Вибух, який має врятувати Землю: програміст запропонував ядерний удар по океану

Кому належить ідея та у чому вона полягає?

Несподівану ідею запропонував програміст Енді Гаверлі. На той момент він навчався в аспірантурі Рочестерського технологічного інституту та працював програмним інженером у Microsoft.

Цікаво, що хлопець не має фахової освіти у галузі кліматології чи ядерної фізики.

В основу розрахунків Гаверлі покладено вже відомий науковий метод - посилене вивітрювання гірських порід.

Гаверлі пояснює: лужні породи, зокрема базальт, природним шляхом вступають у реакцію з розчиненим у морській воді вуглекислим газом і надійно зв'язують його у стабільні мінерали.

Океани вже зараз поглинають близько 30 відсотків людських викидів таким чином, а подрібнення базальту значно прискорює цей процес.

Оскільки механічне подрібнення породи у глобальних масштабах вимагає занадто багато часу та енергії, інженер запропонував вирішити проблему одним надпотужним ядерним ударом по океанському дну.

У 1000 разів потужніше за найсильнішу бомбу

За розрахунками автора, щоб зв'язати обсяг вуглецю, еквівалентний 30 рокам глобальних викидів, знадобиться вибух потужністю близько 81 гігатони у тротиловому еквіваленті.

Для розуміння масштабу, програміст порівнює:

"Цар-бомбу" (СРСР): найпотужніший випробуваний радянський пристрій мав потужність близько 50 мегатонн.

Запропонований вибух має бути приблизно у 1 000 разів потужнішим за "Цар-бомбу".

Задум передбачає закладення заряду на глибині кількох кілометрів під плато Кергелен у Південному океані. Гаверлі вважає, що товща води та породи зможе стримати основну радіацію.

Ідея має історичний аналог: раніше у США діяла програма Project Plowshare, у межах якої досліджували використання мирних ядерних вибухів для будівництва каналів. Втім, жодне з тих випробувань навіть наближено не доходило до таких масштабів.

Радіація, фінанси та нищівна критика науковців

За оцінками Гаверлі, виділена радіація буде незначною порівняно зі звичайними вугільними електростанціями, а вартість проєкту складе близько 10 мільярдів доларів, що значно дешевше за економічні збитки від зміни клімату.

Однак це лише особисті розрахунки автора, які не пройшли рецензування.

Фахівці оцінюють ідею вкрай скептично.

Так, доцент із досліджень сталості Лундського університету Вім Картон зазначив, що концепція копіює ранні нерозсудливі геоінженерні схеми середини XX століття.

Науковець наголосив, що сьогодні, з огляду на наявні знання про наслідки ядерних вибухів, подібні плани є ще більш небезпечними.

Інші дослідники також ставлять під сумнів реальну швидкість зв'язування вуглецю базальтом.

Наразі робота Гаверлі залишається лише нерецензованою публікацією.

А питання стримування радіації, екологічної шкоди для океану, міжнародних договорів про заборону випробувань та реальної ефективності вибуху залишаються повністю відкритими.