Новий економічний курс: що означає останній прогноз МВФ для України

Міжнародний валютний фонд прогнозує Україні лише 2% зростання ВВП у 2026 році. Це не відновлення, а режим виживання в умовах війни, високих ризиків і глобальної нестабільності. Потрібен не просто стабілізаційний підхід, а новий економічний курс – з акцентом на оборонно-промислову політику.

Голова комітету з питань фінансів та банківської діяльності Федерації роботодавців України Богдан Данилишин проаналізував для РБК-Україна квітневий макроекономічний прогноз від МВФ.

Квітневий World Economic Outlook 2026 МВФ – це не просто черговий макроекономічний прогноз. Це документ про світ, у якому війна, геополітична фрагментація, енергетичні шоки, торговельні конфлікти, боргове навантаження і технологічні очікування одночасно формують нову економічну реальність. Можливо вперше МВФ подає документ в такому форматі.

Головна ідея звіту сформульована вже в його назві – Global Economy in the Shadow of War. Світова економіка знову проходить тест на стійкість, цього разу через війну на Близькому Сході, яка, за оцінкою МВФ, загрожує зростанню, дезінфляції, фінансовій стабільності та товарним ринкам.

Фонд прямо зазначає, що прогноз побудований не як звичайний baseline, а як reference forecast, тобто умовний сценарій, який припускає обмежену тривалість і масштаб конфлікту та згасання основних шоків до середини 2026 року.

Коли інфляція знову стає ризиком

За базовим сценарієм МВФ, світовий ВВП після зростання на 3,4% у 2025 році сповільниться до 3,1% у 2026 році і лише незначно відновиться до 3,2% у 2027 році. Розвинені економіки зростатимуть на рівні близько 1,8% у 2026 році, країни з ринками, що формуються, – на 3,9%, а країни Європи, що розвиваються, – лише на 2,0%.

Для України це важливий сигнал: зовнішній попит, європейська кон’юнктура та доступність фінансування не створюватимуть автоматичного "попутного вітру" для швидкого відновлення.

Інфляційний сюжет у звіті ще важливіший. МВФ прогнозує, що світова інфляція зросте з 3,5% у 2025 році до 3,9% у 2026 році, а в країнах з ринками, що формуються, – до 4,6%. Це означає, що період легкого повернення до низьких ставок і дешевих грошей відкладається.

Для України, яка одночасно має воєнні ризики, структурний дефіцит зовнішньої торгівлі, енергетичну вразливість і потребу у відбудові, це особливо небезпечне поєднання.

Чому світова торгівля втрачає динаміку

Окремий тривожний висновок МВФ – різке сповільнення світової торгівлі. Зростання обсягів торгівлі товарами й послугами, за прогнозом, знизиться з 5,1% у 2025 році до 2,8% у 2026 році, а у 2027 році відновиться до 3,8%. МВФ пояснює це ефектами попереднього "фронтального" нарощування торгівлі, тарифними обмеженнями та перебудовою виробничих ланцюгів.

Для України це може мати деякі упереджувальні ознаки – стратегія відновлення не може будуватися лише на очікуванні, що зовнішні ринки самі витягнуть українську економіку. Потрібна активна промислова, експортна, логістична та кредитна політика.

Україна має не просто "вписатися" у світову торгівлю, а зайняти в ній нові ніші – оборонні технології, агропереробка, машинобудування, енергетичне обладнання, критичні матеріали, цифрові сервіси тощо.

Місце України у прогнозі МВФ

За даними WEO/DataMapper, МВФ прогнозує для України близько 2% реального зростання ВВП у 2026 році. Водночас у повідомленнях із посиланням на квітневий WEO зазначалося, що інфляція в Україні очікується на рівні 7,5% у 2026 році та 7,0% у 2027 році, а дефіцит поточного рахунку може розширитися до 18,9% ВВП.

Це означає, що Україна залишається в пастці низького воєнного зростання: економіка не падає, але й не формує траєкторії швидкого відновлення.

Для країни, яка втратила частину виробничих потужностей, має масштабні демографічні втрати, зруйновану інфраструктуру та величезні потреби у відбудові, зростання 2% – це не стратегія розвитку, а режим виживання.

Важливо також пам’ятати, що статистичні дані щодо України у WEO мають специфічну базу: МВФ зазначає, що з 2022 року дані виключають території, які є окупованими або безпосередньо ураженими бойовими діями на період такої окупації чи дій.

Оборонні витрати: стимул чи боргова пастка?

Другий розділ WEO присвячений макроекономічним наслідкам зростання оборонних витрат. Для України це один із найважливіших блоків звіту. МВФ показує, що типові "оборонні буми" збільшують оборонні видатки приблизно на 2,7 процентного пункту ВВП, тривають понад два з половиною роки, а близько двох третин додаткових витрат фінансуються через дефіцит бюджету.

