Невеликий приватний літак, на якому знаходилося троє дорослих та діти, раптово впав у джунглях Амазонки. Вижили тільки діти й найстаршій дівчинці було всього 13 років. Як малюки не загинули, блукаючи джунглями 40 днів?
Деталі цієї шокуючої історії і як дітям вдалося вижити, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Metro.
Уламки легкого літака Cessna 206 були настільки понівечені, що коли рятувальники прибули на місце катастрофи, вони не могли одразу визначити кількість тіл всередині.
1 травня 2023 року цей літак, що перевозив чотирьох дітей та їхню матір з рідного дому поблизу Араракуари, що на півдні Колумбії, до Сан-Хосе-дель-Гуав'яре, впав глибоко в тропічні ліси Амазонки через відмову двигуна.
Уламки літака, який впав у джунглях, рятувальники змогли знайти тільки через два тижні після авіакатастрофи. Вони виявили тіла трьох дорослих: матері дітей, 33-річної Магдалени Мукутуй, пілота Ернандо Мурсії Моралеса та місцевого лідера корінних народів Ермана Мендоси Ернандеса.
Однак на місці аварії рятувальники зробили відкриття, що дало надію: дитяча пляшечка та надкушена дика маракуйя.
Перериті валізи вказували на те, що 13-річна Леслі - старша сестра, взяла все необхідне для виживання у джунглях для себе та своїх молодших брата й сестер: 9-річної Солейні, 4-річного Тьєна Норіеля та 11-місячної Крістін Неріман.
Діти могли відійти на кілька миль від літака, тож одразу ж розпочалася масштабна пошукова операція під керівництвом колумбійських військових за підтримки волонтерів з місцевих корінних народів.
Ця місія була унікальною: вона стала першим випадком офіційної співпраці військових та корінних груп після 50 років внутрішнього конфлікту.
Середовище для пошуків було надзвичайно суворим. Четверо маленьких дітей опинилися сам на сам в джунглях, де повно небезпек.
"Джунглі можуть бути справжнім кошмаром. Можна йти цілий день і пройти лише 500 метрів, бо доводиться пробиратися крізь дерева. Там повно комах, і все намагається або вкусити, або вжалити, або якось пошкодити. Ти можеш опинитися в річці червоних вогняних мурах, а ще тут є змії… це дуже жорстоке місце", - розповів експерт з виживання Дейв Коннелл, у якого за плечима великий досвід експедицій у тропіках Лаосу, Таїланду, Борнео та Папуа-Гвінеї.
Дітям Мукутуя загрожували дикі тварини, голод, зневоднення, інфекції та хвороби. Військові діяли рішуче, розгорнувши всі доступні підрозділи.
Рятувальники прорубували густу рослинність мачете та бензопилами. Пошуки велися спільно з корінними жителями на чолі з Генрі Герро, волонтером народу уїтото, до якого належали й діти.
Військові застосовували високі технології: з гелікоптера, що низько летів над джунглями, транслювали запис голосу бабусі дітей, а солдати на землі використовували мегафони.
З літака скинули 10 000 листівок іспанською та мовою уїтото, просячи дітей триматися ближче до води та не рухатися. До пошуків залучили елітного бельгійського рятувального собаку малінуа на ім'я Вілсон.
Країна затамувала подих, адже з кожним днем шанси на виживання дітей зменшувалися.
Дейв Коннелл пояснює, що корінне походження дітей відіграло ключову роль у їхньому виживанні.
"У джунглях їжа навколо. Наприклад, у будь-якої пальми ви витягуєте серцевину, і вона схожа на найсвіжіший салат: дуже поживна та багата на вуглеводи. Діти були дуже добре знайомі з їжею джунглів, а також з травами та ліками, які їм були потрібні... Це не те саме, що поїхати в пустелю чи в Арктику. Ресурси є, якщо знати, що шукати, що, безумовно, мала б і Леслі, старша дівчинка", - зазначив він.
Діти пили воду з джерел, уникаючи більших приток через загрозу кайманів. Їхній організм був адаптований до місцевої води.
Хоча дикі тварини, особливо ягуари, становили загрозу, діти могли лікувати травми за допомогою численних рослин з дезінфікуючими та антисептичними властивостями.
