Як живуть і працюють українські полярники в Антарктиці, які загрози виникають "на краю" світу, що відбувається з озоновою дірою та що буде, якщо розтануть усі льодовики на планеті – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
Єдина українська полярна станція "Академік Вернадський" розташована на антарктичному острові Галіндез – за 15,5 тисячі кілометрів від Києва. Вахта зимівників тут триває рік: майже весь цей час учені перебувають в ізоляції серед крижаного океану. Вони щодня працюють над тим, щоб людство розуміло, куди рухається клімат і які це матиме наслідки. Дані, зібрані на станції, згодом використовує весь світ.
"Є люди, які закохуються в Антарктику і приїжджають сюди багато разів. А є ті, хто скаже: "Ні, це не моє". Вперше я потрапив на станцію "Академік Вернадський" у 2012 році у складі 17-ї експедиції. Тоді тут вразило все: нові тварини, обладнання, обов'язки й технічні завдання. Багато чого довелось опановувати з нуля. Зараз я вже вшосте в Антарктиці – цьогоріч вперше очолив експедицію", – розповідає полярник, метеоролог-озонометрист Олександр Полудень.
РБК-Україна розпитала Олександра, як це жити і працювати на "краю світу" та які дослідження зараз проводять на станції "Академік Вернадський".
Нижче наводимо пряму мову Олександра Полудня.
Я навчався в Одеському державному гідрометеорологічному університеті, хотів бути агрометеорологом. На третьому курсі, коли був розподіл студентів за напрямками, спробував податись на цю спеціалізацію, але побачив себе в списках на полярну метеорологію.
Україна має єдину полярну станцію – "Академіка Вернадського", саме під неї нас і готували. Таких спеціалістів випускали до 10 осіб, але випуски були не щорічно.
Вперше подав документи в 16-ту експедицію, але мені сказали, що маю замало досвіду. Щоб здобути відповідну кваліфікацію, влаштувався у відділ метеорології Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського. Їздив в експедиції по багатьох метеорологічних станціях України.
Здобув досвід і знову подав документи до Національного антарктичного наукового центру вже у складі 17-ї експедиції. Відтоді триває моя практика. Ще був учасником 19-ї, 21-ї, 23-ї та 28-ї. Коли мені запропонували очолити 30-ту Українську антарктичну експедицію, погодився.
У команду завжди набирають половину досвідчених зимівників і половину – новачків. Зараз в експедиції вісім науковців та п'ять людей, які займаються життєзабезпеченням станції. У нас по три метеорологи і біологи, та два геофізики. Командорське забезпечення – це механік, дизеліст, лікар, кухар та системний адміністратор. Серед нас четверо дівчат.
Криголам "Ноосфера" привіз нас на станцію 15 березня. Разом із командою доставляють усе необхідне для експедиції. 2 тижні йде перезмінка. Проходить інвентаризація, працівники передають всі справи, інструктують, чи є зміни у спостереженнях, оскільки наші дані потім використовує весь світ.
Продукти у нас із Південної Америки, їмо чилійську картоплю, фрукти і крупи, але маємо українську гречку. Воду п’ємо тільки бутильовану, яку привозимо з собою. Ту, яку опріснюємо на станції, використовуємо тільки для прання, прибирання та для душу. За потреби з України нам можуть доставити спеціальні будівельні матеріали, якщо їх в Чилі чи Аргентині важко знайти, або вони дорогі.
Наступні 8-9 місяців після прибуття, коли все навколо замерзло, ми абсолютно ізольовані. Перших людей під час цієї експедиції ми побачили десь наприкінці жовтня, коли до нас зайшло судно National Geographic Resolution.
Вдруге "Ноосфера" приходила на острів на початку грудня: привезла свіжі овочі, фрукти, а також сезонний загін – додаткових науковців та інженерну групу, яка обстежує, чи нічого не зруйнувалося за зиму, і проводить невідкладну модернізацію. У нас дуже сильні вітри на станції, бувають сильні морози, багато обледенінь. Техніки усе перевіряють, за потреби ремонтують.
Близько 300 днів на рік у нас панують циклони, які заходять з півночі. І лише днів 60 – антициклонічна діяльність, тобто ясна погода. Сонячні дні тут бувають хіба під час полярного літа – у грудні-січні-лютому. В інші місяці – по 1-2 дні на місяць.
