Залізо замість людей: чи стали НРК ефективнішими за броню в логістиці та евакуації

Чому логістику й евакуацію дедалі частіше довіряють роботам

До великої російсько-української війни бронетехніка була одним зі стовпів поля бою. Але зараз її роль посувається зовсім не тому, що бронетехніка стала гіршою. Змінилося саме поле бою: суцільне спостереження і дешеві дрони роблять велику й помітну машину надто дорогою мішенню.

Спочатку роботизовані комплекси закривали переважно логістичні завдання. Тепер їх дедалі активніше застосовують для евакуації, оборони позицій, вогневої підтримки та штурмових дій. Саме так пояснює зсув у бік НРК R&D Director DevDroid Олег Федоришин.

"На передньому краї вже навіть намагаються не використовувати для логістичних завдань надто великі наземні роботизовані комплекси", – зазначає він.

Використання НРК у бойових завданнях також стає дедалі помітнішим – принаймні за тими відео, які потрапляють у відкритий доступ. При цьому багато підрозділів не повідомляють про такі операції з міркувань безпеки.

За словами Федоришина, великі НРК можуть не лише стати легкою ціллю, а й викрити позицію підрозділу, адже противник не обов'язково одразу знищує машину. Спочатку він може вести спостереження, щоб визначити маршрут, місце завантаження або розташування особового складу.

Та сама логіка, каже Федоришин, працює і в евакуації: бронетехніка все ще здатна швидко заїхати на позицію й забрати поранених, але що далі, то складніше це робити через постійне спостереження та загрозу ударів FPV-дронів. Тому підрозділи, за його спостереженням, дедалі частіше передають евакуацію менш помітним роботизованим комплексам.

"Різниця між роботизованою платформою та бронетехнікою не в тому, що одну з них неможливо уразити. Питання в тому, скільки засобів противнику доведеться витратити на її знищення і якою буде ціна такої втрати. Адже танки та інша важка бронетехніка також уражаються. Якби броня й надалі гарантовано вирішувала питання захищеності на полі бою, її використання не скорочувалося б, а держава не планувала б закуповувати десятки тисяч наземних роботизованих комплексів", – зазначив Федоришин.

CEO виробника НРК Ratel Тарас Остапчук акцентує увагу на розподілі ролей, а не на витісненні.

"Я б не сказав, що НРК повністю замінюють бронетехніку. Але в окремих завданнях вони вже мають очевидну перевагу", – каже він, називаючи серед таких завдань підвезення боєкомплекту, евакуацію поранених і роботу на небезпечних ділянках. Головну цінність роботів Остапчук бачить у тому, що вони "дозволяють виконати завдання без прямого ризику для людей".

Про масштаб самої галузі говорить виконавчий директор NAUDI Сергій Гончаров: за два роки Україна пройшла шлях від перших експериментальних зразків до десятків серійних виробників НРК.

"Це вже не експериментальні розробки, а реальні засоби ведення війни, які щоденно застосовуються українськими підрозділами", – підкреслює він.

За словами Гончарова, і гусеничні, і колісні платформи дозволяють доставляти боєприпаси, воду, продовольство, евакуювати поранених або перевозити обладнання без прямого ризику для військовослужбовців, а головна перевага таких рішень – мінімізація загрози для оператора завдяки дистанційному керуванню.

Скільки коштує втрата техніки: розрахунки Front Ventures

Аналітики Front Ventures, шведської інвестиційної компанії, розклали економіку застосування НРК на основі статистики української військової системи DELTA. За їхніми розрахунками, середній життєвий цикл техніки на передньому краї – усього 5,5 місії до повного знищення. Саме цю цифру автори звіту взяли за базову для оцінки вартості одного виходу для різних типів машин.

Фото: вартість НРК та бронетехніки (інфографіка РБК-Україна)

Поділивши ціну закупівлі на 5,5 виходів, вони отримали такі показники вартості однієї місії:

• сучасний український НРК (закупівля 35 000 доларів) – 6364 долари;
• Toyota Land Cruiser (70 тис. доларів) – 12 727 доларів, удвічі дорожче;
• броньований Humvee M1114 (230 000 доларів) – 41 818 доларів, у сім разів дорожче;
• важкий MRAP типу Cougar чи Oshkosh (735 000 доларів) – 133 636 доларів, у 21 раз дорожче;
• БТР Patria 6х6 CAVS (1,45 млн доларів) – 263 636 доларів, у 41 раз дорожче за роботизовану платформу.

