Про те, чим запам’ятався Папа Римський Франциск, його ставлення до російської агресії проти України та очікування від його наступника, і чому українці чекали від Папи більшої підтримки, — в інтерв'ю РБК-Україна розповів релігієзнавець Анатолій Бабинський.
Головне:
Смерть Папи Римського Франциска стала справжнім шоком для понад мільярда католиків по всьому світу. Але й за межами католицького світу це, безумовно, знакова подія, адже Франциск очолював найбільшу та найстарішу безперервно діючу інституцію світового масштабу.
Та українцям Папа запам'ятався радше своїми суперечливими заявами щодо роcійської агресії. У березні 2024 року в інтерв'ю швейцарському телебаченню він заявляв, що "сильнішим буде той, хто має сміливість підняти білий прапор і вести переговори". Ще раніше Франциск казав, що не вірить у жорстокість росіян, а натомість вважає їх "великим народом" і захоплюється "російським гуманізмом".
Але з його вуст звучали і жорсткіші заяви. Приміром, у промові до дипломатичного корпусу в січні 2024 року він прямо назвав Росію агресором. Така позиція Франциска була пов'язана частково з його особистими поглядами. Але не лише.
"Папа кожен раз коли говорить, він мусить зважувати, що його голос чують одразу в двох регістрах — як голос пастиря християнської Католицької церкви, але також як голос фігури, який очолює певний суб'єкт міжнародних відносин", — каже в інтерв'ю РБК-Україна релігієзнавець, історик церкви Анатолій Бабинський.
Разом із тим, новий Папа, хто б ним не став, матиме простір для маневру, аби все ж висловлювати чіткішу позицію щодо російської агресії.
— Чим запам'ятався Франциск?
— Це унікальний понтифікат з дуже багатьох поглядів. Починаючи від того, що ніколи раніше єзуїт не був папою. Це вперше в історії. Це перший папа Глобального півдня. Тобто до того часу в основному папи були європейцями чи з Близького Сходу.
Це також папа, який великою мірою розвернув церкву обличчям до простої людини. Перед цим папи були різними, але останніх двоє — це такі, скажімо так, академічні науковці. Папа Франциск — це є пастор. Тобто, навіть очолюючи Вселенську церкву, яка налічує мільярд-двісті мільйонів людей, він залишався таким "сільським парохом". Тобто, намагався бути уважним до кожного, хто до нього підходив, звертати увагу на найбільш нужденних, на мігрантів, на тих, хто найбільше потребує допомоги.
— Які найбільші досягнення Папи Франциска?
— Він радикально змінив склад конклаву, тобто кардинальської колегії, яка зараз буде обирати його наступника. Він призначив близько 110 нових кардиналів, а всього буде обирати 135. Тобто більшість тих, хто зараз збирається до Риму і готується до обрання, були призначені саме Папою Франциском. І це буде найбільш інтернаціональний конклав за всю історію церкви.
Папа Франциск прагнув змінити те, як працює римська курія. Не все йому вдалося, не все він встиг зробити. Але він, скажімо, зробив дуже знакову реформу — вперше на досить високі пости у Ватикані були призначені жінки.
Він так само дуже активно виступав за роззброєння, щоб усунути ядерну зброю зі світу. У цьому напрямку він був менш успішним, або і взагалі до його думки не прислухалися. Його голос часом здавався голосом волаючого в пустелі, бо цей світ набагато цинічніший і брутальніший, ніж його ідеали.
Цей понтифікат не позбавлений контроверсій. Ми, як українці, це також дуже добре знаємо на своєму власному досвіді, але це стосується не лише України. Деякі його висловлювання провокували доволі гострі дискусії, оскільки не завжди було зрозуміло, що він має на увазі. Потім були якісь пояснення. А деякі його висловлювання стимулювали різні ідеологічні дебати всередині церкви. Тому цей понтифікат певною мірою не лише вирішив певні проблеми, але так само створив деякі нові, з якими доведеться далі жити наступним понтифікам і церкві.
