Угорський прем'єр Віктор Орбан розпочав масштабну антиукраїнську кампанію. Чи допоможе вона йому втриматися при владі, та які загрози для України становить це загострення – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Головне:
Центр Будапешта, 9 травня. Бійці угорського Антитерористичного центру (TEK) перекрили одну з вулиць міста, аби спинити автівку. Операція тривала лічені хвилини – білу Toyota RAV4, яка загальмувала перед блок-постом, оточили, а потім витягли з неї Сергія Александрова, закували в кайданки та поклали обличчям в асфальт.
Александров – колишній український дипломат, раніше працював першим секретарем посольства України в Угорщині, однак відійшов від дипломатії і відкрив два ресторани української кухні в Будапешті. Та це не завадило угорській владі звинуватити його у шпигунстві і депортувати.
Перед тим Служба безпеки України повідомила про розкриття мережі агентів, які працювали на угорську військову розвідку в Закарпатській області. У відповідь Угорщина видворила двох українських дипломатів, а Україна у відповідь вислала двох угорських.
Згодом, 20 травня, влада Угорщини звинуватила у шпигунстві ще двох громадян України: Іштвана Голло, який нібито нелегально проживав в Угорщині з 90-х років, та депутата Закарпатської обласної ради Роланда Цебера.
Наразі Голло під вартою, а Цеберу заборонено в'їзд в Угорщину з 2024 року, також він перебуває під угорськими санкціями. У коментарі РБК-Україна Цебер назвав звинувачення абсурдними. Будапешт йому інкримінує організацію зустрічей з політичними та військовими діячами Угорщини, аби "вплинути на позицію Будапешта щодо війни Росії проти України". Приводом послужило те, що Цебер зустрічався з угорським опозиціонером Петером Мадяром, коли той минулого року приїздив до України.
"Робити зустрічі, спілкуватись з різними політичними діячами – я це робив і не тільки в Угорщині, і в різних країнах. Я десятки разів був в їхніх парламентах, у Європарламенті. Це їхня реакція на те, що нещодавно Служба безпеки України дійсно затримала в Закарпатській області їхніх агентів", – сказав виданню Цебер.
Він зазначив, що не хоче втручатися у внутрішню політику Угорщини, але його у неї втягує сама угорська влада.
Ще один вельми показовий випадок стався 27 травня. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що Україна нібито заборонила партію "Товариство угорської культури Закарпаття", яка представляла інтереси угорської громади. Таким чином він зреагував на публікації в угорських медіа, які посилалися на маловідомий сайт "Новини Закарпаття". А той своєю чергою розмістив новину із посиланням на телеефір за участі того-таки Цебера. Однак на відео український політик не заявляв про заборону угорської партії, ба більше, в принципі не може ухвалювати такі рішення. Але проурядові угорські медіа не спромоглися або не захотіли перевірити першоджерело цього фейку.
Це все лише перші акти вистави під назвою "Зовнішня загроза", яку вкотре розігрує прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан.
Привід для чергового загострення риторики Орбана зрозумілий. У квітні наступного року в Угорщині мають відбутися парламентські вибори. "Ідея зовнішнього ворога, від якого потрібно захищати Угорщину, завдання, яке здатний виконати лише Віктор Орбан, вже кілька років є центром політичних комунікацій Fidesz-KDNP (політичного блоку Орбана - ред.). Джордж Сорос, мігранти, Брюссель чи Україна: історія та сама", – зазначив у коментарі РБК-Україна Золтан Раншбург, старший аналітик Інституту "Republikon" в Будапешті, колишній президент Amnesty International Угорщина.
Відносини України та Угорщини і раніше важко було назвати теплими, переважно через спекуляції Будапешта навколо прав угорської меншини на Закарпатті. Після повномасштабного вторгнення Росії Орбан тримає все більш агресивну лінію щодо України, яка постійно відхиляється від загальної позиції ЄС і відверто підіграє Росії. Однак цього разу все заходить далі, ніж раніше.
"Логіка пошуку ворога завжди була частиною проекту Орбана – і, підвищуючи ставки, вона тепер досягла кульмінації в демонізації України. Це навіть не кажучи про особливий зв'язок, який є між Орбаном та Путіним", – зазначив в коментарі виданню Тібор Дессефі, директор Центру досліджень цифрової соціології Університету Етвеша Лоранда в Будапешті.
