Тварини тікають, а праліси забудовують: що насправді відбувається в Карпатах під час війни

Що відбувається із тваринним світом в Україні (інфографіка РБК-Україна)

Курорти, вітряки й джипінг: як ми руйнуємо Карпати

– Пане Ігорю, зараз Карпати забудовують неймовірними темпами. Чим це загрожує гірським екосистемам?

– Карпати і Кримські гори – дві локації із найбільшим біотичним різноманіттям в Україні. Це найцінніші території. Кримські гори зараз окуповані ворогом, а Карпати – ми руйнуємо своїми руками.

Карпати – це не лише полонини чи оголені від лісу ділянки, а складні гірські пояси: від лісового передгір’я до субальпійських та альпійських лук на висоті понад 1800 метрів. Найціннішими є праліси, яким понад 100 років. Вони за своєю цінністю подібні до віддалених ділянок Амазонії, де природа працює за власними законами.

Втім, пралісів у нас не так багато залишилось, бо людина своєю діяльністю їх знищує, в першу чергу, вирубкою Карпат, яка почалася ще за Австро-Угорщини.

Ці ліси є оселищем тварин – від дрібних мишок до великих оленів. Їм потрібні ці території для життя, але люди будуючи вітрові електростанції, дороги чи лінії електропередач, ділять ліс на відірвані один від одного фрагменти-"острівці". Інфраструктура практично розрізає цю лісову екосистему, тим самим знищуючи міграційні шляхи звірів.

– Громадськість б’є на сполох через будівництво вітряків у горах, зокрема у планах ВЕС на полонині Руна, масиві Свидовець і не тільки. Хоч це "зелена" енергетика, але наскільки виправданим є такий крок з точки зору екології?

– Зараз є багато маніпуляцій щодо будівництва ВЕС. Ми дійсно маємо велику потребу в електроенергії, бо ворог б’є по енергетиці, щоб нас зламати. Але ми повинні мати раціональний підхід до вирішення цієї проблеми.

Крім геноциду, який чинять росіяни, у нас відбувається ще й екоцид. Ворог руйнує повністю наші екосистеми. І робить це свідомо. Згадайте хоча б підрив Каховської дамби, яка знищила багато об'єктів природно заповідного фонду. Нещодавно підірвали дамбу під Костянтинівкою. Тобто це відбувається систематично.

Нас підводять до такого стану, щоб ми хаотично і емоційно самі руйнували екосистеми – і в Карпатському регіоні також. Водночас значні території вже знищені вздовж лінії фронту, протяжністю близько півтори тисячі кілометрів.

Я воював у районі Кремінських лісів. Бачив, що від цього національного парку нічого не лишилося. Те саме із Серебрянським лісом. Карпати – легені країни, а ми самі систематично знищуємо їх.

– Де тоді можна будувати ВЕС, якщо не на гірських хребтах?

– Погляньмо на досвід сусідів. У Польщі в Карпатах немає жодної вітрової станції, вони їх встановили на відкритих ділянках біля моря. Там також є вітри.

Те саме в Румунії – у них тільки одна електростанція у горах. Всі інші сконцентровані на морському узбережжі. Лише у Словаччині є три ВЕС у горах, але у них зовсім мала територія країни.

А в нас під Старим Самбором ще до великої війни збудували дві станції на 10 вітряків, поблизу Сколе теж функціонують дві ВЕС – Орівська та Східницька на 17 вітряків. Під егідою, що нам потрібні електростанції, просувають будівництво в масових масштабах.

Вони дають не тільки енергію людям, а й заробіток тим, хто їх тримає. Тут варто згадати слова одного індіанського вождя: "Як ви зрубаєте останнє дерево, отруєте останню річку і спіймаєте останнього птаха, зрозумієте, що гроші їсти не можна".

У питаннях збереження довкілля у нас має бути підхід не емоційний, а раціональний. Не можна кидатись від крайності до крайності, треба шукати золоту середину. Ми не можемо відмовитись від ВЕС, але їх треба будувати на ділянках, де вони не будуть шкодити тваринам, і їх не має бути десятки чи сотні.

– Окрім ВЕС, в Карпатах також розбудовують курорти. Як туристична інфрастуктура впливає на екосистеми?

– Зараз Драгобрат хочуть сполучити із Буковелем. Ця ділянка хребта з унікальним луками й без того уже антропізована, бо збудовані лижні спуски. А їх хочуть розширити і побудувати ще нові витяги. Це означає, що значні ділянки лісу вирубають.