Сильні морози бувають рідко, найнижчі показники на станції зафіксували у 1958 році – 43,3 С° морозу. А найтепліше було у 2022 році – +12,7 С°. Майже 80 років назад середньорічна температура становила – 5,5 С° морозу, а зараз складає від – 1,8-2 С°. Це і є глобальне потепління.
Зараз у нас полярний день, але з 21 грудня вже потроху рухаємось до ночі. Світанки і заходи сонця тут не класичні. Влітку навіть, коли сонце ховається за материковий гірський хребет, надворі все одно залишається світло.
Під час полярного дня у нас більше роботи, бо можемо виконувати польові завдання – відправлятись в експедиції для збору біологічних зразків. Оскільки станція розташована за 150 кілометрів до полярного кола, то під час полярної ночі маємо якихось три години сутінок на добу, решта часу – темно.
Цей період переносити важче: люди стають малорухомими, швидше втомлюються, збивається сон, організм не розуміє, коли треба спати, оскільки на вулиці майже постійно темно.
Серед загроз на станції – сильний вітер і сніги. Пориви вітру тут бувають по 30-40 метрів на секунду. Обледеніння і снігопади рвуть троси і кабелі. Станцію іноді засипає аж по самий вершечок і цей сніг треба весь чистити, інакше він ущільнюється.
Перед відправленням в Антарктиду нам розповідають про всі ризики, бувалі зимівники діляться досвідом. Стараємось все врахувати, щоб не було чогось екстраординарного. На станцію так відбирають людей, щоб потенційно один одного міг замінити у виконанні тих чи інших справ.
У нас є три дизель-генератори, один з них завжди у резерві. Всі прилади на станції у подвійному екземплярі, щоб не було переривів у спостереженнях, у разі потреби можна повторно зняти показники, перевірити похибку.
Вихідних, як таких, у нас нема, лише кухар в неділю відпочиває. Решта по черзі у цей день готують їжу. Окрім основних обов’язків, за кожним учасником закріплена певна ділянка біля станції, за якою протягом року треба спостерігати й чистити сніг.
Станцію прибираємо щодня, а щоп’ятниці – генеральне прибирання. Від цієї роботи звільнений лише кухар і нічний черговий. Після цього я, як начальник експедиції, видаю команді якісь презенти-смаколики, це може бути баночка пива чи шоколадка.
Є денні і нічні чергування, під час яких раз на годину треба обходити по всіх будівлях, де є обладнання життєзабезпечення станції, насоси, дизельні генератори, опріснювачі. Потрібно дивитися за температурами, тисками, різними показниками.
На станції сортуємо сміття. Маємо контейнери для паперу, пластику й харчових відходів. Є спеціальна установка, яка пресує це все, а після завершення експедиції вивозимо сміття з острова. Те саме із відпрацьованими мастилами, тут все продумано до дрібниць.
"Посвята" у полярники у нас відбувається у Мідвінтер – свято середини зими, яке припадає на 21 червня. Новачки занурюються у крижану океанську воду лише у плавках та краватці.
Коли обирається команда, то одразу продумуємо, які подарунки брати із собою, бо дні народження і всі свята відзначаємо тут. Цьогоріч на День святого Миколая дівчата зв'язали велику шкарпетку, ми тягнули із неї записки, хто кому має приготувати подарунок. А вже, умовно, під подушки розносили організатори. Ось так вранці прокидаєшся – і тебе чекає сюрприз. Я цьогоріч отримав шкарпетки із драконами.
На станції дотримуємось українських традицій. На Різдво у нас була кутя, вареники з капустою і картоплею, салати й інші пісні страви. Дівчата колядували. На Новій рік мали штучну ялинку і шампанське. Спершу зустріли 2026 за українським часом – у нас різниця в 5 годин і якраз о 19-ій маємо вечерю. А вже потім за місцевим часом. Ми вбирались у парадний одяг, випили по келиху шампанського, звісно, побажали миру Україні.
На свята ми до себе забирали норвежців, які на сусідньому острові живуть у наметах під час короткочасної експедиції із досліджень пінгвінів. Також у нас були пару тижнів мексиканці, які працювали у складі першої українсько-мексиканської експедиції. Ще раніше цьогоріч до нас причалювала українська яхта із туристами.
