ВПО "дешевші" втричі, але бізнес обирає мігрантів: у чому парадокс

Щомісячне утримання навіть некваліфікованого іноземного робітника обходиться компанії щонайменше у 40 тисяч гривень. Сюди входить зарплата від 30 тисяч гривень та забезпечення житлом.

Окремою статтею витрат є послуги міжнародної рекрутингової компанії – від тисячі до 1 500 доларів за пошук, доставку та легалізацію однієї людини. До цього додаються місяці паперової тяганини та мовний бар'єр.

Для порівняння: українець готовий виконувати аналогічну некваліфіковану фізичну роботу за 10–15 тисяч гривень на місяць. Різниця – у два-три рази.

"Для того щоб навіть некваліфікований іноземець з бідної країни приїхав працювати в Україну, йому потрібно платити мінімум 30 тисяч гривень на місяць. Крім того, його потрібно забезпечити житлом", – пояснив РБК-Україна кандидат економічних наук, незалежний експерт Олександр Хмелевський.

Головний бар'єр – житловий тупик

Понад 50% ВПО заявляють про готовність змінити регіон заради хорошої вакансії. Але перший тиждень у новому місті ставить перед людиною нерозв'язну задачу: оренда житла у великих містах є непідйомною.

Наприклад, у Києві ціни на оренду на 22% вищі за середні по країні, а навіть у регіонах вона коштує 8–12 тисяч гривень на місяць.

Принципова різниця – у підходах бізнесу до двох категорій працівників. Для іноземців роботодавці будують або орендують гуртожитки прямо на території підприємств: схема відпрацьована і зрозуміла.

Для ВПО такого механізму – ані на рівні держави, ані на рівні ринку – не існує.

"Польський досвід показує, що ринок праці сам по собі не здатен поєднати вакансію, працівника та житло. Цей зв'язок потребує окремої системи координації", – зазначив у коментарі РБК-Україна польський аналітик Томаш Богдевич з Gremi Personal.

Тіньовий фактор і кваліфікаційний розрив

Проблему поглиблюють ще два чинники. Перший – мобілізаційний. Значна частина чоловіків-переселенців призовного віку уникає офіційного працевлаштування та реєстрації в центрах зайнятості, щоб дані не потрапили до ТЦК.

Через це вакансії у важкій фізичній праці – будівництві, монтажі, ремонтах – залишаються порожніми, а ринок, за оцінкою експертів, "почорнів".

Другий – кваліфікаційний. Люди переїжджають із промислових регіонів Сходу до аграрних областей Центру. Офісні фахівці або працівники старшого віку не можуть і не готові швидко перекваліфікуватися на важку будівельну чи монтажну роботу.

"Якщо 30-річному ще відносно легко освоїти нову спеціальність, то для людини 50–60 років це вже дуже проблематично", – зазначив завідувач відділу міграції Інституту демографії НАН України Олексій Позняк.