Тут питання в тому, що всі ми люди і Папа Франциск, я думаю, чітко усвідомлював, що в деяких моментах він також і помиляється. Але він не боявся помилитися.
— Як його смерть була сприйнята, зокрема, католицькою спільнотою і поза її межами у світі?
— В принципі, навіть якщо хтось не любив папу, а були такі, то все одно, смерть глави католицької церкви — це завжди трагічна подія. І зазвичай всі згадки, які мені доводиться чути, читати чи з кимось говорити, всі з теплотою згадують його особу, особливо ті, хто з ним зустрічалися.
Так само і за межами католицької церкви, я бачу, що є співчуття, оскільки папа Франциск був папою діалогу, він не любив конфронтації. Ми знаємо, що в цей період діалог з Константинопольським патріархатом Православної церкви дуже сильно інтенсифікувався. Особливо, йшла дуже інтенсивна розмова про те, щоб встановити єдину дату Пасхи. І це дуже символічно, що він помер на другий день після спільної Пасхи православних і католиків. Це ще не була повна єдність, але бодай святкували в один день — так співпало.
Папа дуже хотів, щоб це закріпилося як традиція і продовжувалося і в наступні роки. На жаль, цей діалог не мав плоду, але тут м’яч радше був вже не на полі Католицької церкви і Папи Франциска, оскільки в самій Православній церкві немає єдності щодо ідеї єдиної дати Пасхи.
Але ці всі настрої певною мірою навіть світлі, бо загалом в церкві смерть в такий світлий тиждень, на рівні «народного богослов'я», сприймається як особлива ласка Бога до людини. Що вона померла в такий радісний період літургійного року.
— Як би ви оцінили роль Папи Римського зараз в сучасному світі, зокрема, як духовної особи?
— Папство ХХ століття загалом дуже якісно відрізняється від папства і Католицької церкви попередніх століть. Це не означає, що там були гірші люди. Йдеться про зміну ситуації і позиціювання римського єпископа в міжнародній спільноті.
Майже до кінця XIX століття існувала Папська держава. Вона була хоч і не дуже розвинена технологічно, але займала більшу частину Центральної Італії. І коли папи були такими повноцінними «президентами» цієї держави, вони інколи були змушені, інколи навіть зацікавлені в тому, щоб ставати суб'єктами різних світових політичних процесів, мусили укладати різні альянси, йти на якісь політичні компроміси для того, щоб зберегти державу і так далі.
Коли з'явилася сучасна Італія в 70-х роках ХІХ століття папи втратили цю державу. Вони довший час не могли з цим змиритися. Але пізніше був знайдений вихід через створення карликової держави Ватикан. Коли папи втратили земну владу, вони насправді завоювали більший моральний авторитет у світі. Особливо, під час Першої світової війни, коли Бенедикт XV, намагався якимось чином помирити народи Європи і зупинити війну. Йому це не вдалося, як і іншим папам, включно з Папою Франциском. Але вони здобули дуже серйозний моральний авторитет.
При цьому вони залишились світськими володарями маленького анклаву — Ватикану. Ця держава була створена для того, щоб папи не підлягали жодній політичній владі світу. Її створення убезпечило керівництво Католицької церкви від різних політичних впливів. Вони зобов'язані зберігати також і нейтралітет — це ще один наслідок цього всього. Але це дало папам свободу на міжнародній арені.
— Як щодо політичного впливу?
— Він двоякий. З одного боку є низовий рівень, тому що Католицька церква поширена по цілому світу, і кожен католик є громадянином своєї держави. Якщо він глибоко вивчає соціальне вчення, то, звісно, пізніше в своїй державі він буде відстоювати ці цінності, чи голосувати за таких політиків, які відстоюють ці цінності, які захищає Католицька Церква.
Вони є дуже простими і відомими. Це захист людської гідності, принцип солідарності, субсидіарності і спільного блага. Тобто, це ніби прості речі, на яких будувався Євросоюз, зрештою.