Крім того, витяги створюють шумове забруднення – там із гучномовців грає музика, звучить реклама тощо. Луна йде далеко в гори, а десь за пару кілометрів може бути барлога з ведмедицею, де самка народжує…

Це все опосередковано впливає на популяції тварин, а не тільки вирубані дерева і "посічені" витягами ділянки ландшафту.

Ми робимо з Карпат антропогенну зону, де залишаються маленькі острівці природно-заповідного фонду. Але якщо вони будуть відрізані одне від одного – не матимуть екокоридору, по яких тварини зможуть пересуватися, то такі ділянки вже не виконуватимуть своєї цілі – не зберігатимуть природу.

Ігор Дикий: "У питаннях збереження довкілля у нас має бути підхід не емоційний, а раціональний" (фото надане WWF-Україна)

– Через війну з РФ Україна змушена будувати інженерні споруди навіть на кордоні з ЄС. Це теж шкодить тваринам?

– Звісно. Вздовж хребтів тварини мають міграційні маршрути, а прикордонні інженерні споруди обмежують їхнє пересування. Крім того, там використовують дріт-єгозу, що має гострі леза, через які тварини травмуються. Це може призвести навіть до їхньої загибелі. Таке обмеження пересування впливає на розмноження великих хижаків.

Зараз сезон парування в рисі – найбільшої кішки Карпат. Вони активно пересуваються, можуть проходити більш як 20 кілометрів. Ми за допомогою фотопасток відстежуємо їх і бачимо, що окремі самці переходять від нас в Словаччину та Польщу, потім вертаються.

– Джипінг у горах – вже справжня епідемія. Активісти неодноразово збирали підписи, щоб заборонити такі катання, однак ця сфера досі не врегульована…

– Починаючи десь з 2020-го сильно зросло використання джипів і квадроциклів в горах. Це альтернатива заробітку, бо взимку їдуть на лижі, а влітку – щоб покататись на джипах.

Є відсоток справжніх туристів, які люблять природу і хочуть пройтися по екологічних стежках, самотужки піднятись на вершини. А є такі, що хочуть побачити краєвиди з вершин, але не хочуть підніматись власними ніжками. Саме на них заточений джипінг.

Зараз вздовж автотрас у горах практично на кожному кілометрі стоїть по 5-10 квадроциклів, крім того є великі прокатні пункти. Джипінг руйнує покрив гір і спричиняє шумове забруднення.

– Але ж шум від джипів і квадроциклів короткочасний – вони проїхали і звук зник. Невже він має настільки критичний вплив на тварин?

– Я вже не раз наводив цей приклад: однієї осені ми з київськими науковцями їздили знімати фільм про ведмедів в Карпатах. У перший вечір натрапили на риковище оленів – самці голосно ричать, викликаючи на турнір своїх суперників. Тоді була повна гармонія цього процесу.

Наступного дня була така ж погода, ті ж умови, ми чекали на продовження, але проїхали два квадроцикли повз цю галявину, і все…

Того вечора вже жодна тварина туди не вийшла: ні сарна не пішла пастися, ні олень не ричав, не кажучи вже про ведмедів.

І якщо це відбувається систематично, це впливає на репродукцію тварин, бо якщо олені вже пішли з цього місця, вони не проводитимуть турнірів. А отже не будуть паруватися – буде менше запліднених самок, відповідно, й менше потомства.

Тобто це прямий вплив на екосистему. І люди про це не задумуються, бо хочуть, щоб їх з комфортом вивезли на вершину для споглядання краси.

Джипінг руйнує покриття гір та спричиняє корозію ґрунтів (фото: Getty Images)

Втім, катання туристів не варто плутати зі спортивним джипінгом, коли йдуть змагання на бездоріжжі. Для спортивного джипінгу мають бути виділені антропогенні ділянки, які вже зазнали сильних змін.

Там спортсмени можуть тренуватися. Але для цього науковці мають оцінити території, для яких це завдасть мінімум шкоди.

Однак тут йдеться про заробіток – катання туристів. Цими джипами вже на вершину гори Петрос на Чорногорі виїжджають. З року в рік талий сніг і дощі розмивають новостворену дорогу і селеві потоки стікають по заповідних схилах гори.

У студентські роки ми піднімалися в гори вузькими туристичними стежками. Коли з початку нульових зробили виїзд на цю вершину, дорога розширилася, почалась ерозія. Сьогодні там вже глибокий яр вимило.

Неконтрольований джипінг треба забороняти. Але я впевнений, що буде великий опір місцевих, які мають прокатні пункти.

– Офіційні цифри говорять, що в Карпатах понад три сотні ведмедів і десь 400 рисей (+ 100 на Поліссі). Чи змінилась їхня чисельність за останні роки?

