Доступні не кожному: скільки коштували нові "Запорожці" та "Волинянки"

Більшості читачів, певно, перш за все треба пояснити, що ціноутворення за радянських часів було своєрідним, не зовсім ринковим. Тобто кон’юнктуру ринку воно враховувало, але з собівартістю продукції роздрібні прайси були пов’язані не дуже чітко. Тим більше, коли йшлося не про товари першої необхідності. При тому автомобіль о тій порі вважався предметом роскоші мало не офіційно, адже для абсолютної більшості громадян він не був нагальною річчю – за перевезення населення в тій країні відповідав громадський транспорт.

Але приватний автомобіль відігравав іншу важливу роль – як недешевий і доволі масовий товар, який організовував навколо себе рух грошових коштів. Щоб уникнути небажаного для економіки накопичення грошей на руках населення (а така тенденція в СРСР мала місце), уряд давав народу таку собі іграшку – автомобіль. Сім’ї, по-перше, витрачали на його купівлю свої багаторічні накопичення, а по-друге, під час володіння витрачали вже зароблені “поточні” карбованці на бензин, шини, запчастини, мандрівки.

З урахуванням цього і формувалися роздрібні ціни на автомобілі для реалізації населенню. При тому що кожні 5–7 років машини потроху дорожчали. Крім того, могла відрізнятись і ціна машин, які стояли поряд на стоковому майданчику. Різниця у кількадесят або в кількасот карбованців “набігала” через наявність або відсутність радіоприймача, встановлення або не встановлення хромованих молдингів навколо вікон, використання замка запалювання з блокуванням керма чи без, та через інші подібні дрібниці...

“Запорожець” ЗАЗ-965

1800 крб.

Машина створювалася як найдоступніша, невибаглива і довговічна. Тому народженню “горбатого” у 1960 році передували тривалі маркетингові та конструкторські пошуки. Автомобільчик був справді доступним і для покупки його не потрібно було довго стояти у черзі. Наприклад, молода сім’я інженерів за рік-два могла назбирати грошей на новенького “зазіка”, щоб у вихідні та під час відпустки мандрувати країною – бо на роботу-з роботи тоді на машинах зазвичай не їздили.

“Запорожець” ЗАЗ-966/-968

2200 - 3500 крб.

ЗАЗи другого сімейства залишилися на колишньому технічному рівні, але стали більш комфортними через новий кузов більшого розміру. І не дивно, що ЗАЗ подорожчав – перший з “вухатих”, моделі 966, коштував 2200 крб., а більш досконалий 968-й “потягнув” уже на 3000 крб. Протягом довгих років випуску машина кілька разів серйозно вдосконалювалась, тому в різні часи первинна ціна 966/968-го мінялася.

Так, після загального подорожчання автотранспорту в країні у 1979 р. нова версія 968М стала коштувати аж 5800 крб., потім у середині 1980-х було здешевлення, а після появи “Таврії” ціна “мильниці” впала аж до 3900 крб. Модифікація з слабеньким 30-сильним двигуном ЗАЗ-968М-005 завжди коштувала значно дешевше “сороковки”, і в середині 1980-х був момент, коли цей варіант коштував майже на рівні з важким мотоциклом КМЗ “Дніпро” МТ-16.

“Волинь” ЛуАЗ-969

4000 – 5100 крб.

Це був найдоступніший радянський автомобіль для потреб сільських жителів, і з точки зору маркетингу він потрапив “у точку”. Причому саме ціна зіграла вирішальну роль (після трансмісії 4х4 звісно), адже другий з присутніх у вільному продажу позашляховик – вазівська “Нива” – коштував майже удвічі дорожче. Слід сказати, що при зовнішньому примітивізмі “ Волинянка” (це одна з народних назв, офіційного імені ЛуАЗ-969 не мав) була досконалим з точки зору шасі транспортом, і зазначений прайс насправді нам здається заниженим.

"Таврія" ЗАЗ-1102

5100 крб.

Довгоочікувана “Таврія” на момент своєї появи у 1987 р. цілком справедливо коштувала дорожче архаїчних “Запорожців”. Автомобіль був сучасним за конструкцією та характеристиками, актуальним за дизайном, і в негласному “народному” рейтингу моделей його спочатку поставили на один рівень з більш дорогими "Жигулями" (7300 крб.). З часом через низьку якість виготовлення цей рейтинг просів, але на державній ціні це ніяк не відбивалося.

Daewoo Lanos

$6500

Перші “Ланоси” з’явилися в Україні майже одночасно з усім світом, у 1998 році. Обізнаних користувачів (а таких в країні тоді було небагато) відразу здивувала невисока як для нової і цілком сучасної іномарки ціна. Проте, з фінансами у населення тоді були проблеми, і щоб маловідомі “корейці” не застоювалися в салонах, ціну було знижено ще на кілька сотень доларів. Але ще за кілька років вдалу модель “розкуштували” і цінник пішов угору. У золоті роки українського авторинку топова версія Daewoo Lanos коштувала більше 11 000 доларів. І це було лишень на четверть дешевше за більш поважного однокласника Opel Astra G, якого складали у сусідньому з “Ланосом” цеху на ЗАЗі.

Якщо коротко

Вище ми згадали про ціни на нові автомобілі, але ж на додаток до них у ті часи зазичай йшли … кілька років очікування у черзі. При такому розкладі вживана машина могла коштувати набагато дорожче нової, хоча тут дещо залежало від її класу і популярності.

Щоправда, в середині 1980-х, коли вітчизняний автопром почав перехід на машини принципово нових поколінь, учорашні моделі втратили попит і дещо подешевшали. Тобто навіть за планової економіки його величність ринок врешті решт зміг відрегулювати ситуацію.