За цими розрахунками, зважена вартість роботизованих комплексів у середньому на 95% нижча за керовані аналоги, а на кожному виході робот виявляється в 10–26 разів ефективнішим за витратами, ніж класична екіпажна машина.

Виходячи з березневих даних про 9000 місій, виконаних НРК щомісяця, і середнього ресурсу техніки в 5,5 виходів, аналітики оцінили щомісячну втрату техніки приблизно у 1 636 одиниць.

На основі цього вони прорахували три сценарії річної економії бюджету у разі заміщення пілотованої техніки роботами:

• низький сценарій (заміщення міксу джипів і MRAP) – 7,2 млрд доларів на рік;
• базовий сценарій (заміщення джипів, MRAP та БТРів) – 14,1 млрд доларів;
• високий сценарій (заміщення важкої броні MRAP/БТР) – 17,3 млрд доларів.

Але за всіма цими цифрами стоїть і інший рахунок, набагато важчий за гроші. Знищення робота – це втрата 35 тисяч доларів. Знищення БТР чи евакуаційного джипа – це вже мільйони доларів і, головне, життя водіїв, логістів та поранених, яких намагалися вивезти. Висновок такий – залізо має воювати замість людей.

Чи залишається місце бронетехніці

Наскільки б переконливою не була економіка на користь роботів, Сергій Гончаров з NAUDI застерігає від спрощення. Адже НРК мають і цілком практичні обмеження, а бронетехніка своєї функції не втрачає.

За його словами, для більшості сьогоднішніх бюджетних платформ характерна відносно невисока швидкість пересування та недостатня прохідність у складних умовах місцевості.

До того ж, сама ефективність застосування НРК напряму залежить від якості зв'язку, стійкості каналів управління та ретельного планування місії – маршруту, можливих втрат зв'язку, рельєфу, погоди, мінної небезпеки й активності ворожих засобів ураження.

Саме рівень підготовки операторів і штабів, наголошує Гончаров, визначає живучість техніки на полі бою – тому й результати застосування однакових платформ у різних підрозділів суттєво відрізняються.

На думку Гончарова, бронемобілям досі залишається місце на полі бою. Саме масове застосування противником FPV-дронів і дистанційного мінування логістичних маршрутів пояснює, чому в зоні ураження ворожих ударних засобів практично не повинно залишатися неброньованого автотранспорту.

Фото: Сергій Гончаров (інфографіка РБК-Україна)

Ця небезпечна зона давно вийшла за межі останньої милі в кілька кілометрів до позицій. І сьогодні вона фактично розширилася до 10 кілометрів, а подекуди й більше.

Саме на відстані 20, 30 і навіть 40 кілометрів від лінії бойового зіткнення щодня відбувається величезна кількість переміщень особового складу, боєприпасів, пального, продовольства й запасних частин, які дедалі частіше стають об'єктом полювання російських FPV-дронів, ударних безпілотників, засобів дистанційного мінування та артилерії.

"Ми більше не можемо дозволити собі втрачати військовослужбовців за 20–30 кілометрів від лінії фронту лише тому, що вони змушені пересуватися на звичайних волонтерських пікапах або цивільних вантажівках", – каже Гончаров.

Він визнає, що броньований автомобіль не є невразливим, але його головне призначення – максимально зберегти життя людей. Наприклад, цивільний автомобіль після влучання FPV-дрона або підриву на міні буде практично гарантовано знищений разом з екіпажем і вантажем. А сучасний броньований автомобіль – такий як український "Новатор" або американський MaxxPro – виконає свою головну функцію: виживання екіпажу. Хоча й теж отримає пошкодження.

"Ми вже маємо численні приклади, коли українські броньовані автомобілі витримували декілька послідовних ударів FPV-дронів і продовжували рух. Є випадки підривів на протитанкових мінах, після яких транспортний засіб отримував критичні пошкодження, але екіпаж залишався живим. Так, військові зазнавали контузій або травм, однак саме бронювання давало їм шанс вижити – шанс, якого цивільний автомобіль не залишив би", – пояснює Гончаров.