"Найбільшу небезпеку становили бджоли. Якби вони випадково потурбували рій, це було б проблемою, оскільки є деякі види, які особливо люті та можуть вас жалити", - додав Коннелл.
Проте, найбільшим викликом, на його думку, була не фізична боротьба, а "той факт, що вони втратили матір".
Пошуки тривали тижнями. Військові йшли рядами, а корінна група покладалася на інтуїцію, зрештою знайшовши дитячі сліди, кришку від пляшечки, використаний підгузок та рушник.
Були знайдені погризені гілочки та місце ймовірного табору, але дітей все ще не було. Рятувальники почали втрачати надію.
На 39-й день волонтери з корінних народів провели церемонію аяуаски. Шаман Дон Рубіо, випивши еліксир, просив допомоги у пошуках дітей. Наступного дня він передбачив, що дітей знайдуть о 15:00.
Це мав бути останній день пошуків, гелікоптери вже чекали, щоб забрати рятувальників з джунглів. О 14:00 дітей ще не знайшли.
Коли рятувальники вже збиралися йти, місцевий волонтер Ніколас Ордоньєс Гомес почув дитячий плач. Четверо волонтерів, слідуючи за звуком, знайшли чотирьох худих, голодних і наляканих, але в іншому здорових дітей.
Діти були настільки виснажені, що, здавалося, хотіли втекти. Ніколас простягнув руки, сказав "родино" і обережно взяв немовля. Тьєн Норіель, що також був слабкий, розповів, що його мати померла в літаку.
Пізніше Леслі розповіла батькові, що вони пішли в джунглі після того, як Магдалена, помираючи, наказала дітям шукати допомогу.
Леслі поділилася зі слідчими жахливими деталями свого випробування:
"Після аварії я не знаю, скільки часу я лежала непритомною. Коли я прокинулася, було багато крові. Було дуже боляче. Я плакала і плакала. Моя мати багато галасувала, а потім зупинилася".
Вона продовжувала:
"Можливо, якби я прокинувся раніше, я зміг би її врятувати. Я витягнула сестру з-під матері. Я знала, що ми не можемо залишатися. Нам довелося покинути літак, щоб знайти більше їжі та чогось пити".
Нога дівчинки дуже боліла:
"Моя нога так сильно боліла, що я ледве могла стояти чи ходити. Я випила всі напої, і волочилася на колінах. Я робила це перші 20 днів, поки ми були загублені. Я знала, що просто маю продовжувати. Найбільше мене весь цей час турбувало, як зберегти маля Крістін живою. Я знала, що їй потрібно більше їжі, ніж нам".
Їхнє корінне знання джунглів було неоціненним:
"Моя мама навчила мене про фрукти, які ми могли їсти в джунглях, як-от мільпесо. Я зробила вудку з того, що міг знайти. За допомогою вудки ми змогли зловити трохи риби. Ми їли рибу сирою. Вона мала жахливий смак".
Попри небезпеку та виснаження, Леслі демонструвала неймовірну стійкість:
"Ми постійно намагалися вловити голос, який чули (з гелікоптера), але він стихав. Щоночі я намагалася вкласти спати сестер і брата. Я насправді не спала. Однієї ночі в джунглях ми мало не сіли на змію. Однак мені вдалося вбити її палицею. Тьєн так ослаб, що більше не міг стояти самостійно. Одного разу мені наснилося, що ніколи нас не знайдуть".
Коли діти були в безпеці, кожен рятувальник ніс на спині брата чи сестру через хащі до військового шпиталю, де ними почали займатися лікарі.
Зараз дітьми опікується Колумбійський інститут сімейного добробуту. Вони регулярно контактують зі своєю родиною та отримують терапію, щоб впоратися з травматичним досвідом.
Цей альянс військових та корінних народів став першим в історії, а рятувальна місія - однією з найважливіших подій у Колумбії.
Усіх рятувальників зустріли як героїв. Проте, серед команди була одна помітна відсутність - рятувальний собака Вілсон, який, на жаль, так і не повернувся з джунглів.
Вас може зацікавити: