Непереносимість молока для українців – норма: генетик про хвороби, характер і код ДНК

Фото: Що можуть визначати генетичні тести (інфографіка РБК-Україна)

Генетичні паспорти і біохакінг: що сьогодні може генетика

– Які генетичні можливості зараз доступні пересічним українцям?

– Ще років 10-15 тому генетика могла лише в деяких випадках виявляти генетичну хворобу, але зробити з нею ми нічого не могли, окрім як скоригувати обмін речовин.

Сьогодні можемо оцінювати ризик народити дитину з генетичним захворюванням ще на етапі планування вагітності. Ми навчилися відбирати ембріони при екстракорпоральному заплідненні (ЕКЗ), щоб народити здорову дитину.

Також можемо виявляти багато генетичних хвороб після пологів, але, на жаль, ще не всі.

Сучасна медицина вже навчилася вживляти здоровий ген, коригуючи певні захворювання. Так лікують спінальну м'язову атрофію та деякі види дистрофії сітківки.

Тому зараз пересічній людині доступні загальні тести для оцінки ризику народження дитини з генетичним захворюванням, а також оцінки онкологічних ризиків.

Також є можливість зробити генетичні паспорти класу Wellness – виявити особливості роботи власного організму. Ці тести не шукають причину проблеми, а аналізують певні полігенні схильності.

Фото: Генетик Дмитро Микитенко (надане спікером)

– Що саме може розповісти такий "генетичний паспорт" про людину?

– Якщо в одному гені є зміна, то через незначне порушення вона може і не призвести до хвороби. Але якщо знижена активність одразу кількох генів з одного блоку, це може впливати на здоров'я. Це не обов'язково буде захворюванням, але може позначатися на якості життя.

Знаючи про такі особливості, можемо оцінити ризик психічних розладів, атеросклерозу та серцево-судинних захворювань.

Також можемо впливати на величину цього ризику. І це те, що зараз намагаються назвати біохакінгом. Однак не можемо змінити код – лише змінити свої звички, харчування, місце проживання, щоб знизити ризик до загально популяційного.

– Термін біохакінг звучить як на межі з доказовою медициною… Як ви самі ставитеся до цієї технології?

– Він частково створює враження, начебто ми змінюємо правила, за якими працює наш організм. Але це не так.

Йдеться саме про схильність. Наприклад, людина знає, що її мама носила окуляри, значить у неї самої є схильність до порушення зору. Розуміння цього може бути мотивацією для профілактики.

Генетика не визначає все. Вона може показати, де є слабке місце, але те, що людина робитиме з цією інформацією далі, залежить уже від неї. Тому не можна казати: "Нічого з цим не зроблю, бо в мене така генетика". Генетика – не виправдання.

– Тобто нема якогось специфічного гену, на який можна спихнути всі свої біди?

– Нема. Є певні генетичні хвороби, коли йде ожиріння, але пересічна умовно здорова людина набирає вагу не тому, що "понюхала тортик", а через дисбаланс між надходженням калорій і їх витратою.

І якщо людина знає про свою схильність до атеросклерозу чи ожиріння, це має підштовхувати її до окремих рішень, щоб зберегти здоров’я.

Те саме з онко схильністю. Якщо знаємо, де вона може виникнути, наскільки високий ризик, можемо розробити профілактику. Або при порушенні циркадних ритмів сну неврологу за результатами таких тестів простіше підібрати корекцію для збалансування сну.

Але це не біохакінг у розумінні того, що генетично переписуємо інструкцію організму. Ми просто підлаштовуємося під наші особливості, щоб знизити ризики.

– Деякі мутації присутні в генах, але не проявляються. Чи завжди доцільно їх виявляти, адже це може просто додати зайвої тривоги?

– Генетичні дослідження класу Wellness – це профілактичні тести, які не ставлять діагноз, а лише визначають певну схильність. Якщо її неправильно інтерпретувати, тоді це може викликати зайву тривогу.

Щодо онкології, то людина має дозріти до того, щоб почути результат, бо надмірна тривожність від цього насправді може завдати шкоди.

Якщо такого розуміння нема, робити аналіз не варто. Я дійшов до цього лише в 42 роки, дехто не готовий і в 50. А днями у мене була 17-річна пацієнтка, яка заявила, що має знати, до чого їй готуватися.

Фото: Дмитро Микитенко розповів про біохакінг (інфографіка РБК-Україна)

Спадковий рак: як генетика впливає на ризик захворіти

– Чи може людина проаналізувати сімейний анамнез, щоб зрозуміти, до яких видів онкології у неї є схильність?

– Сімейні успадковані форми, залежно від різних локалізацій, займають від 10 до 30% пухлин. Ще приблизно від 8-13% припадає на вірусні причини. Не можемо жорстко фіксувати цей відсоток, бо інколи віруси впливають на роботу генетичного коду.

У більшості випадків онкологія – це спонтанне виникнення мутації, яке призводить до порушення і безконтрольного росту клітини.

Клітина ділиться, а кожна копія завжди трохи відрізняється від оригіналу, і при поділі допускаються певні помилки. Вони мають виправлятися, і для цього є спеціальна біологічна система.

Успадковані сімейні форми не є самі по собі пухлинами, але створюють умови, за яких ця система виправлення помилок погано працює.

Наприклад, ген BRCA – один із компонентів системи виправлення помилок. Він найбільш активний у грудях, яєчниках, у чоловіків – у простаті, тому його часто асоціюють із розвитком раку, але насправді він допомагає виправляти помилки.

Якщо у жінки ген, який відповідає за виправлення помилок, не працює, ймовірність виникнення цих мутацій, – питання часу.

Є гени не специфічні, по типу TP53. Він має запускати загибель клітини, яка вже має мутацію. Система контролю спрацьовує, а клітина не гине і продовжує ділитися, бо сам ген-вимикач "поломаний". І тоді може бути пухлина будь-якої локалізації.

І тоді у бабусі, наприклад, рак підшлункової, у тата – легень, у мами чи доньки – молочної залози. Тобто онкологія різноманітна. Це називається сімейний раковий синдром.

Найгірше тут два моменти. Ми не знаємо, де і коли шукати, бо це питання часу. І якщо одну проблему заберемо, не факт, що не з'явиться інша, бо це універсальний ген, який працює скрізь.

Від ступеня ефективності роботи цієї системи захисту залежить величина ризику. Якщо вона не працює взагалі, то дитина вже народжується з пухлиною. Якщо ефективність середня, збої можуть виникнути у віці 30-40 років. Якщо система з невеликими порушеннями – то десь у 60-70 років.

– Наскільки поширена поломка цього гена, яка може призводити до різних видів онкології?

– Не дуже, бо природа сама вибраковує таких людей. Крім того, якщо тепер людина планує дитину і знає про онко схильність, то вже є механізм, який дозволяє убезпечити від неї немовля. Можемо перевірити ембріони й вибрати, який не матиме цієї схильності.

– А наскільки складно це зробити?

– Процес займає півтора-два місяці. Близько тижня йде дизайн системи, маємо розробити індивідуальний набір реактивів. Місяць-півтора – синтез і доставка цих зондів з Європи, і ще кілька днів на перевірку ембріона.

Але діагностика ембріонів і супровід під час вагітності – не гарантія народження здорової дитини. Рутинна діагностика ембріона навіть при ЕКЗ визначає лише грубі хромосомні аномалії.

Це якби ви в бібліотеці зробили перепис книжок, але щоб знайти всі мутації – треба перечитати їх усіх. Це абсолютно інший підхід. Тоді маємо знати мутацію наперед і відпрацювати вручну. Думаю, колись ми навчимось це виправляти.

– Як спрацьовують ці фактори: коли одразу зрозуміло, що хвороба 100% розвинеться, а коли – є шанси, що ніколи не проявиться?

– Є два класи генів: домінуючі і рецесивні. Домінуючі – високочутливі до копійності. Генетичний код у нас парний – від мами і від тата, якщо один ген уражений із пари, це вже може бути проявом хвороби.

Такі захворювання або успадковуються, або виникають спонтанно. У другому випадку передбачити цього ми не можемо.