За його словами, політична риторика Орбана постійно спрямована поляризацію. Войовничі заклики мають на меті розділити суспільство та електорат таким чином, щоб поставити самого Орбана у більш вигідне політичне становище. Тому угорський лідер повинен постійно шукати формулювання, які розділяють угорське суспільство та постійно загострювати ситуацію.
Антиукраїнський плакат (фото: Getty Images)
Крім того, Орбан використовує зовнішню загрозу і для нагальних вигод. З березня 2020 року, під різними юридичними обґрунтуваннями, Угорщина безперервно перебуває під надзвичайним станом. Спочатку він був запроваджений через пандемію коронавірусу, а згодом продовжувався у зв'язку з війною Росії проти України. Хоча вплив війни на Угорщину не завжди очевидний. Разом з тим, надзвичайний стан передбачає обмеження повноважень парламенту.
Золтан Раншбург виділяє ще два чинники, які впливають на дії угорського прем'єра. По-перше, антиукраїнська риторика вписується у схему давнього конфлікту Орбана з ЄС, угорський уряд постійно ставить під сумнів європейський консенсус щодо України. В цій логіці Україна та Євросоюз опиняються "на одній стороні барикади" проти Угорщини. По-друге, Орбан погано реагує на зауваження і використовує свою пропагандистську машину, щоб підірвати довіру до критики уряду.
"Коли президент Зеленський почав відкрито критикувати Орбана за брак підтримки зусиль України щодо захисту своєї незалежності від путінської Росії, він одразу став головною мішенню пропаганди, пов'язаної з "Фідес", – зазначив Раншбург.
Знаючи про всі ці схильності угорської влади, в Україні звикли сприймати дії та заяви Орбана по-філософськи, а спроби Угорщини блокувати рух України до ЄС і НАТО раніше вдавалося обходити різними способами. Та цього разу на кін поставлено куди більше – і для України, і для Угорщини.
Вперше за багато років позиції Орбана всередині самої Угорщини помітно захиталися. Ще минулого року до угорського політикуму увірвався новий опозиційний лідер – Петер Мадяр. Його партія "Тиса" стабільно зростала протягом року і вже зараз є популярнішою, ніж орбаніська "Фідес". За даними опитування центру Publicus на замовлення порталу Nepszava, в середині травня партію Мадяра підтримували 30%, натомість політсилу Орбана – лише 24%.
Загалом "ядерний" електорат Орбана можна оцінити десь у 1,8-2 млн осіб, або десь у чверть від всіх угорців із правом голосу. Та збільшувати число своїх прихильників йому досить важко, на відміну від опозиціонера Петера Мадяра.
"Існує певна природна втома серед угорських виборців, і зокрема, серед виборців "Фідес". Також Угорщина стикається зі значними економічними проблемами протягом останніх п'яти років. І якщо спочатку Covid-19 та війна в Україні могли пояснити деякі економічні труднощі, то зараз це вже неможливо", – зазначила РБК-Україна Жужанна Селеньї, наукова співробітниця Інституту демократії Центральноєвропейського університету (Будапешт).
На користь Мадяра грає ще кілька суто політичних чинників. За словами Селеньї, Мадяр сам є вихідцем із середовища "Фідес". Він раніше працював у владних інституціях та займався відносинами Угорщини з Європарламентом, а також був чоловіком міністра юстиції Угорщини Юдіт Варги. Також він вирізняється на тлі інших опозиціонерів, які кидали виклик Орбану раніше.
Мадяр позиціонує свою партію як центристську та протиставив її не лише "Фідес", а й ліволіберальній опозиції, яка має декілька мандатів у парламенті. Крім того, політик дуже обережно коментує тему російсько-української війни. Своєю чергою, це обмежує можливості влади його критикувати як "прихильника війни" на противагу "миротворцю" Орбану.
"Наприклад, якщо ми подивимося, як представники партії Мадяра голосують у Європейському парламенті, то ми можемо побачити, що з будь-яких питань, пов'язаних з війною, Україною чи санкціями проти Росії, члени партії "Тиса" не кажуть "так" чи "ні", вони утримуються", – підкреслила Селеньї.
Тому щодо Мадяра провладна пропаганда зосередилась на економічних питаннях. І саме тут для України найбільше небезпек.