Виходячи з цього, директор NAUDI переконаний: роботизація поля бою не повинна створювати ілюзію, що традиційні засоби втратили актуальність. Навпаки, сучасна військова логістика має будуватися на поєднанні різних рішень, де кожен інструмент використовується там, де він найефективніший.

"Наземні роботизовані комплекси повинні брати на себе виконання найбільш небезпечних завдань на фінальній ділянці маршруту, мінімізуючи ризики для особового складу. Водночас основою мобільності у ближньому тилу та зоні постійної загрози мають залишатися броньовані автомобілі", – резюмує керівник NAUDI.

Як війна в Україні змінює західні погляди

На Заході, каже Олег Федоришин, поки що не сталося тієї зміни оптики, яку пережила українська армія.

"Західне сприйняття цієї трансформації, на мою думку, поки що суттєво не змінилося", – зазначає він, додаючи, що партнерам НРК цікаві, але до першої масштабної наземної операції вони навряд чи до кінця усвідомлять їхню роль.

За спостереженням Федоришина, ставлення до нової технології зазвичай змінюється лише після безпосереднього зіткнення з проблемою – так само, як інтерес до дронів-перехоплювачів різко зріс, коли стало зрозуміло, що дорогих ракет ППО не вистачає проти масових дешевих цілей.

З наземними роботами, на думку Федоришина, станеться те саме: партнери по-справжньому замисляться над їхнім масштабним застосуванням лише тоді, коли самі зіткнуться з тривалою наземною операцією, постійною загрозою FPV-дронів і суттєвими втратами особового складу й техніки. Це може статися у разі російського наступу на одну з європейських держав, війни навколо Тайваню або залучення країни НАТО до іншої тривалої наземної операції".

Федоришин зазначає, що вже сьогодні американські військові стикаються з тим, що FPV-дрони, які ще недавно сприймалися як другорядна загроза, здатні уражати навіть дорогі гелікоптери, – і те саме, на його переконання, чекає на сприйняття важкої бронетехніки.

"Те саме ми побачимо і з важкою бронетехнікою. Її не можна повністю списувати, але її місце на полі бою змінюється", – каже Федоришин.

Тарас Остапчук формулює висновок жорсткіше. "Війна в Україні показала, що саме по собі бронювання вже не гарантує безпеки на полі бою", – каже він. Через дрони, міни та постійне спостереження техніка залишається вразливою, каже він, і саме тому в Європі та США дедалі краще розуміють, що НРК – "не просто допоміжна техніка, а важлива частина сучасної армії". Український досвід суттєво прискорив це розуміння.

Питання – відповідь (FAQ)

– Чому наземні роботи виходять дешевшими за бронетехніку в перерахунку на одну місію?

– За розрахунками аналітиків Front Ventures, вартість місії визначається діленням ціни закупівлі машини на середню кількість виходів до знищення (5,5). Оскільки НРК коштує на порядок менше за БТР чи MRAP, і вартість його місії виявляється в рази нижчою – від 2 разів дешевше за пікап до 41 разу дешевше за БТР Patria.

– Чи означає це, що бронетехніка стане непотрібною?

– Ні, Сергій Гончаров з NAUDI наголошує, що броньовані автомобілі залишаються основою мобільності в ближньому тилу та розширеній зоні загрози, де їхнє головне завдання – зберегти життя екіпажу навіть у разі влучання, чого не гарантує неброньований транспорт.

– Які обмеження є в наземних роботизованих комплексів?

– За словами Гончарова, серед типових обмежень бюджетних НРК – відносно невисока швидкість пересування, недостатня прохідність на складній місцевості та залежність ефективності від якості зв'язку, стійкості каналів управління та ретельного планування місії.

– Чи усвідомлюють на Заході важливість роботизації сухопутних військ так само, як в Україні?

– За оцінкою Олега Федоришина з DevDroid, поки що не повною мірою: західні партнери цікавляться НРК, але, ймовірно, до кінця усвідомлять їхню роль лише після власного зіткнення з тривалою наземною операцією та масовим застосуванням FPV-дронів проти їхньої техніки.