Тривалу ізоляцію переношу добре, родина до моїх експедицій ставиться з розумінням. Тут є інтернет, можемо дзвонити додому, спілкуватися з керівництвом, проводити відкриті онлайн-уроки у школах, університетах. Кожен учасник експедиції має свій кабінет, робоче місце, обладнання, витратні матеріали, свій побут.
На станції є спортзал, баня, кімната відпочинку, бібліотека. Маємо багато настільних різних ігор. Якщо є час, то можна подивитися фільми. Маємо лижі, снігоступи, можна відправитись в гори, або на моторних човнах вийти в море. Тому хто, що хоче, тим може займатись у вільний час.
Стежимо за тим, що відбувається в Україні. Знаємо, що Зеленський літав до Трампа щодо переговорів про перемир’я. У кожного з нас тут спрацьовує тривога в телефоні, кожен підписаний на телеграм-канали свого міста. Ми постійно на контакті із рідними.
31 полярник зараз служить у лавах ЗСУ. Ми навіть зі станції допомагаємо нашим "бойовим пінгвінам". Організовуємо різноманітні збори, щоб закрити їхні потреби. Долучаємось до аукціонів, за донати проводимо відкриті уроки – стараємося зібрати якомога більше коштів, щоб купити автомобілі, генератори, Starlink, дрони. Вдячні людям, які донатять, і, звісно, самі донатимо.
Розваги полярників під час експедиції (фото надане прес-службою Національного антарктичного наукового центру)
Часто думають, що в Антарктиці мало тварин і рослин, але у нас є близько 10 видів птахів, декілька видів тюленів. Зокрема, біля станції живе близько 7 тисяч субантарктичних пінгвінів, зрідка до нас приходять імператорські.
Зараз є близько 2700 гнізд пінгвінів із кладкою. Щоправда, птахи-поморники ще покрадуть із них яйця. Якщо бачимо, що якась тварина у біді, не маємо права їй допомагати – це може порушити природний процес і хтозна до яких наслідків призвести. Також не маємо права підгодовувати тварин.
Напряму контактувати з тваринами можуть тільки біологи, якщо мають таке технічне завдання. Для решти учасників експедиції діють певні метражі для кожного виду, на які дозволено наближатися.
Досі поширений жартівливий "міф", що полярники перевертають пінгвінів, бо ті начебто задивляються на літаки над Антарктикою, падають і не можуть встати. Насправді ж пінгвіни дуже шустрі, самі без проблем піднімаються.
Колись на станцію "Академік Вернадський" можна було брати з собою домашніх улюбленців. Але потім внесли зміни у Мадридський договір про Антарктику, згідно з ним тепер заборонено привозити сюди чужорідні рослини і тварини, щоб вони не створювали загрозу місцевим видам.
Під час перших експедиції в Антарктику був цікавий випадок. З північної півкулі дослідники взяли з собою собак, щоб запрягти у сани і відправитись глибше досліджувати континент. Але полярники не врахували, що собаки із північної півкулі мають інші біоритми у південній. Коли привезли їх в Антарктику, тут настала зима, а собаки відчували, що настало літо – почали дуже сильно линяти, їх не змогли використати за призначенням.
Наші біологи вивчають, що допомагає тваринам та рослинам Антарктики виживати у таких екстремальних умовах. Вони спостерігають за тюленями, китами, косатками, морськими леопардами, пінгвінами. Ведуть моніторинг, скільки народилось тюленів Ведделла.
У китів за допомогою арбалета беруть шматочок шкіри, щоб дослідити ДНК. Якщо це самка, то визначають: вагітна чи ні. Фотографують плавець зверху і хвостову частину – на хвості всі мають різний візерунок, це як індикатор особини. Потім ці фото вносять у світовий атлас китів.
Також спостерігають за кладкою птахів. Ті будують гнізда у секретних локаціях, щоб їх не знайшли хижаки. Несуть у ці місця мохи та інші рослини, які потенційно далі дадуть нову зелену зону. Вченим цікаво визначити, чи розсіються ці рослини й де будуть нові плантації.
Біологи регулярно фільтрують воду на фітозообактерії та планктон. У визначених місцях беруть проби води, а потім через спеціальні установки переганяють її, консервують у розчинах і зберігають у пробірках.