Після такого буму бюджетний дефіцит у середньому погіршується на 2,6 п.п. ВВП, державний борг зростає приблизно на 7 п.п. ВВП, а у воєнних умовах борг може збільшуватися ще сильніше – приблизно на 14 п.п. ВВП.

Цей висновок має для України принципове значення. Оборонні витрати можуть підтримувати економічну активність, але лише тоді, коли значна частина витрат працює всередині країни: через українські підприємства, інженерні школи, наукові установи, виробничі ланцюги, локалізовані технології та зайнятість.

Якщо ж оборонні потреби переважно покриваються імпортом, мультиплікатор для національної економіки різко знижується, а зовнішній дефіцит поглиблюється.

Тому ключовий висновок для України: оборонна політика має бути одночасно політикою економічного розвитку. Не можна розглядати оборону лише як бюджетну статтю.

Вона має стати ядром нової індустріальної політики, розвитку технологій, інноваційного виробництва, машинобудування, електроніки, матеріалознавства, енергетичної автономності та прикладної науки.

Війна залишає довгі економічні шрами

Третій розділ WEO аналізує макроекономіку конфліктів і відновлення. МВФ робить важливий висновок: війни створюють не лише миттєвий шок, а й довготривалі втрати капіталу, зайнятості, продуктивності, інституційної спроможності та людського потенціалу.

Конфлікти погіршують фіскальну позицію держави, послаблюють доходи бюджету, зменшують експорт, провокують відтік капіталу, створюють тиск на валютний курс, резерви та інфляцію.

Це майже прямий опис української макроекономічної ситуації. Україна має не лише проблему фінансування бюджету. Вона має проблему відтворення економічної бази: праці, капіталу, енергетики, логістики, експорту, інвестицій, довіри та інституцій. Тому проста стабілізація – недостатня.

Потрібна модель переходу від воєнної стійкості до відновлювального зростання. Фонд також наголошує: після завершення конфліктів відновлення зазвичай є повільним і нерівномірним, а успіх залежить від тривалого миру, макроекономічної стабілізації, реструктуризації боргу, міжнародної підтримки та внутрішніх реформ.

Стабільність без прориву

У звіті МВФ багато правильних застережень: потрібна цінова стабільність, боргова стійкість, сильні інституції, адресна підтримка вразливих груп, обережна фіскальна політика, координація монетарної та бюджетної влади. Але для України цього недостатньо.

Українська проблема не лише в тому, щоб "не розбалансувати" макроекономіку. Наша проблема – як створити нову виробничу основу країни під час війни та після неї.

Якщо обмежитися логікою фіскальної дисципліни, високих ставок, стриманого кредитування і зовнішньої допомоги, Україна ризикує залишитися економікою виживання, а не економікою відновлення. МВФ правильно попереджає про ризики боргу, інфляції та дефіциту.

Але для України ключове питання ширше: як перетворити воєнні видатки, міжнародну допомогу та відбудову на інвестиції у внутрішнє виробництво, експорт, технологічну модернізацію і повернення людей.

Що має зробити Україна

Україні потрібна нова макроекономічна рамка розвитку, а не лише стабілізації. Монетарна політика має враховувати не тільки інфляцію, а й стан кредитування, інвестицій, виробництва та структурної перебудови.

Державні видатки мають оцінюватися не лише за принципом "скільки витрачено", а за принципом "який внутрішній мультиплікатор створено". Особливо це стосується оборони, енергетики, інфраструктури, житла, транспорту та промисловості.

Зовнішня допомога має бути пов’язана з розвитком української економічної спроможності. Якщо фінансування лише закриває бюджетні розриви та імпорт, воно підтримує виживання. Якщо ж воно запускає виробництво, локалізацію, кредитування, експорт і зайнятість – воно стає ресурсом розвитку.

Україна має готуватися до світу дорожчих грошей, вищих ризиків і слабшої глобальної торгівлі. Це вимагає внутрішньої мобілізації ресурсів, реформування державних банків, запуску спеціалізованих інститутів розвитку, експортного кредитування, страхування воєнних ризиків та цільових програм промислового відновлення.

Сьогодні абсолютно зрозуміло, що квітневий WEO МВФ – це попередження: світ входить у період, коли війна стає не винятком, а фактором економічного планування. Для України це означає, що відновлення не можна відкладати "на після війни".

Відновлення має починатися вже зараз – через оборонно-промислову політику, кредитування виробництва, енергетичну стійкість, експортну стратегію, модернізацію інституцій і повернення людського капіталу.

МВФ показує ризики. Але відповідь на ці ризики має формулювати сама Україна. І ця відповідь має бути не пасивною адаптацією до глобальної нестабільності, а Новим економічним курсом розвитку, мобілізації та національної економічної стійкості.