Завдання на п'ять відсотків. Як Європа відповідає на виклик Трампа щодо оборони і чого чекати Україні
Про те, як європейські лідери здавали Трампу іспит у НАТО і як Європі важко змусити себе витрачатися більше на оборону – читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
Головне:
- Як європейські лідери перед самітом НАТО улещували Дональда Трампа?
- Хто з європейців намагався обійти підвищення витрат на оборону – і до чого це призвело?
- Як Італія хоче вписати у військовий бюджет будівництво мосту?
- Від чого залежить сприйняття європейцями Росії як безпосередньої загрози?
Минулого тижня європейські лідери видихнули з великим полегшенням. Саміт НАТО – перша зустріч Дональда Трампа з європейським істеблішментом у настільки широкому форматі – не тільки не зірвався, а навіть пройшов краще, ніж задумано. Особливо на тлі страхів після саміту G7 у Канаді, який Трамп де-факто саботував.
Проблема в тому, що багато європейців поставилися до заходу як до іспиту з предмета, який потім не особливо знадобиться. Головне – отримати хорошу оцінку, а знання самі по собі не так і важливі. Тому якщо для цього треба відважити кілька компліментів екзаменаторові, подарувати йому квіти, зазубрити кілька коронних фраз із його лекцій – усе буде зроблено заради позначки.
Ось і європейська частина НАТО останні тижні перед самітом танцювала навколо Трампа, виконуючи всі його забаганки: йому нудно довго сидіти за круглими столами – зменшимо програму саміту до двох із половиною годин; хоче Трамп пожити в королівському палаці – будь ласка; любить компліменти – йому хором усі дякували до, під час і після саміту і навіть називали "татком", аби йому було приємно; Трампа дратують згадки про членство України в НАТО – і їх викреслимо з тексту підсумкового комюніке.
План спрацював: Трамп не тільки не зірвав саміт, а й по його закінченню виглядав цілком добросердим, навіть проявивши нехарактерну для себе емпатію в спілкуванні з українською журналісткою.
П'ятірку в заліковці (тобто 5% від ВВП запланованих витрат на оборону до 2035 року) було зафіксовано, задоволений екзаменатор полетів додому за океан. А європейські учасники саміту в масі своїй вирушили з Гааги до сусіднього Брюсселя вже на саміт Європейської ради, де їм належало обговорити, як тепер усе це реалізувати на практиці. На відміну від університету, після іспиту тут усе тільки починається.
Оборона vs. соціалка
Висновки Європейської ради з питань оборони і безпеки, схвалені лідерами всіх 27 держав-членів ЄС, вмістилися на три сторінки і загалом лежали в руслі взятих напередодні в НАТО зобов'язань. "Європейська рада наголошує на необхідності подальшого значного збільшення видатків на оборону і безпеку Європи, а також спільного підвищення ефективності інвестицій, відзначаючи також зобов'язання, ухвалені на саміті НАТО в червні 2025 року", – йдеться в тексті документа.
"Самі по собі гроші не вирішать наших проблем", – заявив у Гаазі німецький канцлер Фрідріх Мерц, маючи на увазі європейські зобов'язання щодо підвищення витрат на оборону.
Але навіть із грошима теж виникали і ще виникатимуть проблеми. На тлі наполегливих вимог Трампа підвищити європейські витрати на оборону багато країн шукали будь-які шляхи, як цього зобов'язання уникнути. Далі за всіх на цьому шляху зайшла Іспанія, чия відмова вкладати 5% ВВП у свою оборону ледь не зірвала саміт НАТО як такий.
У підсумку, Іспанія з НАТО в останній момент змогли укласти угоду, яку в Мадриді та Брюсселі трактують абсолютно по-різному. Іспанська влада вважає, що вона тепер не зобов'язана нарощувати оборонні витрати до 5%, керівництво Альянсу вважає, що зобов'язана, але в якийсь особливий спосіб. Знову-таки, всі ці деталі відклали на потім, головним було не зірвати іспит перед Трампом.
Спроби ухилитися від зобов'язань з оборони робили й інші європейські країни Альянсу, зокрема, Бельгія та Словаччина. А ось вічно незадоволений усім Віктор Орбан у цьому питанні мовчав, що не дивно – вимогу про підвищення витрат просував особисто Дональд Трамп, дратувати якого Орбану ніяк не можна.