Натомість рецесивні залежать від того, чи є активність гена. Якщо уражений один ген, другий – повністю компенсує його функцію. Якщо уражені обидва гени одночасно, буде хвороба.

Однак мутація буває різною. Все залежить наскільки грубо генетична зміна порушує функцію гена: повністю, частково чи ледь-ледь. Наприклад, альбінізм виникає при порушенні двох генів одночасно. Якщо уражений один – людина є лише носієм. Однак має підвищений ризик меланоми шкіри

Характер і гени: що ми успадковуємо від батьків

– Чи може характер передаватися генетично? Знаю, що успадковують швидкість нервових реакцій, тобто темперамент.

– Немає гена, який визначає характер, але є певний патерн функціонування нервової системи: реактивність, пластичність, схильність до певних звичок. І це в комплексі з вихованням формує характер.

Вважається, що характер має полігенну компоненту, і генетична складова становить 40-60%, решта визначає виховання і середовище.

Якщо людина має високу генетичну схильність до синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, то стреси, пологові травми чи порушення обміну речовин можуть спровокувати його прояв. Але із цим можна працювати.

Чи реалізується генетичний ризик, залежить від виховання і досвіду. Є генетична компонента, яка запрограмована передачу імпульсів і реактивності. А є й фактори середовища – спільні та розділені.

Уявімо однояйцевих близнюків, які мають однакову схильність, які живуть і харчуються в однакових умовах. Але один упав із велосипеда й отримав струс мозку, а інший такого досвіду не має. І це вже може вплинути, як вони розвиватимуться далі.

Тому близнюки хоч і народжуються максимально схожі один на одного, з часом можуть розходитися через накопичення цих відмінностей у середовищі та досвіді.

– На що батькам звертати увагу після народження дитини, щоб запідозрити генетичні захворювання?

– Зараз в Україні діє розширений неонатальний скринінг на 20 захворювань – дитину перевіряють ще в пологовому. Більшість із цих хвороб можна скоригувати у ранньому віці.

Батькам рекомендую скачати календар розвитку дитини або додаток Bebbo від ЮНІСЕФ і фіксувати там розвиток дитини: коли вона почала перевертатися, ходити.

Якщо дитина почне випадати з певних блоків, батьки це побачитать. Наприклад, у дитини пропав вказівний жест чи в 3 роки вона не говорить – потрібно звертатися до лікаря.

Генетика чи спосіб життя: що більше впливає на здоров’я

– Схильність до серцево-судинних хвороб теж можете відстежити? Знаю, що в Європі частково перевіряють навіть дітей на наявність атеросклеротичних бляшок, якщо батьки хворіють.

– Якщо у дитини вже є бляшки, це вже є проявом хвороби, що потребує корекції та спостереження. При порушенні ліпідного обміну бляшки та інсульти можуть виникати у дитини навіть у 5 чи 7 років. У мене був пацієнт – 12-річний боксер, який пережив три інсульти, і поки лікарі не можуть це зупинити.

Натомість, серцево-судинні ризики ми оцінюємо в уже дорослих. При однаковому генетичному ризику атеросклерозу, у людей може бути різна модель поведінки: хтось провокуватиме ще більше і їстиме жирне м’ясо, а хтось вибиратиме дієтичну рибу.

– Тобто тут впливає спосіб життя?

– Так. Тому не можна списати усі проблеми на генетику. Вона впливає на здоров’я лише на 20-25%, якщо не говоримо саме про генетичні хвороби.

Ще 10% впливу на наш стан – це охорона здоров'я, 15–20% – умови проживання, і 50% – спосіб нашого життя: ми їмо, скільки п'ємо води, як спимо. Тому у наших силах змінити набагато більше, ніж думаємо.

Фото: Дмитро Микитенко про вплив генетики на стан здоров’я (інфографіка РБК-Україна)

– На що можна ефективно впливати, відкоригувавши спосіб життя?

– На вагу, ендокринні розлади, фертильність. Багато пар, які лікуються шляхом ЕКЗ, не мають безпліддя як такого – у них стан субфертильності. Тобто знижена можливість досягти вагітності. Тут багато причин: від зниження якості спермограми і до гормонального дисбалансу.