Після завершення експедиції все веземо додому у спеціальні українські банки. Вже на місці будь-який науковець може звернутися в банк, щоб взяти свіжі зразки й проводити свої дослідження.
Ще біологи вивчають, як ракоподібним та іншим мікроорганізмам вдається не замерзати у "ванночках" прісної води, які утворюються у гірських породах. А ще – ловлять риб, щоб визначити, які у них є паразити, спостерігають за динамікою мохів, лишайників та двома видами квіткових рослин. Вивчають комах, які живуть в цих антарктичних мохах.
Періодично на станції зеленіє або червоніє сніг, бо там заводяться певні водорості. Тож біологи вивчають і цей феномен: за допомогою дрону розбивають територію на квадрати, щоб розрахувати масштаб цвітіння снігових водоростей.
Саме на цій станції, а також на станції Халі у 1957-1958 роках британські експедиції розпочали дослідження озонового шару, а в 1985-му тут зафіксували озонову діру – явище, коли в атмосфері значно зменшується загальний вміст озону.
Ми продовжуємо на цій же локації вести спостереження, саме цим я займаюсь. За допомогою спектрофотометра Добсона вимірюю вміст озону в атмосфері. Це дуже дороге й надзвичайно точне обладнання. Такий прилад в Україні лише один, а у світі – близько 100. Отриманими даними ділимось з рештою науковців. Також за озоновою дірою спостерігають на ще кількох станціях.
Якщо порівнювати всі шість моїх експедицій, то цьогоріч період озонової діри був коротшим, а занижених значень озону – менше.
Озон народжується під дією ультрафіолету на екваторі, де найбільше сонця, а далі розподіляється по планеті. Він самовідновлюється, але планета здатна руйнувати його: вулкани викидають у повітря різні хімічні елементи, а океани вимивають багато мінералів.
Наприклад, хлор, фтор та інші галогени руйнують озоновий шар, але вони добре розчиняються у воді. Коли ці речовини підіймаються в атмосферу, то зустрічаються з хмарами із крапель води. У таких умовах значна частина цих сполук руйнується або змінює форму ще до того, як дістанеться стратосфери. Втім, хмари над Антарктикою складаються не з водяних крапель, а з кристалів льоду. У таких умовах хлор та фреони не руйнуються, а "живуть" десятки років, знищуючи озон.
Є цілий "букет причин", які руйнують озоновий шар: "весняний полярний вихор", хлор, фтор, різні хімічні сполуки та фреони. Раніше була певна рівновага: планета сама руйнувала, але сама відновлювала озон. Але з появою людини та техногенною революцією таких речовин почали викидати значно більше. А одна молекула хлору може вбити до тисячі молекул озону…
Люди зрозуміли, що щось з планетою йде не так, тому створили Монреальський протокол про речовини, який виснажують озоновий шар. Цей договір підписали всі країни. Тенденція йде на покращення і вже до 2050-60-х років період озонової діри над Антарктикою повинен затягнутися. Втім, озоновий шар знизився не тільки над Антарктикою, а й по всій планеті. Просто тут зміни помітніші.
Озонова діра не є постійною – вона може "затягуватися". Це відбувається, коли в регіон надходять повітряні маси з океану, насичені озоном. Коли приходить циклон, знижується тиск, з’являються хмари й опади, разом із цим надходить нова порція озону, яка підвищує його рівень у регіоні.
Натомість під час антициклонічної, материкової погоди – коли ясно, сонячно, морозно, з високим тиском і низькою вологістю – повітря містить значно менше озону.
За цю експедицію ми зафіксували чотири землетруси, які були за тисячу кілометрів від нас у протоці Дрейка на півночі Південної Америці біля Чилі та Аргентини. Наш гідрологічний пост "вловив" так звану хвилю, як цунамі. Вона була маленька, але все ж дійшла до нас. За такий період чотири землетруси – це багатенько. Раніше я такого не спостерігав.
Середня температура у нас цьогоріч коливається від – 2 до + 2 С°. А океанічна вода в нашій акваторії замерзає не при "нулю", а при – 1,9 С° через солоність 32-36 проміле. Оскільки температура води не опустилася достатньо низько, нового льоду майже не утворилось.
А лід для місцевих тварин, це як ліс: вони у ньому можуть ховатися від хижаків. А ще без льоду у них менше простору для харчування. Через це рослини й тварини мігрують на південь, шукають собі кормові бази, заходять в нові локації, відриваються від льодового щита Антарктики. У цьому теж є наслідки глобального потепління.