Загалом же, в Європі проглядається абсолютно чіткий тренд: держави, розташовані поблизу з Росією, які відчувають від неї безпосередню загрозу, повністю підтримують збільшення витрат на оборону. Словаччина – виняток, зумовлений специфікою тамтешньої влади і політичних настроїв у країні.
Утім, словацький прем'єр Роберт Фіцо традиційно намагається всидіти на всіх стільцях і на початку червня підтримав декларацію саміту у Вільнюсі, де зібрався весь східний фланг НАТО і п'ятірка північних країн. У декларації висловлюється повна підтримка збільшенню витрат на оборону і заклик до інших членів Альянсу також йти цим шляхом.
Але за межами північно-східного флангу НАТО (плюс Великої Британії) реалізація поставленої мети точно зіткнеться з величезними труднощами. Незважаючи на вжиті на загальноєвропейському рівні заходи (кредити, ослаблення правил щодо бюджетного дефіциту), гроші на оборону все одно доведеться перенаправляти з інших сфер, зокрема соціалки. А кожного з лідерів європейських країн вибирають не брюссельські чиновники, а місцеві жителі, яких доведеться довго переконувати, що замість нової лікарні треба будувати завод з виробництва дронів.
Відчувши перспективну електоральну тему, лідери кількох лівопопулістських партій Європи зібрали в Гаазі свій контрсаміт, виступивши проти підвищення оборонних витрат і "демонтажу європейської моделі соціального захисту".
При цьому керівництво Альянсу і так пішло на значні поступки, не тільки давши країнам-членам цілих десять років на досягнення рівня в 5% від ВВП, а й передбачивши, що з цих п'яти відсотків цілих 1,5% можна буде витратити на інфраструктурні проекти. З обґрунтуванням, що мало просто виробити нові танки і снаряди, їх треба ще й швидко доставити, куди буде потрібно. Але, приміром, влада Італії вже намагається включити в ці 1,5% видатків грандіозний проєкт будівництва моста між Сицилією і материковою Італією, який безуспішно намагаються спорудити ще з часів Стародавнього Риму.
Сила Європи
Утім, одна з поступок, яку керівництво НАТО зробило країнам-членам Альянсу, прямо грає на руку Україні – витрати на військову допомогу нам теж враховуватимуться в цих 5% оборонних витрат.
Другий позитивний момент - Україну європейці розглядають уже не тільки як постійного прохача допомоги, а й як повноцінного партнера в питаннях оборони. Це не дивно – зараз українська армія однозначно перевершує будь-яку з європейських, причому не тільки за досвідом.
Це вже закріплено і в офіційних документах, зокрема березневому рішенні Євроради про запуск програми Security Action for Europe (SAFE), якою передбачено, що щонайменше 65% компонентів нового європейського озброєння повинно бути виготовлено в країнах ЄС або Україні.
"Я поділяю формулу "мир через силу". Від вас, від України, вже не можна вимагати більше цієї "сили" – ви і так робите все можливе, воюючи з Росією. Додаткова "сила" може прийти тільки з боку Євросоюзу", – сказав РБК-Україна в Брюсселі один з європейських топ-функціонерів.
"Сила" з боку Європи особливо важлива для України у світлі повної непередбачуваності США. У ній всі могли переконатися в черговий раз буквально днями, коли без будь-яких видимих причин було заморожено частину американської допомоги. І це здивувало не тільки Україну і Європу, а й частину адміністрації самого Трампа. Навіть якщо ця ситуація виявиться прикрим непорозумінням, вона доводить: у середній і довгій перспективі Україна може покладатися тільки на Європу.
Нині ж далеко не всі європейські країни насправді сприймають Росію як реальну екзистенціальну загрозу, але вони принаймні не проти того, щоб її так зафіксувати в офіційних документах Євросоюзу. Однак загальна проблема в тому, що час для України і Європи тече по-різному.
На загальноєвропейських самітах лідери можуть міркувати в категоріях років чи навіть десятиліть – треба збільшити видатки до 2035-го чи, скажімо, до якогось 2045 року. Тоді як Україна веде війну щодня. І попри всю загальноєвропейську єдність, розуміння цього факту прямо залежить від того, скільки кілометрів відділяє Росію від рідної країни європейського співрозмовника.