Папство, безумовно, впливає на різні політичні процеси. Скажімо, хвиля демократизації Латинської Америки неможливою була б без впливу Католицької церкви. Чи, скажімо, рух "Солідарність" в Польщі у 80-х роках не міг відбутися без церковного впливу.
На вищому рівні, звісно, є папська дипломатія. Існують нунціатури в різних країнах світу. Це, свого роду, амбасадори Святого Престолу. Так само є представники при всіх вагомих міжнародних організаціях, де Святий Престол, як правило, має статус спостерігача. І також через різні промови, через петиції, заяви, намагається впливати на міжнародні відносини та процеси.
Отже, папа кожен раз коли говорить, він мусить зважувати, що його голос чують одразу в двох регістрах — як голос пастиря християнської Католицької церкви, але також як голос фігури, який очолює певний суб'єкт міжнародних відносин. Це завжди подвійна відповідальність, і вона може зв'язувати руки навіть понтифікам.
— Я правильно розумію, що він може бути моральним авторитетом і поза католицькою церквою?
— Поза Католицькою церквою цей авторитет не є аж таким, як всередині церкви. Але все-таки це, напевно, найвпливовіший релігійний лідер світу. Жоден інший зрештою, не має стільки під своєю опікою — це близько 17% населення світу. Тому тут без сумніву, що він серйозна персона.
— В світі є кілька людей, які приковують до себе увагу навіть на рівні масової культури. Це англійський король, це Далай-лама, більше в Азії, і це Папа Римський. Чому постать понтифіка викликає інтерес навіть у людей поза Церквою?
— Бачте, попри розвиток технологій, прогрес, нас все-таки цікавлять якісь речі із старовини, ритуали. Ці речі в людині залишаються незмінними. І я думаю, що до них також десь можна віднести інтерес до папства, бо все-таки Католицька церква — це на сьогодні найстаріша діюча інституція, яка має тяглість у дві тисячі років.
Тут питання смаку кожної людини. Комусь подобаються всі ці ритуали, символізм, комусь подобається те, як папа говорить на загальнолюдські теми. Хтось, хто є католиком — його цікавлять питання віри, моралі і так далі. Тут, я думаю, що може бути дуже багато сегментів — чому людям ще досі це цікаво і чому вони дивляться на це.
— Як відбувається вибір нового Папи? Які етапи очікують Церкву зараз?
— Процедура доволі проста. Оскільки похорон відбудеться в суботу, і кардинали, які будуть присутні на похороні, вже починають прибувати до Риму, оскільки вони зараз є керівництвом церкви, по суті. Тому що в моменти Sede Vacante, тобто вакантного престолу, саме колегія кардиналів перебирає владу в церкві щодо найсерйозніших питань. Звісно, курія далі працює, справи йдуть, але найбільш стратегічні речі може вирішувати лише колегія кардиналів.
Конклав, який обирає наступного понтифіка, повинен зібратися не пізніше, ніж на 20 день після смерті. Як правило, це буває 15 день. І тоді вони можуть приступати вже до обрання нового папи. Перед тим вони проводять різні консультації, залучаючи навіть тих кардиналів, які не беруть участь в конклаві — ті, кому за 80, не мають права голосу чи бути обраними, але вони мають право приїхати і брати участь в розмовах, які передують конклаву. Вони будуть збиратися, радитися, пізнавати один одного.
Як я вже сказав, цей конклав буде дуже інтернаціональним. Ці люди один одного не знають. Багато з них лише чули про існування інших, тому що папа повибирав їх з дуже-дуже різних куточків. Вони повинні перезнайомитися, зрозуміти, побачити якісь погляди один одного, для того, щоб потім братися до обрання.
Конклав розпочнеться богослужінням в церкві Святого Петра, а пізніше вони перейдуть до Сикстинської капели, де за зачиненими дверима вони будуть обирати нового папу. В ХХ столітті це ніколи не тривало довше п'яти днів. Вони голосують по чотири рази в день — двічі вранці, до обіду і два рази опісля. Таких циклів може бути 34. Це тиждень з гаком, приблизно.
