"Якщо не я, що скажу синам?": історія добровольця "Артану", яка продовжується в його дітях
Історія добровольця "Артану" Володимира Мартинюка, який віддав життя за майбутнє України, тепер знаходить продовження у його синах. Через рік після загибелі батька на фронті, його 11-річний син Захар завойовує медалі на татамі під прапором спецпідрозділу.
У прес-службі Спортивного комітету України підготували для РБК-Україна історію киянина, який пройшов складний відбір до розвідки, щоб бути гідним прикладом для трьох своїх синів.
Головне:
- Подвиг героя: Володимир Мартинюк (позивний "Арт") добровільно вступив до елітного підрозділу ГУР "Артан" у серпні 2024 року, пройшовши важкий двомісячний відбір.
- Трагічна втрата: Життя 40-річного воїна обірвалося 21 травня 2025 року на Запорізькому напрямку внаслідок ворожого удару FPV-дрона.
- Посмертна шана: За виняткову мужність на полі бою Володимира Мартинюка нагороджено медаллю "За бойові заслуги".
- Спортивний тріумф сина: У травні 2026 року його 11-річний син Захар виборов срібну медаль на великому турнірі з карате Kyiv Open 2026.
- Знакова зустріч: Серед гостей та організаторів змагань були побратими батька з "Артану", які колись подарували хлопчику прапор підрозділу з підписом "Вперед, чемпіоне".
- Спадкоємність поколінь: Мати хлопчика зазначає, що молодший син дедалі більше нагадує їй загиблого чоловіка своєю наполегливістю та внутрішньою силою.
Володимир Мартинюк на позивний "Арт" загинув 21 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Йому було 40 років.
У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open у Києві Захар Мартинюк виборов срібну медаль із карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР "Артан" - підрозділу, в якому служив батько хлопця. Мати говорить, що це особливі змагання і нагорода для її сина.
"Він завжди відчував відповідальність за інших"
Володимир Мартинюк народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки на Одещині. Він був найстаршим у багатодітній родині, де виховували четверо дітей.
За словами дружини Ксенії, відповідальність за інших у нього сформувалася ще у дитинстві.
"На ньому були молодші брат і сестри, допомога батькам, господарство. Він дуже рано звик, що має думати не лише про себе", - розповідає вона.
Після школи Володимир вступив до Одеської академії харчових технологій, де здобув фах механіка. З майбутньою дружиною познайомився вже у Києві, де вони працювали на одному виробництві.
Згодом Володимир змінив професію та почав працювати стилістом. Разом із дружиною вони виховували трьох синів. Старшому зараз 23 роки, середньому - 14, молодшому - 11.
Володимир Мартинюк із синами (фото надані Спортивним комітетом України)
"Усе, що він робив, було заради дітей. Робота, пошук кращого заробітку - усе впиралося в одне: дати хлопцям майбутнє", - каже Ксенія.
Чому вирішив піти на фронт
Після початку повномасштабного вторгнення РФ Володимир залишився у Києві. Спочатку допомагав добровольчим групам та цивільним, але згодом вирішив долучитися до війська.
Особливо на нього вплинуло те, що молодший брат пішов воювати раніше.
"Він дуже переживав через це. Казав, що старший, а менший пішов першим", - згадує дружина.
За словами Ксенії, остаточне рішення чоловік пояснив однією фразою: "Якщо я не піду, що я скажу своїм синам, коли вони після війни запитають: а де був ти?"
У серпні 2024 року Володимир добровільно вступив до спецпідрозділу "Артан". Перед цим пройшов двомісячний відбір. Позивний обрав сам - "Арт", від частини свого прізвища мАРТинюк.
Володимир Мартинюк із побратимами (фото надані Спортивним комітетом України)
Загинув під час бойового завдання
21 травня 2025 року Володимир Мартинюк загинув у районі Кам’янського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання. Разом із ним на позиції був побратим, який вижив.
Після загибелі військового нагородили медаллю "За бойові заслуги".
За словами дружини, навіть під час служби Володимир найбільше хвилювався за інших.
"Найбільше він переживав не за себе, а за хлопців поруч", - каже вона.
Історія, яка продовжується у його дітях
Саме Захар зараз найбільше нагадує матері батька - характером та наполегливістю. Хлопець займається карате, а Володимир дуже пишався спортивними успіхами сина та переглядав усі його виступи.
Сьогодні у домі родини досі зберігається прапор "Артану" з написом: "Вперед, чемпіоне". І в сім’ї є особлива домовленість: коли Захар одного дня підніметься на великий міжнародний п’єдестал, він обов’язково візьме цей прапор із собою.
"Мам, не засмучуйся. Ще буде", - сказав Захар матері після київського турніру та срібної медалі.
Після таких слів жінка впевнена, що цей день обов’язково настане.
Раніше РБК-Україна розповідало історію бійця спецпідрозділу ГУР МО "Артан" Дениса Струннікова із позивним "Діо", який до війни був професійним цирковим акробатом і гастролював країнами Європи та Азії. У 2024 році він добровільно приєднався до війська, а у серпні 2025 року загинув на Донеччині, рятуючи побратима після мінометного обстрілу.
Також ми писали, що про одного із військових ГУР МО "Артан" зняли фільм.