За словами Раншбурга, у відповідь на невтішні економічні показники Угорщини, уряд Орбана почав поширювати ідею про те, що існує реальний шанс вступу України до Євросоюзу в найближчому майбутньому. І що це саме те, що схвалив би Мадяр, якби його партія була при владі. Друга частина цієї тези – що вступ України до ЄС негайно зруйнує угорську економіку.
"Економічна ситуація – і, що найважливіше, її сприйняття виборцями – стане вирішальним фактором на виборах наступного року, і "Фідес" робить усе можливе, щоб перекласти провину за економічні проблеми на ЄС та Україну", – сказав виданню Раншбург.
На практиці це означає блокування процедур євроінтеграції. Ще на початку року українські посадовці заявляли амбітну ціль – відкрити всі шість так званих "кластерів", тобто почати практичні переговори щодо вступу України до ЄС.
Рішення за цією процедурою ухвалюються одноголосно, тож його має підтримати і Угорщина. Та Орбан запустив "національні консультації" з цього приводу, по суті, "опитування виборців". Проте питання на ньому сформульовані настільки маніпулятивно, що сумніву в негативному для України результаті практично немає. Рішення щодо кластерів могла би ухвалити Європейська рада на саміті 26-27 червня. "Консультації" Орбана ж закінчуються 20 червня.
Навіть у цій ситуації Україна прагне до максимального конструктиву та налаштована на продовження діалогу з Угорщиною. Але чи переконають європейські лідери Орбана знову "вийти попити кави" під час ухвалення рішення щодо України, і що він може попросити взамін, передбачити неможливо.
Наскільки ефективною є така риторика Орбана, опитаним РБК-Україна угорським експертам сказати важко. На думку Золтана Раншбурга, наразі меседжі Орбана здаються не такими ефективними, як під час попередніх виборів – у 2022 році. Як зазначив Тібор Дессефі, популярність партії Орбана наразі не обов'язково падає, але Мадяр – це серйозний суперник, який черпає свою популярність з інших джерел.
"Однак, виходячи з досвіду останніх років, навряд чи можна очікувати чогось іншого, окрім подальшої радикалізації як у зовнішній, так і у внутрішній політиці – і, звичайно, виборчих подачок (населенню - ред.)", - зазначив експерт.
Для України все це означає нові й нові виклики та провокації з боку угорського уряду. Для Євросоюзу – необхідність все ж таки знайти спосіб, як нейтралізувати вето Угорщини. Та наразі для рішучих кроків у Брюсселі та інших столицях не вистачає політичної волі. Так, в ЄС поки не набирається достатньо країн навіть для того, щоб оголосити Угорщині попередження за системне порушення демократичних цінностей.
Ситуацію погіршує те, що на тлі зростання праворадикальних партій у Європі Орбан може отримати нових союзників. На додачу до Роберта Фіцо в Словаччині, у Румунії президентом ледь не став праворадикальний Джордже СІміон. І це точно не останній подібний виклик для Європи.
"У Європейському Союзі все більше і більше впливу Росії, і, очевидно, багато зусиль вкладено в різні вибори в Європі, щоб інші партії, які є більш проросійськими, досягли керівних позицій у ЄС", - сказала виданню Жужанна Селеньї.
Втім, у довшій перспективі для України та ЄС є і позитивні сподівання. По-перше, шанси, що Орбан таки втратить владу наступного року залишаються великими. Хоча і Київ, і Брюссель точно не повинні будувати свою політику щодо Будапешта на цих сподіваннях – бо ж вони цілком можуть і не справдитись.
По-друге, навіть зараз простір для маневру у Орбана поступово зменшується через не такі вже й близькі відносини з командою нового президента США, як це видавалось під час виборів у Штатах. Для Дональда Трампа та великої частини його команди стратегічним ворогом номер один залишається Китай. В той час як для Угорщини КНР є важливим політичним та економічним партнером, і їхні зв'язки лише міцніють. Необхідність балансувати ще й між цими глобальними силами буде додатковим викликом для Орбана.
При написанні матеріалу використовувались дані опитування центру Publicus, заяви угорських та українських політиків, коментарі Роланда Цебера, Тібора Дессефі, Золтана Раншбурга та Жужанни Селеньї.