Таємниця зірки, яка бентежила астрономів понад тисячу років, нарешті розкрита
Понад тисячу років астрономів бентежила невідповідність у стародавніх зоряних каталогах. Зірку Тета Ерідана у давнину описували значно яскравішою, ніж вона є сьогодні. Тепер дослідники запропонували фізичне пояснення цієї загадки.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на дослідження астрофізиків, опубліковане на сервері препринтів arXiv.
Загадка "забутої" яскравої зірки
Античні та середньовічні астрономи послідовно відносили Тету Ерідана до найяскравіших об'єктів нічного неба. Зокрема, давньогрецький астроном Гіпарх ще у 129 році до н. е. описував її як найяскравішу і найпівденнішу зірку сузір'я.
Через два століття Клавдій Птолемей у своєму "Альмагесті" заніс її до переліку 13 найяскравіших зірок усього неба. Навіть у 964 році н. е. перський вчений аль-Суфі все ще приписував їй першу зоряну величину.
Ситуація кардинально змінилася у 1603 році, коли нідерландський мореплавець і дослідник Фредерік де Хаутман склав новий каталог південного неба, в якому надав Теті Ерідана лише третю величину.
Цікаво, що така характеристика повністю відповідає її сучасному стану.
Тривалий час науковці вважали ці описи звичайною помилкою переписувачів або ж плутаниною із значно яскравішою зіркою Альфою Ерідана (Ахернар).
Фізика небезпечного сусідства
Сучасні спостереження показують, що Тета Ерідана насправді є потрійною системою.
Її основу складає тісна внутрішня пара зірок із масами приблизно 2,3 та 2,2 маси Сонця. Вони обертаються на відстані лише 0,083 астрономічної одиниці одна від одної - це близько п'ятої частини відстані від Меркурія до Сонця.
Обидва світила заповнюють приблизно 80% своєї порожнини Роша.
Це критична межа, за якою власний гравітаційний вплив зірки перестає утримувати її речовину, і вона починає перетікати на сусідній об'єкт.
Більша зірка системи нещодавно завершила горіння водню в ядрі й перебуває у перехідній еволюційній стадії.
Це пояснює спалах у минулому:
- Під час розширення зірки на раніше більш видовженій орбіті відбувся активний переток речовини на сусідній компонент.
- Цей процес виділив колосальну кількість енергії, забезпечивши додаткове сяйво, яке тривало близько тисячі років.
- Поступова втрата маси та гравітаційна взаємодія округлили орбіту, заспокоївши систему до її нинішнього стану.
Нові розрахунки астрофізиків підтверджують, що давні спостерігачі не помилялися. Між 2000 та 1000 роками тому Тета Ерідана дійсно сяяла візуально вдесятеро яскравіше через масштабні еволюційні процеси всередині тісної подвійної системи.