– Це умовні цифри. Ми зараз на стадії визначення реальної чисельності популяції. Раніше кожен єгер рахував особин на своїй території. Тепер ми дійшли до висновку, що потрібно проводити синхронний моніторинг, бо рись проходить багато кілометрів, перетинаючи різні території, і може виникнути ризик підрахувати одну й ту саму особину кілька разів. Тому дані про 500 рисей є приблизними.

Ми проводимо детерміністичний моніторинг рисі в Ужанському національному природному парку на території так званого тристороннього транскордонного резервату – заповідної території між Україною, Словаччиною і Польщею. Виявили, що кілька самців під час сезону постійно переміщуються між цими територіями у пошуках самок.

Якби ми не мали на них "паспортів" – фотографій їхнього рисунку з двох боків тіла, то ми б вважали, що у нас багато рисей і рахували б одну й ту ж особину по кілька разів. Але по факту це лише три рисі самця, які постійно мігрують в пошуках самки і всюди залишають сліди.

Часто буває, що лісівники рахують рисей за старою методикою по слідах на снігу. Насправді, це може бути, що один і той самий самець мітить територію. У підсумку може виявитись, що в Україні не 500 рисей, а 250-300.

Рись в Карпатах (фото: WWF-Україна, Ужанський нацпарк)

На межі екоциду: що сталося з тваринами на лінії фронту

– Ви два роки провели на "нулі". Що відбувається на лінії зіткнення: хто зі звірів зміг адаптуватися до обстрілів, а хто втік через небезпеку?

– Усі крупні тварини звідти давно вже пішли, буквально з першого року повномасштабної війни. А ті, які не встигли, просто загинули. В умовах фронту виживають дрібні тварини – ті, які можуть сховатися під землю в нору.

Це так само, як наші воїни – чим краще закопуються, тим більший шанс вижити. Бо все, що зверху – вибухає, горить і уражається уламками.

Якщо тварина велика, їй нема де сховатися. Від поранень вона гине, тому виживають тільки гризуни, максимум ще лисиці. Вовки, козулі, кабани, лосі – тікають.

Одного разу я спостерігав, як дві козулі паслися посеред поля під час бою. Вони вже оглухли від контузії, тому не лякались вибухів. Навряд, чи вони вижили.

Великих птахів на лінії зіткнення також практично не залишилося. В основному це дрібні горобцеві. Усі крупні – орли, лелеки, журавлі покинули ці території, бо вони найбільш полохливі. У них велика площа ураження, якщо залишаться, то не мають шансів вижити.

– Коли зупиняються активні бойові дії, тварини повертаються?

– Потрошки. Ми це бачили, коли були на деокупованій частині Харківщини. Але на тих територіях залишається багато нерозірваних боєприпасів, мін, розтяжок, які спричиняють каліцтва і загибель тварин.

Ботанічний заказник Серебрянський ліс на Луганщині повністю знищений внаслідок бойових дій (фото: Getty Images)

– Чи зможе Україна отримати від Росії репарації за шкоду, завдану екології, зокрема тваринному світу?

– Звісно, але тут є нюанси. Будь-які репарації – це є судова заява, яка має мати доказову базу. Треба підтвердити, що у таких-то заповідних зонах працювали науковці, проводили певні дослідження, що там були унікальні рідкісні види, а зараз це все знищено.

Мають бути відповідні наукові публікації. Але з тим проблеми, бо свого часу науку у нас погано фінансували, професії біолога чи зоолога не були престижними. Тільки коли постало питання про майбутнє відшкодування, про нас згадали.

Коли росіяни підірвали Каховську гідроелектростанцію, вода зруйнувала багато територій, зокрема Національний природний парк "Нижньодніпровський".

Вчені вважають, що вода повністю знищила популяції двох унікальних ендемічних степових видів мурах (йдеться про червонокнижних тапіному Кінбурнську та ліометопума європейського, – Ред.). Крім того, знищено 70% популяції кандибки пустельної – її нори просто затопило. Також сильно постраждав піщаний сліпак.

Дані про це все треба зібрати, бо для репарацій має бути сильна доказова база.

Полювання під контролем: чи можна повністю заборонити його і якими будуть наслідки

– На початку повномасштабного вторгнення в Україні ввели тотальну заборону на полювання. Як це вплинуло на популяції звірів?

– Завдяки усуненню антропогенного чинника – мисливства – відбувся ріст популяцій багатьох тварин, наприклад того ж самого лося, який занесений у Червону книгу.

Раніше науковці писали різні програми, розробляли, як підвищити поголів'я козуль, оленя та інших видів ратичних, а насправді було достатньо просто заборонити полювання. Природі дали спокій і трохи часу, й вона відновилась.

З іншого боку кількість хижаків теж зросла, їх чисельність не регулювали відстрілом, а також для них суттєво побільшало здобичі. Вовкам умовно вже не треба було ловити собак в селі, бо збільшилась кількість козуль та оленів у лісі.

Хоч чисельність тварин зросла, але для тих же копитних є ще одна загроза… Коли у нас будували швидкісні траси, то не враховували біопереходи для тварин. Ратичні тепер часто неконтролювано вискакують на дороги.

У Польщі траси обгороджують, а в нас автошляхи не пристосовані до цього. Інтенсивність руху машин також зросла, тварини почали частіше потрапляти під колеса. Тільки цьогоріч загинули вже три лося на дорогах Львівщини, торік, на жаль, було 7.

Відкриті дороги – небезпека як для тварин, так і для автомобілістів. Торік одна людина загинула внаслідок зіткнення авто із лосем.

– Все частіше лисиці почали заходити у міста. Вони справді перестали боятися людей?

– Урбоекосистема розростається – ми розбудовуємо міста і тваринам нема куди відійти. Частина екологічно-пластичних видів, наприклад, лисиці, борсуки, куниці починають вже пристосовуватися до життя біля людей.

Оці покоління лисиць, які народилися під час повномасштабної війни, коли вже діяла заборона на полювання, не бояться людини, бо для них людина не є тотожною смерті. Раніше людський запах сигналізував, що на них йдуть полювати, тому треба трималися подалі. Зараз молоді лисиці такого досвіду не мають.

Людям теж потрібно знати, як себе поводити. Не варто підгодовувати диких тварин, бо вони звикають до цього і їм буде важко добувати їжу самим. Крім того, вони можуть переносити інфекції. Тому має бути дистанція між людиною і звіром.

– В Україні нещодавно створили петицію про заборону полювання назавжди. Це реально запровадити і чи це – утопія?

– Раніше люди жили за рахунок природи. Зараз вже інші правила, однак досі є відсоток тих, в кого на підсвідомому рівні залишився цей інстинкт полювання. Це своєрідна культура.

Є мисливці, які дбають про екосистему у лісовому господарстві, проводять заходи біотехнії, підгодовують звірів і стежать за популяціями.

А є браконьєри – їх не цікавлять наслідки, чи відновляться популяції тих тварин. Для них важливий сам процес – здобування цієї тварини. І тут треба розділяти справжніх мисливців і псевдо.

Просто заборонити полювання не можемо, це нам показує і світовий, і європейський досвід. Треба шукати компроміс. Все має бути в межах розумного – полювання не повинно шкодити популяціям, слід дотримуватися закону і все робити правильно. Тоді буде гармонія.

– Днями у мережі розлетілося відео про зооволонтерів, що рятували козулю від отруєння речовинами, якими обробили поля. Наскільки сільськогосподарська діяльність насправді шкодить звірям?

– Будь-які хімічні речовини негативно впливають як на тварин, так і на людину. Саме маленькі тварини є індикатором цих змін в середовищі. У 2021 році був гучний скандал – заповідник "Асканія Нова" подав позов проти агрохолдингу, який обробив отрутохімікатами від гризунів сусідні до природоохоронної зони поля.

Журавлі та інші водоплавні птахи тоді спожили цю приманку і масово гинули. І це була велика катастрофа (понад 200 сірих журавлів, які занесені до Червоної книги, загинули, втрати черед інших видів – до 2 тис. особин, – Ред.).

Людина завжди впливала хімією, інсектицидами та добривами на тварин. У Європі така ж ситуація.

– Як зрозуміти, що ми вже критично втрутились в екосистеми?

– Показовим прикладом, що буде, якщо порушити екосистеми, став 2023-й. Тоді на фронті було шалене нашестя гризунів. У перший рік повномасштабного вторгнення більша частина полів залишилась із незібраним врожаєм, тому гризуни мали що їсти.

Наступної весни поля ніхто не обробив хімікатами, тому частина популяції, яка зазвичай гинула від отрути, вижила.

Крім того, великі птахи-хижаки: орли, канюки, сови покинули зону бойових дій, тому не полювали на гризунів. Ці три складові – багато корму, відсутність хімії та хижаків призвели до шаленого спалаху мишей. Гризуни просто не давали жити військовим в бліндажах.

Люди повинні розуміти, що має бути раціональне використання екосистем, щоб зберегти природу, бо ми теж її частина. Якщо її знищуємо, знищуємо і себе. Маючи досвід чотирьох антарктичних експедицій, я бачу, що йдуть уже глобальні зміни клімату. Це все негативно впливає на екосистему планети.