
– Не жалкуєш, що не вдалося закріпитися в команді?
– "Динамо" дало мені фундамент, адже там я пройшов багато тренувань та навчився багатьом речам. Ну, і я не вважаю, що в мене щось там не вийшло. Тоді просто була дуже висока конкуренція у команді і важко було потрапити до основного складу.
– Твій перший досвід виступів в УПЛ - це "Сталь" та "Зоря". Розкажи трохи про цей період.
– Тоді ми були на зборах і в "Динамо" сказали, що нам потрібно набиратися досвіду і ми з Олександром Тимчиком відправилися в оренду до "Сталі". Там ми боролися за основу, боролися за виживанням, але місцями, звичайно, було важко.
Далі, якщо вже брати до уваги "Зорю", то тут ситуація трохи інша. Це більш амбітна команда, яка боролася за єврокубки, тому, звичайно, відповідальності теж було більше. Як і переживань.
– Після "Зорі" в тебе відбувся, мабуть, один з найкращих трансферів у карʼєрі - перехід до "Андерлехту". Як ти опинився у бельгійському чемпіонаті і чи можеш порівняти його з УПЛ?
– Насамперед хочу сказати, що тоді у мене були й інші пропозиції. Але, коли я почув, що мною цікавиться "Андерлехт", то одразу дав добро, оскільки дуже сильно хотів спробувати свої сили у Європі. Спочатку, звісно, було важко, англійську я лише трохи знав і без мови у чужій країні непросто, але з часом адаптувався.
Якщо брати до уваги чемпіонат, то, по-перше, я побачив, як працюють з молодими футболістами у Європі. У нас такої роботи не проводять. Також, для мене тут все було нове: інший стиль, швидкість та все інше.
– Чим саме відрізняється робота з молодими футболістами у Бельгії та в Україні?
– На той час головним тренером "Андерлехта" був Венсан Компані. Я бачив, як він нерідко залишався на тренуваннях з молодими хлопцями, яким по 15-16 років, пояснював їм та спілкувався з ними.
– Після Бельгії ти знову повернувся до України і опинився у "Шахтарі". Чому обрав такий шлях продовження карʼєри і чому не вдалося залишитися у Про-лізі?
– Почнемо з того, що у мене був важкий період у Брюсселі, я дедалі частіше виходив з лави запасних і вже думав над тим, щоб перейти в оренду. В цей момент надійшла пропозиція від "Шахтаря" і я прийняв її. При цьому, період у клубі вийшов дуже хорошим, адже я отримав ігрову практику.
Стосовно того, чому я там не залишився - це не до мене, я такою інформацією не володію. Знаю, що там був викуп, але клуб цією опцією не скористався, хоча я робив від себе все.
– Далі ти обрав продовження карʼєр у топовій хорватській команді - "Динамо". Чому там не вийшло закріпитися?
– Насправді там багато що можна розказати. Після того, як я повернувся до "Андерлехту", одразу почав шукати команду. Надійшла пропозиція від Загребу і я її прийняв. На той час у хлопців була складна ситуація в команді, адже ми вилетіли з кваліфікації Ліги чемпіонів, поступившись АЕКу. Після цього змінився головний тренер, з яким я не міг спрацюватися. Тому я прийняв рішення, що краще покинути команду.
– Зараз ти продовжуєш успішно виступати у складі "Полісся". Як тебе прийняли у Житомирі?
– Я знав багатьох футболістів "Полісся", тому прийняли мене дуже добре. Зараз в команді все гаразд, атмосфера чудова.
– Що можеш сказати про Імада Ашура, як про тренера? Чи справді він такий строгий, яким виглядає?
– Звичайно, іноді бувають такі моменти. Але це молодий тренер, який має свої ідеї, своє бачення, і хоче завжди доносити це до нас. Тому ми намагаємося все виконувати на футбольному полі.
– Багато хто говорить, що "Полісся" - це "президентська команда". Чи справді Геннадій Буткевич завжди настільки близький з клубом та гравцями?
– Геннадій Владиславович дуже часто буває на базі, раз на тиждень точно. Тому, до нього у будь-який момент можна підійти, поцікавитися, поспілкуватися про щось.
– Зараз "Полісся" дуже гарно увійшло в темп УПЛ і вже претендує на високі місця. Як вважаєш, чи зможе команда у найближчі роки стати однією з провідних в Україні?
– Працюємо над цим. Але ми не так довго граємо в УПЛ, тому поки що не варто говорити про те, що "Полісся" має бути на одному рівні з "Динамо" та "Шахтарем".
– Можеш пригадати свій перший виклик до збірної України?
– Так, памʼятаю, як мені зателефонували та повідомили про це. Я дуже зрадів і навіть трохи здивувався, що мене так тепло прийняли у колективі.
– Якою зараз є атмосфера у збірній?
– Зараз все те саме: у колективі все добре.
– Що можеш сказати про поєдинки Ліги націй? Чому перший матч проти Бельгії вийшов успішним, а другий - навпаки?
– Перша гра проти Бельгії була дуже хороша. Хлопці сильно додали у другому таймі і за рахунок цього вдалося здобути перемогу. Друга гра, на жаль, склалася по-іншому. По-перше, ми грали на виїзді і бельгійські вболівальники дуже сильно підтримували свою команду. По-друге, ми не змогли втримати рахунок останні 20 хвилин. Можна сказати, що не дотерпіли. Дуже важко було грати проти Бельгії на виїзді.
– Як вважаєш, чи був тут важливим фактор втоми, адже різниця між матчами була всього кілька днів?
– Так, я думаю, що втома зіграла роль, як і багато інших факторів.
– Якщо говорити про майбутнє. Яка твоя футбольна мрія?
– Якщо брати до уваги цей сезон, то хочеться якнайкраще його закінчити та поборотися за Кубок України. А якщо дивитися у майбутнє, то я просто хочу отримувати задоволення від футболу.
– Хто твій кумир?
– Таким для мене є Ліонель Мессі.
Читайте також велике інтерв'ю з гравцем "Лос-Анджелеса" Артемом Смоляковим про те, що думають зіркові футболісти МЛС про війну в Україні, який чемпіонат сильніший - американський чи український, і чого не вистачило нашій збірній для виходу в групу А Ліги націй.