Треба порахувати, скільки нам коштує неякісна мобілізація, – інтерв’ю з військовим омбудсманом

На що найчастіше скаржаться вйськові зараз (інфографіка РБК-Україна)

"Командир роти по радіозв'язку зачитував військовим листи від родин"

– Ольга, знаю, що вам зараз надходить дуже багато скарг від військових. Ви говорили, що це в середньому 66 звернень на день, а всього їх вже більше 3700. Яких скарг зараз найбільше?

– Найбільша кількість – щодо зниклих безвісти за особливих обставин. Далі – отримання направлення на проходження ВЛК, колишній МСЕК, тепер ЕКОПФО. Суттєва частина стосується направлення військовослужбовців на лікування, звільнення з військової служби, переведення на інше місце служби.

Я знаю, що найбільше завжди всіх цікавить питання фізичного і психологічного насилля. Це 3% від усіх скарг. Діяльність посадових осіб ТЦК та СП – всього 2%, бо ми їх не приймаємо до розгляду, це не наша компетенція. Наша – це коли військовий зарахований до особового складу військової частини.

Є випадки, коли немає зв'язку з військовослужбовцем, і до нас звертається родина. Наприклад, коли військовослужбовець був мобілізований, відразу доставлений до навчального центру чи військової частини, і йому не надали можливість зв'язатися з родиною.

Або дуже часто буває, коли військовослужбовець тривалий час на бойовому завданні і в нього немає можливості вийти на зв'язок з родиною. І ми тут дуже наполягаємо в розмовах з військовими частинами, що їхнє завдання, якщо військовослужбовець тривалий час перебуває на позиціях, забезпечити зв'язок з родиною будь-якими способами.

Записуйте через радіозв'язок голосові, пропонуйте родині написати лист і скинути разом з логістичною доставкою. Тобто забезпечуйте зв'язок будь-як.

У нас бували історії, коли командир роти по радіозв'язку зачитував військовослужбовцям листи від родин, новини. Бо вони перебувають в ізоляції і не знають, що з їхньої родиною. Це дуже сильно впливає на моральний стан. Тому оцей зв'язок – він суперважливий.

В деяких частинах мені казали: "Ми не можемо кожному на позиціях забезпечити зв'язок". Можете, це ваше завдання. Ви цю людину туди відправили, і ви повинні забезпечити їй, якщо тут доцільне це слово, благополуччя при виконанні бойових завдань. Всіма можливими способами.

Багато залежить від розуміння командирами своєї місії, але нам вдається все-таки переконувати і навіть тоді, коли військові частини впираються і не хочуть реагувати. У нас вже є важіль наполягати, тому що це є законна вимога Військового омбудсмана, яку треба виконати. І насправді це не тільки про військовослужбовця, це і про благополуччя родини, а відтак і всього суспільства.

Ми говоримо про величезну частину суспільства. Коли дружина, мама, діти тривалий час взагалі нічого не знають про свого рідного, це постійне перебування в стресі, в заручниках ситуації. Я по собі знаю: ти не можеш ні про що думати, ні про роботу, ні про якісь ще речі. Тобі постійно лізуть в голову дурні думки, тому що ти не чув голос рідної людини. І це надзвичайно важливо, це розуміння має бути доведене до автоматизму.

Ми не можемо зараз уникнути довготривалого перебування на позиціях, на лінії бойового зіткнення. Тому що така реальність війни. Але ми маємо зробити все, щоб це перебування, довготривала відсутність зв'язку, ізоляція військових були мінімально стресовими. І ми над цим працюємо.

"Якщо військовий довго на позиціях, завдання командира – будь-якими способами забезпечити йому зв'язок з рідними", – Ольга Решетилова (інфографіка: РБК-Україна)

"В одну з частин прибуло 2 тисячі непридатних до служби"

– Які найскладніші випадки, коли треба перевірки призначати і додатково?

– Зараз складна перевірка відбувається в одній з військових частин, куди масово прибули мобілізовані, ймовірно, непридатні до військової служби. Йдеться про близько 2 тисячі людей.

Ми, розуміючи, що це така складна історія, залучили до перевірки представників Міністерства оборони, командування Сухопутних військ. Треба повноцінно вивчити питання, як так сталося, на якому етапі пішло це масове порушення. Чи це етап ТЦК, ВЛК, чи це вже військова частина, чи було рішення прийняте десь вище?

Це справді масове порушення, яке треба не просто констатувати. У частині є дві тисячі військовослужбовців, які не придатні до військової служби. Питання в тому, як це стало можливим в принципі.

"Найбільшу кількість втрат ми несемо під час ротацій з позицій на позицію"

– Зараз немає якогось механізму впливу, коли людина довго на позиціях і можна її кимось замінити?

– Є 400-й наказ головкома, яким передбачено, що перебування не може перевищувати 15 днів. Але, на жаль, у більшості випадків цю норму просто неможливо виконати.

На сьогодні військовослужбовці іноді по 10, а то і більше днів до позицій тільки добираються. Тому що війна змінюється мало не щодня, кілзони розширюються, ударні можливості противника теж. І, на жаль, говорити про визначену кількість днів на позиціях зараз неможливо.

У нас є скарга з південного напрямку, де військовослужбовець перебуває на позиціях ще з серпня. Ми цю скаргу отримували в лютому від його рідних. І з лютого ми наполягаємо на його виведенні. Цю ситуацію знають всі: від командира роти до командувача угруповання військ. Я буквально вчора (23 березня – ред.) говорила з командувачем. Він тримає це на контролі, але можливості його вивести немає, бо немає такої безпекової ситуації, коли туман чи є перерва у діях противника. Тобто буде загроза його життю, поки він буде виходити звідти.

Зараз найбільшу кількість втрат ми несемо під час ротацій з позицій на позицію. Були ситуації, коли рідні зверталися, щоб вивели військовослужбовців з позицій. На рівні командування було прийнято рішення про розблокування цих позицій, туди були надані додаткові ударні угруповання, штурмові, які великими зусиллями розблокували ці позиції, пропрацювали логістичні шляхи. А військові, коли вже до них дійшли штурмовики, почали відмовлятися від виходу, бо вважали, що їм безпечніше залишатися на позиціях. І я тут їх прекрасно розумію.

Є благання рідних про виведення, але також я розумію військового, який говорить, що це надто небезпечно, і краще довше пробути там, ніж часто здійснювати ротації.

Підрозділи по-різному організовують ротації, і це теж одне з питань, які ми постійно порушуємо. У нас в Офісі є окремий підрозділ, який займається вивченням бойового застосування військ, і на його плечі покладено аналіз проведення операцій різними підрозділами для розуміння, наскільки якісно було сплановано евакуацію і ротацію військових служб.

Найбільшу кількість втрат ми несемо під час ротацій з позицій на позицію, – військовий омбудсман (інфографіка РБК-Україна)

– Повертаючись до скарг – чи скаржиться досі хтось на забезпечення харчуванням, чи такі скарги вже залишилися у 2022-му?

– Я б сказала, що це навіть не 2022-й, а 2014-й. Щодо продовольчого забезпечення, то це якраз той приклад, коли держава Україна змогла вирішити це питання на системному рівні. І це реально те, чим ми можемо пишатися. Наша команда, коли їде у війська, то наїдається більше, ніж вдома. Тобто з питанням якісного харчування мені здається, ми вже розібралися.

За півтора року моєї роботи було буквально кілька скарг. Це точкові ситуації, коли на рівні роти не могли налагодити приготування їжі. Один раз було з навчального центру, який зазнав ракетної атаки, і там було все розбомблене, було дуже важко швидко налагодити приготування їжі. А так, в принципі, я думаю, що це питання вирішене.

Ми багато працюємо з навчальними центрами і маємо скарги від інструкторів на забезпечення інвентарем та імітаційними боєприпасами. Наприклад, немає патронів для помпових рушниць, бо їх активно використовують для збиття fpv-дронів. Але таких скарг мало, і вони не входять навіть до статистики.

"Треба порахувати, скільки нам коштує неякісна мобілізація". Про скарги з навчальних центрів і зарплати військовим

– Які найбільші проблеми із грошовим забезпеченням?

– На грошове забезпечення є різного роду скарги. Є щомісячне грошове забезпечення та різні доплати, бойові. Бувають випадки, коли є або помилка в документах, або військовослужбовець перебуває в статусі СЗЧ, а він про це не знає чи не розуміє, що поки він в СЗЧ, то не буде отримувати грошового забезпечення.

Є питання з бойовими виплатами: якщо невчасно подана інформація, то військовий може не отримати бойових. У таких випадках ми теж розбираємось. Є скарга загалом всього війська на недостатній рівень грошового забезпечення, і це окрема історія. Про це вже багато говорили, але коли військовослужбовець в тилу отримує менше, ніж охоронець в супермаркеті, то зрозуміло, що це неприйнятно.

Питання в іншому: чи може зараз держава собі дозволити перегляд грошового забезпечення? На рівні ЄС досі ведуться дискусії про виділення Україні обіцяних 90 мільярдів євро, в які Україна заклала, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. І я абсолютно підтримую позицію нашого уряду про те, що Європа має сприймати це як плату за власну безпеку. Українське військо є щитом Європи і, очевидно, за це треба платити, поки ми захищаємо європейські кордони.

Мені прикро дивитися на всі ці дискусії в ЄС, розуміючи, яку ціну платить українське військо, і наскільки жалюгідне це грошове забезпечення. Але ситуація така, що поки й ці гроші з боку партнерів у підвішеному стані.

З нашого внутрішнього боку знаю, що команда міністра оборони має намір провести внутрішній аудит в українському війську – хто де, на яких посадах і чим займається, наскільки ефективне застосування кожного. Мені здається, така оптимізація використання людського капіталу мала би призвести до певної економії.

І я вже давно кажу: треба порахувати, скільки нам коштує неякісна мобілізація. Коли чоловік має законне право на відстрочку або явні проблеми зі здоров'ям, але він мобілізований, на нього витрачений ресурс, як мінімум, на його забезпечення. Його командир і командир військової частини витрачають час, щоб його списати потім з війська. Все це використання ресурсу, якого в армії дуже мало.

– Так, і потім результат все одно той самий: людина не служить.

– Так, але за цей час отримує оздоровчі кошти, ще може полікуватися за рахунок держави. І отримує грошове забезпечення в тому самому навчальному центрі чи у військовій частині. І це теж велике питання, як ми використовуємо ці ресурси.

– Як можна вирішити питання грошового забезпечення військових?

– Мені здається, питання грошового забезпечення військовослужбовців можливо вирішити кількома шляхами. Перше – це усвідомлення наших європейських партнерів про те, що українське військо – це європейське військо і захист європейського кордону. Друге – це оптимізація наших внутрішніх процесів. Третє – готовність суспільства жертвувати своїми соціальними благами на користь захисту держави, на користь військовослужбовців.

Якщо ми вирішимо ці три основні проблеми, ми готові будемо переглянути грошове забезпечення військовослужбовців. Це не швидко. Я, як людина, яка прийшла з громадянського суспільства, уявляла, що все можна вирішити швидко. Але на другий рік після призначення на посаду бачу, як все працює, і вже звикла всім говорити, що це швидко не буде. Але зусилля докладати треба вже сьогодні, і тоді це станеться швидше.

Коли є труднощі з бюджетом, потрібно дивитися в бік оптимізації. Нам всім треба розуміти, що на п'ятому році повномасштабної війни десь від чогось треба відмовлятися, але ніколи не можна відмовлятися від власного війська.

Коли військовослужбовець в тилу отримує менше, ніж охоронець в супермаркеті, це неприйнятно, – Ольга Решетилова

– Наскільки часто зараз трапляються схеми, коли військовий віддає свою зарплатну картку командиру, а сам сидить десь в тилу, хоча за документами воює?

– Така інформація у нас є, це кримінальне правопорушення, і ми перенаправляємо таку інформацію до правоохоронних органів. Так, на жаль, були цілі підрозділи, які зловживали таким використанням бойового ресурсу. Але я знаю, що з цим борються і Генштаб, і правоохоронці.

Військовослужбовець, де б він не проходив службу, має бути готовий рано чи пізно опинитися на лінії бойового зіткнення. Якщо ти служиш у війську, яке б завдання не виконував, ти мусиш бути готовим виконувати і завдання в зоні бойових дій. І це не означає автоматичну загибель чи поранення, абсолютно ні.

У кожного військовослужбовця є три основних професійних ризики — загибель, важкі поранення і полон. Для того, щоб уникнути професійного ризику, ти маєш бути якомога краще підготовлений. Це те, про що ми говоримо з військовослужбовцями перед БЗВП.

Для щойно мобілізованих ми проводимо триденний адаптаційний курс. За підтримки Генерального штабу з вересня 2025 року його масштабували на всі навчальні частини. Ми стабілізуємо військовослужбовців психологічно, говоримо з ними про базові речі: структуру армії, права військових і підготовку до ризиків – чим краща підготовка, тим менш значними вони будуть.

Крім того, цей ризик для військовослужбовців релевантний на всій території України і, як ми розуміємо, навіть поза її межами, тому що наші контингенти зараз присутні на Близькому Сході. Саме тому держава має для військовослужбовців і для їхніх сімей спеціальні соціальні і правові гарантії. І саме тому суспільство має особливо поважати службу військових, тому що це робота з підвищеним ризиком.

"Популярних рішень не буде". Про чіткі терміни служби

– Яка зараз ситуація з напрацюванням чітких термінів служби?

– В Офісі Військового омбудсмана ми створили робочу групу по вивченню можливостей досягнення чітких термінів служби.

Потрібне право на визначеність для військовослужбовців, це надзвичайно важливо. У будь-якої людини, якщо немає визначеності в житті, це може призводити до вигорання, деморалізації, навіть до депресії. А наші військовослужбовці, хто з 2014-го року, хто з 2022-го і пізніше, живуть у постійній ситуації невизначеності.

Так не має бути. Мені кажуть: це ж проста математика – порахувати, скільки треба мобілізувати, і ми будемо знати, скількох і коли ми зможемо відпустити. Але формула насправді значно складніша. В ній має бути враховане питання справедливої мобілізації. А справедлива мобілізація впирається ще в низку питань, наприклад, справедливого бронювання чи корупційних схем, які при цьому є. І з цим треба працювати.

Коли зараз знову порушується тема посилення відповідальності за самовільне залишення частини, моя теза на всіх нарадах, на всіх рівнях – спершу має бути посилення відповідальності для ухилянтів, а тільки потім – посилення відповідальності за СЗЧ.

Бо виходить, ми декларуємо, що військовослужбовці – це найкращі люди, ми їм вдячні, але вся відповідальність і всі обмеження постійно падають тільки на них. Велика частина суспільства не відчуває цих обмежень, не відчуває своєї відповідальності.

Дуже багато військовозобов’язаних ухиляються від служби, тому що вони бояться невизначеності. Якщо їм сказати, що ви йдете служити на 2 чи на 3 роки, то принаймні так люди можуть спланувати своє життя. Ти відслужив 2-3 роки, потім у тебе знову ротація, знову міняємося.

Тут дуже багато складових, і формулу непросто вивести. Треба не тільки порахувати, скільки у нас мобілізаційного ресурсу, скільки у нас вже служить, скільки доведеться звільнити, якщо будуть терміни служби. Ще є питання соціології, соціальної психології, комунікації. І це все вкладається в формулу.

І ми в робочій групі намагаємося вивести цю формулу, як нам прийти до цього права на визначеність. Але мушу сказати, що тут популярних рішень не буде. Очевидно, вони будуть непопулярні, і суспільство повинно бути до цього готове. Тим, хто тікає від служби уже не один рік, це не сподобається. Але без цього ніяк. Не можна паразитувати безкінечно на одних і тих самих людях, їхній ресурс теж закінчується.

Спершу має бути посилення відповідальності для ухилянтів, а тільки потім – посилення відповідальності за СЗЧ, – військовий омбудсман (інфографіка РБК-Україна)

Це все загально відомо, про це багато вже проговорили, але це губиться в російських наративах, в наративах людей, які чомусь вирішили, що їхнє життя цінніше за життя інших.

Я не хочу, щоб ми говорили про втрату життя, бо в України значно менші втрати, ніж у Росії. Ми зараз максимально працюємо над тим, щоб мінімізувати втрати в українському війську.

– Ми можемо сформулювати це так, що питання термінів служби не вирішити без посилення мобілізації?

– Так, я думаю, про це можна говорити. Чітких термінів служби не варто чекати без посилення мобілізації.

Про збереження життя військових і спілкування з командирами

– Щодо збереження життя військових і мінімізації втрат – що саме зараз змінюється у війську?

– Зараз дуже багато про це говорять. Армія збільшує застосування НРК (наземних роботизованих комплексів – ред.), ми наполягаємо на плануванні операції евакуації так, щоб максимально зберегти життя. І це завдання зараз стоїть перед кожним командиром. І навіть, а то і в першу чергу, перед командирами штурмових підрозділів.

З недавнього – я дуже просила "Скелю" (425-й окремий штурмовий полк "Скеля" – ред.) під час їхньої операції розблокувати військовослужбовців іншого підрозділу, які перебували там уже не один місяць. І вони це виконали без понесення втрат. Ця операція проходила фактично у мене в онлайні, бо вони постійно детально звітували. Вони виконали завдання без втрат, і для мене це певне досягнення, тому що ми починали роботу зі "Скелею" з дуже серйозного конфлікту влітку минулого року.

– А що тоді було?

– Побиття військовослужбовців іншого підрозділу. І я про це дізналася пізно ввечері, і вже зранку була в них на полігоні. І ми починали з дуже натягнутих відносин, тому що в них своє бачення, свій світогляд. Зараз принаймні це поступово змінюється.

– В мене було про це питання до вас – з ким з командирів комунікувати найскладніше.

– Було складно з деякими зі штурмових. Але поступово ситуація виправляється, хоча іноді це забирає дуже багато зусиль. Там досі є багато проблем. Це зараз найбільші підрозділи, у них найбільше особового складу, і це автоматично впливає і на кількість скарг.

І оцей випадок, коли я просила "Скелю" просто в ході їхньої операції врятувати інших військовослужбовців. Вони це зробили, і не понесли втрат. Я на цьому наголошувала: якщо це призведе до втрат ваших людей, в жодному разі не робіть цього. Але вони це зробили, і значить, це можливо.

Значить, ми можемо це робити, можемо берегти життя. І в таких випадках, і у випадках штурмів, і при розблокуванні, і при утриманні позицій. І я би хотіла, щоб ми це масштабували.

Є підрозділи, де не менше порушень, але вони закриті до співпраці, не розуміють функції Військового омбудсмана. Плюс – медійність певних підрозділів заважає загальній злагодженій роботі Сил оборони в принципі. Дуже важко з підрозділами, які більше переживають за свій медійний імідж, аніж за стан їхніх військовослужбовців. Ми говоримо з ними різними мовами.

Я говорю про права військовослужбовців, про ефективність підрозділу, а вони мені – про ефективність їхніх медійних кампаній. Тому я б радила не судити за рекламними картинками підрозділів. Не всі мають можливості або бажання стільки часу приділяти медіакампаніям, але при цьому вони дуже ефективні на полі бою, і в них нормальний клімат і нормальне ставлення до особового складу.

Чітких термінів служби не варто чекати без посилення мобілізації, – Ольга Решетилова (інфографіка РБК-Україна)

– Недавно стало відомо про смерть від пневмонії кількох військових 425-го штурмового полку "Скеля". І загалом велика проблема, що буквально масово хворіють ті, хто приїздить в навчальні центри. Що з цим робити?

– На жаль, це питання не тільки "Скелі". Цієї зими загалом це була серйозна проблема. В грудні ми їздили в госпіталь, і я випадково почула про якусь колосальну цифру з одного з навчальних центрів по госпіталізації з ускладненням – пневмонією. Йшлося про сотні випадків лише з одного центру.

Ми дуже здивувалися, ініціювали перевірку, запросили Департамент охорони здоров'я Міноборони, виїхали туди і з'ясувалося, що на величезний навчальний центр є тільки три лікаря. А всі інші передбачені по штату відряджені до військово-лікарської комісії. Ці лікарі фізично не встигають навіть об'їхати всі навчальні батальйони. І госпіталізують вони, вже коли є явні ознаки сильних ускладнень.

Чому був такий спалах? Бо приїжджали вже хворі військовослужбовці, які тривалий час перебували в ТЦК у неналежних умовах. Вони починали хворіти ще до того, як потрапляли в навчальні центри на БЗВП. Тому, як би це страшно не звучало, ця історія зі "Скелею" не показова: в них насправді таких випадків не найбільше.

В навчальних центрах всі перебувають у закритому приміщенні й починають масово хворіти. Після перевірки ми порушували питання превентивних заходів. Як ізолюють військовослужбовців з ознаками респіраторних захворювань? Хто надає медичну допомогу? Коли госпіталізують?

Насправді навчальні центри часто бояться госпіталізувати, тому що найбільша кількість СЗЧ відбувається саме з лікарень. І бували випадки, коли ми втручалися в цю ситуацію, вимагали, щоб чоловіка госпіталізували. Його врешті госпіталізували, а він потім втік. Тобто ми на себе взяли цю відповідальність. Прикро, але є така проблема.

Тим не менше, ми призначили перевірку по смертях п’ятьох військовослужбовців в 425 полку, і зараз вивчаємо мало не похвилинно, що з ними відбувалося, як надавалася медична допомога, в якому стані вони потрапили до лікарень. Про результати перевірки поінформуємо командування.

Про людяних командирів і повернення з СЗЧ

– Які зараз найбільші проблеми в питаннях СЗЧ?

– Зараз величезна проблема в тому, що військовослужбовців, які повертаються із СЗЧ, з "брезів" відряджають в інші військові частини, але пакету документів немає, бо його "материнська" військова частина відмовляється їх надсилати. Він залишається без грошового забезпечення.

Відмовляється, бо часто це помста командира за те, що військовослужбовець пішов. Причому це такі, знаєте, подвійні стандарти. З одного боку, командири закликають продовжити механізм повернення із СЗЧ без кримінальної відповідальності, бо дуже часто для військових частин СЗЧ-шники – це мало не основний ресурс поповнення особового складу. Їх доволі багато, вони повертаються і поповнюють підрозділи.

З іншого боку, ці ж командири відмовляються віддавати їм документи, щоб вони стали військовими вже нової частини. Дуже часто це або людський фактор, десь хтось у частині не виконує своїх обов’язків, але найчастіше – це просто помста командира військовослужбовцю.

У нас 65 таких скарг. Зараз у ручному режимі вимагаємо повернути документи. Але ми бачимо системну проблему. У мене була нарада щодо напрацювання пропозицій, як це можна змінити. В тому ж Генштабі немає відповідального за цей процес підрозділу. Пакет документів військовослужбовця не повинен їхати поштою чи "голубами" передаватися і тижнями доїжджати – це все має бути в "цифрі".

Знаю, що у нової команди в Міноборони є такі напрацювання, і має запрацювати інформаційно-комунікаційна система "Імпульс". Туди мають бути завантажені всі дані, і військовому не буде потрібна ця пачка документів в роздрукованому вигляді – все можна буде заповнити онлайн. Військова частина буде зобов’язана заповнювати всі дані в електронному вигляді, і тоді ця проблема зникне. Але поки це все розробляється, ми маємо такі проблеми.

– Торік стали писати, що тепер мало не всіх, хто повертаються з СЗЧ, відправляють у штурмовики.

– Це неправда. Вони повертаються у частини пріоритетного комплектування. Наприклад, у якийсь момент 225, 425 чи 210 штурмові полки були в пріоритеті, то вони йшли туди. Але коли формувалася нова 160-та бригада, то масово відправляли військовослужбовців до неї, бо вона була в пріоритетному комплектуванні. Коли готувалася до виходу 61 бригада, то в пріоритеті були вони.

– Але і немає такого, як раніше, що можна прийти за рекомендаційним листом, куди захочеш, не можна вибрати бригаду.

– Так, не можна прийти, куди захотів. Чому так зробили? Тому що в якийсь момент переміщення через СЗЧ стало нормою: пішов у СЗЧ, опинився в новій частині, і це перетворилося на такий броунівський рух. Деякі підрозділи цим навіть зловживали, переманюючи до себе військовослужбовців і прямо надсилаючи цілі алгоритми, що треба зробити, щоб прийти до них.

І ясно, що це негативно впливає на прогнозування і планування на тактичному рівні, оперативному чи стратегічному. Бо ти ніколи не можеш передбачити, яка кількість людей у тебе в конкретній частині чи на ділянці фронту. Так не має бути.

Більшість СЗЧ – не через "поганих" командирів. Про викривлену інформацію в армії та справедливість

– Які основні причини, чому військові йдуть в СЗЧ, ви це досліджуєте теж?

– Кількість СЗЧ зазвичай збільшується з інтенсивністю бойових дій, тобто причина не лише в "поганих командирах". Статистика показує, що конфлікти з керівництвом не є головним чинником. Найбільше випадків СЗЧ фіксується серед щойно мобілізованих новобранців на БЗВП чи тих, які лише розподілені до частин і ще не встигли взяти участь у боях.

Також багато СЗЧ стається через те, що військовий потребує лікування чи ВЛК, але не отримує допомоги через направлення. Проте на першому місці в опитуваннях завжди залишається страх смерті та бажання зберегти життя – і це абсолютно природна історія.

Робота зі страхом – це не про посилення покарань, як часто вважають командування чи депутати. Коли йдеться про страх, питання вирішуються довірою до командира, злагодженням та теплими стосунками в колективі, де кожен може покластися на побратима.

Це і патріотичні почуття, які треба виховувати, особливо на п’ятому році інтенсивної війни. Якщо ми проаналізуємо свою втому порівняно з піднесенням перших років, то легко уявити стан військового, який весь цей час там.

Найбільше СЗЧ – серед щойно мобілізованих новобранців чи тих, хто ще не встиг взяти участь у боях, – Ольга Решетилова (інфографіка РБК-Україна)

Про це треба говорити. Тому на адаптаційному курсі ми читаємо історію України – людям важливо пояснити, чому ми в цій історичній точці та що буде в разі програшу. Ці відповіді є в нашій історії, і це також питання мотивації та роботи з бажанням піти в СЗЧ.

Багато хто чекає, що Військовий омбудсман скаже: масово порушуються права військовослужбовців командирами. Але це неправда. Більшість командирів в українському війську абсолютно відповідальні. Це люди, які пройшли дуже складний життєвий і бойовий шлях. Є і винятки, але ми ці винятки знаємо буквально поіменно. В нас є проблемні командири, яких ми окремо ведемо, відстежуємо їхню діяльність. Але насправді більшість – не такі.

Часто говорять про брехню в армії, мовляв, командири брешуть вищим штабам. Солдати часто говорять, що брешуть командири, але рідко згадують ситуації, коли солдати, домовившись між собою, відступають з опорних чи спостережних пунктів, нікого не повідомивши, а потім виявляється, що на позиціях нікого немає.

Виходить, що через одних гинуть інші. А потім рідні тих, хто відступив, починають писати в соцмережах, що їх переслідують, що командування таке і сяке. Але ті, які загинули, нічого не можуть сказати. І у мене як у Військового омбудсмана постає питання: на чий бік я маю стати? Де тут справедливість?

На боці тих, хто відступив, бо щодо них відкриті кримінальні провадження, або командування змушує їх повернутися на позицію? Чи на боці тих, хто загинув через них, бо вони відступили і нікому нічого про це не сказали?

Бувало, коли я тижнями говорила з військовослужбовцями на позиціях, вмовляла їх залишитися, тому що хаотичний відступ був для них небезпечний. Мені вдавалося переконати, і вони залишалися живими. А інші під час хаотичного відступу загинули. І це мій хрест, тому що я їх не змогла переконати.

Я їх переконувала, що варто залишитися, що я знаю про рішення командування, що до вас ідуть на підсилення і так далі. А їхні рідні переконували у зовсім іншому. Вони послухалися рідних, пішли і загинули.

Іноді буває, приїжджаєш на якусь ділянку фронту, де ситуація вже критична, і бачиш, що між військовослужбовцем на позиції і командувачем – ціле провалля в комунікаціях. Тому що від солдата до командира роти йде одна інформація, і далі по вертикалі вона спотворюється. Командир батальйону, наприклад, зацікавлений, щоб його підрозділ уже вивели, тому доповідає, що там нібито всі вже "трьохсоті". І так аж до самого командувача доходить зовсім викривлена інформація.

Ти приїжджаєш і просто просиш командирів різних рівнів: "Дивіться, є ось цей військовослужбовець і є Ви, а між вами – величезне провалля. Вам треба просто почути одне одного. Ось у мене є його номер чи радіозв’язок – будь ласка, поговоріть! Дайте йому впевненість у тому, що Ви тут, Ви ухвалюєте рішення і реально розумієте ситуацію".

І бували такі випадки, коли я просто змушувала командувачів телефонувати на позиції до бійців. Іноді мені казали: "Що, я сам маю дзвонити солдату?". Ну, так, ви маєте це зробити, тому що не змогли вибудувати ефективну вертикаль, і треба взяти на себе відповідальність і зробити це.