І той, кого вони оберуть, повинен набрати дві третини голосів. Якщо не набирається така кількість після всіх цих голосувань, тоді процедура спрощується — із поміж двох кандидатів, які перед тим набрали найбільше голосів простою більшістю обирається новий папа. Він може відмовитися. Обраному пропонують, чи він готовий прийняти цей вибір. Якщо він годиться прийняти його, аж тоді вони всі складають йому пошану і послух.
Тоді обраний йде до спеціальної кімнати, де його чекає одяг. Там є три різні розміри: менший, середній і більший. Так само взуття. Тоді він одягається і кардинал-декан (декан кардинальської колегії) на площі Петра оголошує: "Маємо радість, Habemus Papam! (маємо папу - лат.).
Тоді він оголошує ім'я обраного і те ім'я, яке обраний собі обирає для свого понтифікату. Папа завжди обирає собі якесь ім'я — або зі своїх попередників, тоді додається цифра, або якесь нове, як зробив Папа Франциск.
Ну між тим, те, що всі знають, йде дим. Тобто якщо обирають — білий, якщо не обирають — чорний, спалюються ці бюлетені, кидається певна хімічна речовина.
— Чи можливо, щоб новий Папа зайняв більш чітку та пряму позицію щодо російської агресії?
— Це дуже важке питання, бо тут не все залежить від особи папи. Є певна інерція і традиція — як Святий престол діє у випадках воєн між державами, навіть коли відомо, хто є агресор. Тут є з одного боку їхні зобов'язання щодо Латеранських угод з Італією, що вони повинні зберігати нейтралітет, тому що Ватикан є анклавом всередині іншої держави.
З іншого боку, ще з Першої світової війни Святий Престол займає позицію так званої безсторонності, тобто виносить певні моральні судження, але вони не називають на ім'я самі країни, агресора, скажімо. Це насправді дуже сумнівна практика. Щодо неї звучить сьогодні багато критики, не лише з боку українців, але деякі богослови в світі так само бачать в ній певні небезпеки, ставлять питання, наскільки вона себе виправдовує. Стоїть питання: до якої межі ти можеш йти шляхом безсторонності, щоб не почати суперечити власним цінностям: захисту гідності життя, справедливості і так далі.
Така позиція займається, тому що Святий Престол бачить себе завжди як посередника в будь-якому конфлікті, в будь-якій війні. Це питання, чи така роль є виправданою, чи все-таки Святий Престол мав би більш чітко виносити судження про те, що відбувається. Можливо, це б краще допомагало залагоджувати конфлікти чи зупиняти війни. Дискусія ще триває. Український контекст спровокував цілу хвилю розмов в Католицькій церкві.
Насправді якщо подивитися на висловлювання покійного папи, то ми знаємо дуже багато того, що нам не подобається, але все таки жоден папа з його попередників ніколи не підходив так близько до називання агресора агресором.
І тут варто пригадати його промову до Дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі 8 січня 2024 року, де він чітко сказав, що Росія є агресором в цій війні. Це було, можливо, не на площі Петра, на весь світ, але ті, хто слідкують за цим, вони це чули, знали і бачили. Отже, і тут Папа Франциск в багатьох питаннях пішов далі, ніж міг піти. Чи буде його наступник так робити, ну це залежить, хто ним стане.
— Як католицька церква в Україні взаємодіє із Ватиканом?
— Католицька спільнота України представлена двома церквами. Одна — Українська греко-католицька церква. Це східно-католицька церква, тобто вона є в єдності із Папою Римським, але вона належить до сім'ї церков візантійського обряду. Так само є католики західної традиції, це є Римо-католицька церква в Україні, чи Латинська церква, яку ще часом називають, і вони є наразі меншою спільнотою.
Українських греко-католиків є приблизно 4,5 мільйони, це не лише в Україні — вони також розсіяні по цілому світу — і на сьогоднішній день це близько 10% населення України. Римокатоликів є 1%, максимум до 2%. Тобто в Україні католики є меншиною, але доволі впливовою, через свою активність і певну історичну традицію — католики не вчора з'явились в Україні.
