Коли поручительство коштує свободи: справа Андрія Гордійчука

Справи на кшталт справи Андрія Гордійчука ставлять під загрозу сам інститут особистого поручительства в Україні: якщо поручитель може опинитися у кримінальному провадженні не через власні дії за договором, а через сам факт довіри до позичальника, цей правовий механізм втрачає передбачуваність і безпечність для бізнесу.

І тут одразу виникає дивне запитання: як так виходить, що банкіри, які видавали кредит, лишаються невстановленими, позичальники – так само невстановленими, а відповідальним за заволодіння коштами раптом визнають саме поручителя за договорами?

Є справи, де ключовим доказом є не документ і не свідчення, а час. Скільки його минуло, що відбувалося в паузах, і чому саме зараз, а не раніше чи пізніше, з'явилася підозра. Справа Андрія Гордійчука – саме такий випадок, і я пропоную розібрати її через цю оптику.

Одразу зазначу: я не стверджую нічого про мотиви конкретних посадових осіб і не звинувачую жодну інституцію. Нижче – дати та питання, які з них випливають самі.

Головна теза

Моя професійна оцінка проста: ця справа не мала судової перспективи з першого дня. Саме тому вона роками не розслідувалася по суті, а там, де рух все ж відбувався, – закривалася.

Показовий факт: з моменту реєстрації кримінального провадження до вручення підозри минуло сім років: справа, яка сім років пролежала практично без руху, раптом ожила.

Хронологія

У 2016-2018 роках укладено три кредитні договори з державним "Укргазбанком" на 184,2 млн грн. Борг повернуто не повністю і київська поліція розпочинає розслідування. В липні 2019 року справа закривається за відсутністю складу злочину. Далі, через понад чотири роки, в червні 2023 року, провадження оживає і його матеріали передають до Дніпропетровської області.

Паралельно вказаним подіям у 2019 році у ТОВ "ЛА ТЕРРА" виникає борг за поставку насіння ріпаку. Замість господарського суду фермер звертається до поліції Дніпропетровської області, яка відразу відкриває провадження.

В подальшому матеріали даного провадження об'єднуються з провадженням, щодо кредитів, яке було передано з Києва. Надалі розслідуванням отриманих в Києві кредитів, займається поліція Дніпропетровської області.

Аналіз матеріалів вже дніпровського етапу об'єднаного провадження засвідчує відсутність будь-яких суттєвих змін – по суті, це та сама справа, яка просто змінила прописку.

Показово, що новий виток уваги до справи – вже публічний, гучний – з'явився приблизно тоді ж, коли про цей кейс у власних соціальних мережах згадав новий очільник Офісу генерального прокурора Руслан Кравченко. Сам допис був приурочений до вручення підозри клієнту – Гордійчуку Андрію. У таких ситуаціях складно зробити якісь висновки про причини збігу в часі, однак даний факт слід мати на увазі, аналізуючи хронологію подій у справі.

Питання про те, чому справу передали саме до Дніпропетровської області, а не залишили в Києві чи (з огляду на те, що справа стосується заволодіння коштами державного банку) не передали одразу до НАБУ, – залишається відкритим.

Епізод з ріпаком

У 2019 році ТОВ "ЛА ТЕРРА" придбало насіння ріпаку у фермерського господарства імені Т.Г. Шевченка. Частину оплатило, а за іншу – утворився борг в розмірі 11 млн грн. Компанія не ліквідована і працює до цього часу.

Замість позову до господарського суду фермер звернувся із заявою про вчинення злочину до поліції, і кримінальне провадження відкрили без затримки.

Підозру за цим епізодом за сім років отримав Гордійчук Андрій – людина, яка не була ані засновником, ані власником чи директором "ЛА ТЕРРА".

Кредити "Укргазбанку"

Другий епізод – три кредитні договори на 184,2 млн грн. Слідство вважає, що близько 140 млн не повернуто, і називає Андрія Гордійчука організатором схеми заволодіння вказаними коштами.

