Поверхня Венери здатна знищити майже будь-яку відому форму життя, але високо над її розпеченою атмосферою умови можуть бути значно сприятливішими. Нові експерименти показали, що складні біологічні молекули здатні виживати навіть у кислотних хмарах планети.
Про це пише РБК-Україна, посилаючись на дослідження, опубліковане у науковому журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Поверхня Венери залишається одним із найменш придатних місць для біологічних організмів у Сонячній системі.
Через екстремально високі температури та нищівний атмосферний тиск існування складних хімічних сполук там неможливе.
Проте ситуація змінюється на висоті від 48 до 60 кілометрів над поверхнею планети. У цих шарах атмосфери показники температури та тиску стають м'якшими і значною мірою відповідають умовам на Землі.
Головною перешкодою для потенційної органіки у цій зоні тривалий час вважали агресивне хімічне середовище.
Хмари Венери складаються переважно з концентрованої сірчаної кислоти, яка, як припускали науковці, миттєво руйнує будь-які білкові структури.
Астробіологи традиційно розглядали рідку воду як обов'язковий фактор для виникнення та підтримування живих організмів. Проте нове дослідження доводить, що біологічні процеси можуть протікати і у значно агресивніших розчинниках.
Для перевірки стійкості органічних сполук науковці провели серію лабораторних експериментів за допомогою ядерного магнітного резонансу. Даний метод дозволив детально відстежити молекулярну структуру та фізичний стан хімічних речовин під дією агресивних чинників.
У межах випробувань 3 види пептидів помістили в середовище з вмістом сірчаної кислоти у 98 відсотків.
Результати дослідження виявилися несподіваними:
Формування згорнутих структур має вирішальне значення для біології. Саме специфічна об'ємна форма дозволяє амінокислотам вступати у хімічні реакції та виконувати точкові функції в організмі.
Здатність пептидів зберігати таку конфігурацію у сірчаній кислоті доводить, що потенційне інопланетне мікробне життя може існувати за умов, які раніше вважалися повністю непридатними.
Дослідження підтверджує можливість функціонування біологічних систем на планетах без рідкої води.
Примітно, що ідея про існування живих організмів у хмарах Венери вперше з'явилася ще у 1950 році в працях фізика Гайнца Габера, а згодом підтримали Карл Саган та Гарольд Моровітц.
Сучасні експерименти Массачусетського технологічного інституту дають практичне підтвердження цим гіпотезам.
Отримані дані спонукають науковців переглянути критерії оцінювання придатності планет для життя. Фокус досліджень відтепер зміщується на майбутні космічні місії, спрямовані на безпосередній аналіз атмосферних шарів Венери.