Спостереження в Антарктиді важливі для України, зокрема, щоб розуміти наслідки від потенційних змін клімату. Наша держава розташована у більш помірних широтах. Ми не знаємо, що таке цунамі, шторми, урагани, тайфуни. У нас оптимальні температури, є сніги і дощі, але коли зміниться клімат, то ситуація погіршиться – будуть екстремальніші "температурні коридори".
Якщо уявити, що Антарктида і всі льодовики на планеті розтануть, то світовий океан підніметься на 70 метрів. А наша Одеса розташована на висоті 39-36 метрів над рівнем моря… Звісно, це вплине не лише на Україну, але й на весь світ. Багато мегаполісів розташовані на береговій лінії материків. Підняття Світового океану на 70 метрів означає, що це все піде під воду.
Якщо у Світовий океан потрапить така велика кількість прісної води від льодовиків, буде його опріснення. Це порушить умови життя морських організмів, можуть зникнути окремі види. А якщо з біологічної ланки "хтось випаде", то решті не буде що їсти – вони теж опиняться під загрозою, бо не матимуть альтернативи.
На станції "Академік Вернадський" ведуться безперервні спостереження за погодою. Метеорологи передають дані кожні три години: кількість хмар, швидкість і напрямок вітру, температуру повітря, атмосферний тиск, опади та метеорологічну дальність видимості. Частину цієї інформації кодують у спеціальні телеграми – всі дані треба передати вчасно.
Усі метеостанції світу синхронно, за міжнародним координованим часом UTC, кожні три години передають інформацію про ситуацію на планеті. На основі цих даних синоптики бачать загальну картину – де яка температура, вітер, хмарність – і прогнозують погоду. Те, що ми фіксуємо тут, в Антарктиці, важливо й для прогнозів в Україні.
Коли до нас заходять циклони й просуваються вглиб материка, ми запускаємо аерозонди – кулі, наповнені гелієм, з датчиками. За допомогою них визначаємо, з якими значеннями показників заходять ці повітряні маси. Це дозволяє зрозуміти, наскільки вони прогрівають континент. Бо ці так звані "атмосферні теплі ріки" руйнують Антарктику.
Також проводимо спеціальні гідрологічні дослідження. Протягом року раз на тиждень на визначених точках опускаємо зонди в океан на глибину до 200 метрів і спостерігаємо, як зі зміною глибини змінюються температура, прозорість і солоність води. Це дає змогу відстежувати процеси опріснення й засолення океану в різні сезони. Ще у нас працює гідрологічний пост, який фіксує припливи й відпливи, дозволяючи спостерігати, як рухається океан.
Світова наука вже визнала існування п’ятого – Південного океану. Його межі визначають за теплими й холодними течіями навколо Антарктики. Для цього у воду ми занурюємо спеціальні аргобої, які дрейфують, вимірюють температуру на різних глибинах, а потім спливають і передають дані на супутники. Таких аргобоїв ми запустили шість – у районах, які раніше не були охоплені спостереженнями.
На нашому острові є льодовик завтовшки 51 метр. За допомогою георадару раз на місяць скануємо й відстежуємо, як змінюється льодовик: як накопичується сніг, утворюються підземні озера та тріщини.
Один наш геофізик спостерігає за ближнім космосом та іоносферою. Для цього використовують іонозонд. Антени та обсерваторії по всьому світу передають сигнали на різних частотах, які приймає іонозонд. За швидкістю сигналів і відбиттям від шарів іоносфери вивчають її активність та грозові процеси на висотах 120-200 кілометрів.
Другий геофізик досліджує магнітосферу Землі, зміни магнітного поля та полярні сяйва. Магнітне поле в полярних регіонах найслабше, тому під час взаємодії з сонячним вітром у небі спостерігаємо зелені, рожеві або фіолетові кольори.
Також наші роботизовані системи фіксують сонячну активність, а ще на станції працюють сейсмоактивні павільйони, де реєструємо землетруси.
Наша станція стоїть на передовій світової науки. У нас нема секретних даних, усю зібрану інформацію передаємо у різні інституції, як України, так і світу, щоб науковці могли далі моделювати, прогнозувати й бачити потенційні ризики для планети.