Тому репродуктологи спочатку оцінюють фактори субфертильності, щоб консервативно допомогти парі – покращити якість спермограми, яйцеклітин, відновити гормональний фон, а не одразу направляти на ЕКЗ.

Онкологію профілактувати практично неможливо, але якщо знаємо про ризики, це полегшує пошуки та супровід.

Також є спортивна генетика. Якщо людина не може досягти бажаного результату у спорті, або ж планує спортивну кар’єру для дитини, то за тестами можна визначити її схильність до окремих видів навантажень та структуру м’язових волокон, що дозволить скоригувати тренування.

Людина з м'язовими волокнами аеробного типу краще витримує тривалі навантаження, типу марафону і навряд чи досягне високих результатів у спринті. А чемпіон зі спринту не пробіжить марафон, бо його м'язи розраховані на короткочасну вибухову силу, але не на витривалість. Тому треба знати структуру м'язових волокон, щоб використати ці можливості.

Але такі тести доцільно робити, якщо професійно збираєтеся займатися спортом, а не коли просто ходите в зал для підтримки здоров’я.

Разом із тим не варто вестися на безглузді тести – дієти за ДНК, які розказують, скільки і чого їсти. Це спекуляція. Такі тести не сертифіковані. Лабораторії не мають медичних ліцензій і не несуть відповідальності. Краще дотримуватися правила здорової тарілки.

– Непереносимість лактози і глютену мають спадкове підґрунтя?

– Непереносимість молока для українців є нормою. Так, наші бабусі й дідусі тримали корів, але це досить короткий період у нашій історії. Наші предки більше вирощували свиней, бо під час нападів турків і монголів була більша ймовірність, що заберуть корову, адже свинину вони не їли. Тож свиней було просто безпечніше тримати.

Більшість людей похилого віку переходять із цільного молока на кисломолочні продукти, бо втрачають здатність перетравлювати лактозу. Але у дітей вона практично завжди є. Якщо мама годує грудьми, то в дитини нема генетичної непереносимості.

Втім у нас поширені певні генетичні варіанти непереносимості, але ми не знаємо, коли вона проявиться – в 20 років, 30 чи 50. Тому більшість непереносимостей генетично закладені як схильність, але не в плані конкретного віку.

З глютеном складніше. Більшість форм його непереносимості мають вторинний характер. За останні 50 років кількість глютену у продуктах виросла в 200 разів. Наша ферментативна система, яка формувалася тисячами років, не може так швидко перелаштуватися. Тому глютен бажано обмежувати свідомо.

А от первинна непереносимість глютену потребує пожиттєвої дієти.

– Генетика визначає схильність до залежностей?

– Характер наших "залипань" визначає не один ген, а ціла система, яка виробляє дофамін, транспортує і відповідає за рецептори до нього. І залежність формується не конкретно до наркотиків чи алкоголю, а на певний патерн "залипання".

Питання в тому, до чого саме нас буде тягнути. Комусь потрібен азарт, комусь – комп'ютерні ігри, комусь – екстремальний спорт. Механізм тут один: мозку потрібен дофамін, а отримувати його можемо різними способами. Ми можемо замінити "погані" залежності "хорошими".

Разом із цим окремі гени впливають на те, як організм переробляє кофеїн чи алкоголь. Тому комусь достатньо однієї чашки кави, а комусь кількох замало. Так само з алкоголем.

– Тобто в цьому генетична складова доволі потужна?

– Так. І її теж можна визначити за допомогою тестів класу Wellness. Але тут питання в доцільності. Всесвітня організація охорони здоров'я заявляє, що безпечної дози алкоголю не існує. Краще не пити – і все.

Однак, якщо людина знервована, то, можливо, краще випити бокал, ніж виїдати себе зсередини. Тобто тут вже людина має балансувати ризики між користю і шкодою.

Генетика дає нам алгоритми роботи. Питання в тому, хто і який сценарій використає – на благо чи на зло. І це наша відповідальність перед собою.