Під час війни Українська греко-католицька церква часом мала складні стосунки з римським апостольським престолом, тому що з одного боку є вона історично дуже сильно пов’язана із українською ідентичністю і боротьбою за її збереження. З іншого боку, вона є частиною вселенського католицизму.
Всі ці 3 роки повномасштабного вторгнення, єпископи, священники, вірні намагалися доносити до Ватикану, що ж тут насправді відбувається, які є справжні мотиви цієї агресії з боку Росії. І не завжди Греко-католицька церква знаходила розуміння з боку окремих представників римського апостольського престолу. Напевне, і Папа не завжди розумів, про що йдеться.
Римська католицька церква України завжди була більш лояльною, тому що Папа, для них безпосередній голова, Він крім того що є главою всіх католиків, безпосередньо очолює Латинську церкву. Але ця війна змусила їх так само подивитися дещо критично на те, яку позицію займає римська апостольська столиця, головно, стосовно Росії і щодо російської агресії. Тому вони так само постійно підключалися до інформаційних кампаній для того, щоб інформувати Рим, що тут насправді відбувається.
Греко-католицька церква давно очікує визнання патріаршого статусу з боку римського апостольського престолу. І це секрет полішинеля, що причиною цьому завжди була позиція Росії і Московського патріархату. А в світлі цієї війни звертання уваги на те, що думають в Росії про те, як повинні жити українські греко-католики, виглядає, м'яко кажучи, абсурдно. Тому в УГКЦ очікують, що ця війна кардинально змінить підходи Апостольського престолу до східної Європи в цілому. Росія і Російська Церква інструменталізували релігію, назвали війну священною.
Але я думаю, що зараз все-таки кінець понтифікату Папи Франциска позначився певними зрушеннями. Особливо це відбулося після синоду Української греко-католицької церкви, який був в Римі у 2023, коли єпископи могли зустрітися з папою, порозмовляти з ним, донести до нього свої погляди і позиції.
— Франциска закликали кілька разів приїхати в Україну, навіть ще до Великої війни, але він так і не приїздив. Чому так сталося?
— Папа Франциск неодноразово повторював, що він готовий приїхати до України, але так само хоче приїхати до Росії. Нам по сьогоднішній день важко зрозуміти, чому він обрав саме таку логіку. Чому він хотів відвідати одночасно дві країни, а не лише приїхати в Україну і побачити, як інші його посланці, які відвідували Бучу, Бородянку, власне ці трагічні місця нашої війни.
Можливо, в ньому жевріла надія, що він все-таки може стати посередником між Путіним і Україною. Мусимо визнати, що він не до кінця розумів, про що тут йдеться. І що Путіну, в принципі, байдуже, що думає Папа Франциск. Це залишиться певним осадом для українців, на жаль, але я думаю, що це справедливо.
— Що б ви хотіли почути від нового Папи Римського, як українець?
— Я хотів би почути засудження російської агресії. Я переконаний, що таке відкрите, пряме засудження, воно більше сприятиме миру, ніж тиха дипломатія. Тому що цього агресора треба викривати і виводити на чисту воду, Росія якраз покладається на таку кулуарну дипломатію, в цьому вони майстри.
І ми бачимо, що тиха дипломатія Святого Престолу недієва, бо це дає простір Росії представляти мовчання як підтримку її дій і позиції. Загалом, в Україні Папу Римського сприймають не як дипломата, а саме як морального лідера світу і хочуть почути від нього чіткі моральні судження.
Крім того, думаю, якщо новий папа сказав би, що готовий приїхати до України, це так само б підбадьорило нас всіх змучених з четвертим роком цієї війни. Ми знаємо, що папи готові були їхати навіть в країни з бойовими діями. Зокрема, Іван Павло ІІ відвідував Ліван коли там була війна із Сирією. Отже, немає таких перешкод, які не можна було б усунути. Зрештою, багато світових лідерів відвідують нашу державу під час війни.