При цьому, жодного договору він не підписував, до двох із трьох компаній-позичальників стосунку не мав узагалі, а в третій компанії-позичальнику (кооперативі) володів часткою в розмірі 25%, що не давало права одноосібно розпоряджатися коштами. Найбільший кредит в розмірі 79,2 млн грн в повному обсязі перераховано напряму продавцю техніки, під закупівлю якої він і видавався банком.

Єдиний зв'язок Гордійчука з цими кредитами – особиста порука. В рамках поруки банк уже звернув стягнення на майно Гордійчука: будинок і 15 земельних ділянок під Києвом.

Варто зазначити, що підприємства-позичальники згодом були визнані банкрутами. Процедура розпорядження вказаними підприємствами отриманими від банку коштами, а також подальшого виведення з ринку перевірялася правоохоронними органами та за наявною в захисту інформацією, жодного порушень в діях їх керівництва виявлено не було.

Якщо схема заволодіння коштами справді існувала, логічно було б очікувати, що саме ця перевірка її виявить, адже будь-яке розпорядження незаконно отриманими коштами є окремим злочином.

До цього варто додати ще дві обставини, що документально підтверджені й прямо суперечать версії обвинувачення. По-перше, Гордійчук не обмежився самою порукою: він на постійній основі фінансово підтримував компанії-позичальники, щоб ті могли обслуговувати кредит і сплачувати банку відсотки. По-друге, на сьогодні самі компанії-банкрути заборгували структурам Гордійчука понад 100 млн грн – тобто фактичний фінансовий потік ішов у протилежному напрямку: не від компаній до поручителя, а від нього до них.

Сам Гордійчук цього не приховує: рішення поручитися сьогодні оцінює як невдале бізнес-рішення, яке коштувало йому майна. Але цивільна відповідальність поручителя за чужий борг і кримінальна відповідальність за заволодіння коштами – це різні речі, і саме це розмежування, на мою думку, у цій справі втрачено.

Арифметика

З 184,2 млн грн отриманих кредитних коштів банку вже повернуто 115,9 млн. Тут варто зазначити, що обвинувачення враховує в якості повернутих коштів лише тіло кредиту, а проценти та інші надходження – ігноруються.

Додатково позичальниками передано заставу вартістю понад 147,4 млн грн. Разом покриття – 263,3 млн грн, що на 79,16 млн перевищує суму отриманих кредитів. Банк уже реалізовував свої права в господарських і цивільних судах – ознака цивільно-правових, а не кримінальних відносин.

Питання, які не мають відповіді сім років

У матеріалах справи й досі фігурує ціла низка "невстановлених осіб-виконавців злочину" – службових осіб банку та позичальників, які підписували договори на десятки мільйонів. За сім років жодну з них слідство не ідентифікувало, хоч підписи цих людей стоять на кожній сторінці кредитних договорів. Як таке можливо в справі, що вважається пріоритетною й гучною – питання риторичне, але справедливе.

Позиція захисту

Розслідування не спромоглось встановити навіть найбільш базові обставини справи. Захист неодноразово звертався з конкретними клопотаннями та скаргами з цього приводу, намагався у повній мірі реалізувати своє право на участь в розслідуванні, однак, так і не отримав адекватної відповіді з боку сторони обвинувачення.

Натомість, досудове розслідування у справі було зупинено. Скидається на те, що до суду, де сторона захисту могла б відкрито довести відсутність складу злочину, справа так і не дійде.

Замість висновку

До вироку суду будь-яка особа вважається невинуватою – і це правило працює для всіх сторін однаково.

Я не можу робити висновків про мотиви учасників процесу, однак коли справа 7 років лежить практично без руху, закривається й передається між регіонами, розслідуванням займається поліція замість НАБУ, яка вбачає заволодіння кредитними коштами там, де банк отримав майна більше, ніж видав в якості кредитів, – питання виникають самі по собі.

На жаль, ця історія ставить під сумнів не лише перспективу конкретної справи, а й дещо ширше: наскільки безпечним для українського бізнесу залишається сам інститут особистого поручительства, якщо через нього можна опинитися в кримінальному провадженні.

Звісно, що перелічені обставини є позицією захисту Гордійчука Андрія. Однак, вони ґрунтуються на матеріалах справи і ми завжди відкриті до дискусії з цього приводу.