Генетика майбутнього: які небезпеки можуть чекати на людство

– Яким ви бачите розвиток генетики в майбутньому? І наскільки Україна зараз долучена до світової генетики?

– Ми відстаємо на 5-10 років від загальних тенденцій з різних причин. Зокрема, наше законодавство призводить до здорожчання генетичних послуг. Коли завозимо обладнання чи реактиви, ціни зростають на 20%. Війна теж сильно обмежує можливості.

Генетичний ринок рухається до монополізації. Старі аналізатори досліджували 5-10 осіб одночасно, нові можуть до 100 осіб. Але щоб таке обладнання було вигідним, лабораторія повинна мати потік пацієнтів.

Інакше їй доводиться залишатися на старих аналізаторах і мати вищу собівартість, або відправляти дослідження в лабораторії, які мають сучасне обладнання.

Тому якщо в деяких країнах уже завтрашній тип аналізатора, у нас – вчорашній чи позавчорашній.

Але все одно пацієнти в Україні мають можливість отримувати допомогу міжнародного рівня. І доступність у нас більша, бо не треба стояти півтора року у черзі, як за кордоном.

На жаль, паралельно ми рухаємося в бік можливої генетичної дискримінації. Якщо буде відомо, що людина має високий генетичний ризик онкології, виникає питання: на яких умовах її мають страхувати? Можуть бути або кабальні умови, або страхування від усього, крім окремих хвороб.

Також можемо зіткнутися з генетичною дискримінацією у професійній сфері. Людей можуть не брати на посаду, де вимагається максимальна концентрація і прогнозованість поведінки, якщо в неї є ризик дефіциту уваги чи підвищеної вибуховості.

Є ще один момент. Коли генетичний код зчитаний, то хтось теоретично може синтезувати його фрагменти й залишити на місці злочину. Навіть якщо людина була на іншому кінці світу, генетична експертиза покаже, що це була вона.

– Наскільки безпечне коригування генів?

– Що стосується вживлення окремих генів, то мова йде про окремі медичні технології, які можуть лікувати певні види генетичних хвороб.

Технічно можемо коригувати генетичні системи в ембріонах. Але цього не роблять, тому що є невеликий відсоток ризику: під час виправлення мутації можна випадково внести зміни в інше місце.

Тому питання біобезпеки ще не закрите. Набагато безпечніше з певного пулу ембріонів вибрати вже здоровий. Практично завжди є вибір, і для цього не потрібно ризикувати здоров'ям майбутньої дитини.

Однак, чим більше у нас буде можливостей змінити генетичні схильності в ембріоні, тим більше виникатиме спокуса дати дитині кращий старт у житті.

Фото: Дмитро Микитенко про сучасні можливості генетики (інфографіка РБК-Україна)

Багато хто дивився фільм "Універсальний солдат". Уявімо, що ми виховуємо армію людей, які генетично не схильні до емпатії, у яких пригнічений характер і власна ініціатива, відсутні больові рецептори.

Це універсальні солдати, які виконують завдання за будь-яку ціну. А оскільки паралельно зараз розвиваються технології так званої штучної матки, які вже тестують на тваринах, то можна припустити, що такі дослідження можуть проводитися навіть зараз.

Звісно, це не питання одного дня, але зробити в ембріоні корекцію рецептора болю технічно можна. Я більш ніж певен, що такі роботи ведуться. Вони надто спокусливі, щоб від них відмовились.

– Світове законодавство колись дійде до консенсусу, що це треба регулювати?

– Є Ов'єдська конвенція, де прописані правила біобезпеки та біоетики. Одна зі статей забороняє будь-які маніпуляції, які можуть призвести до генетичної корекції ембріона або статевих клітин, якщо в результаті ембріон отримає змінений генетичний код.

Там також є заборона на клонування людей. Але не всі країни ратифікували конвенцію, Україна, до речі, теж.

– Які висновки ми можемо з цього зробити?

– Генетика – це масив інформації, який можемо використовувати абсолютно по-різному. Головне – робити це грамотно і не перекладати на генетику більше відповідальності, ніж вона реально може мати.