"Не треба робити з читачів ЗМІ ідіотів": інтерв'ю з Володимиром Куренним
Журналіст, політик і громадський діяч Володимир Куренной приєднався до команди РБК-Україна і буде працювати в двох напрямках – стратегією розвитку і зовнішніми зв'язками. За роки роботи в різних сферах Куренний встиг побувати і пресою, і нардепом, і чиновником. Тому бачив ці світи, що пересікаються, з середини. Як виглядає медіа світ сьогодні, хто такий професіональний журналіст і кого він має не любити за визначенням, – про це говоримо в інтерв'ю РБК-Україна з Володимиром Куренним.
Головне:
- Трансформація в інформаційний хаб – це головна місія РБК-Україна, що дозволить медіа стратегічно розвиватися на ринку та оперативно відповідати на виклики часу після завершення війни.
- Три типи ЗМІ в Україні чітко розділяють сучасний медіаринок: перший – це чистий бізнес, що фінансується за рахунок реклами та контенту і залежить лише від читача, другий – агітаційні медіа, які утримуються олігархами, держбюджетом, третій – ті, що живуть за рахунок грантів.
- Державний патерналізм над медіа є найстрашнішим ворогом свободи слова, оскільки чиновники прагнуть бачити лише схвальні публікації за кошт платників податків, перетворюючи такі ЗМІ на "паркетні".
- Журналісти мають бути Цербером і перебувати в конструктивній опозиції до влади, оскільки саме чиновники в усьому світі є головною загрозою для свободи слова та потенційними порушниками, яких медіа повинні "кусати".
- Регулювання Telegram-каналів є неминучим, адже за кількістю читачів вони стали справжніми ЗМІ; закривати чи забороняти їх не можна, проте законодавець має змусити їх реєструватися та нести юридичну відповідальність за дезінформацію.
Розвиток і плани щодо РБК-Україна
Володимир Куренной став заступником генерального директора РБК-Україна з питань стратегії та зовнішніх зв'язків. Його нова роль, за його словами, пов’язана з трансформацією інформаційного ринку – не лише в Україні, а й у світі.
Куренной вважає, що сучасні медіа поступово перестають бути тільки класичними засобами масової інформації. Вони перетворюються на ширші інформаційні хаби – майданчики для комунікації, рішень, аналізу, взаємодії з різними інституціями та відповідей на суспільні виклики.
Саме до такого майбутнього, на його думку, має бути готове РБК-Україна.
– Це, на мій погляд, відповідь на виклики часу. На сьогоднішній день інформаційний ринок у світі, не тільки в Україні. В цілому у світі операційні засоби масової інформації трансформуються в такі більш широкі хаби, я би сказав, інформаційні хаби, хаби якихось рішень, відповіді на виклики.
За словами Куренного, війна рано чи пізно закінчиться, і вже зараз потрібно стратегічно думати про розвиток українського інформаційного ринку після неї. Його завдання – допомогти РБК-Україна підготуватися до цього етапу.
– Якраз моя місія буде в тому, щоб РБК-Україна була готова до цих викликів, щоб вона була готова стати таким інформаційним хабом в той період, коли до цього прийде тренд. А він точно буде йти в цьому напрямку, вже немає ніяких сумнівів. Це ми будемо робити, це моя головна місія.
Другий великий напрямок його роботи – зовнішні зв’язки. Куренной наголошує, що жоден бізнес сьогодні не може ефективно працювати у вакуумі.
Для медіа важлива не лише комунікація з читачами, слухачами або колегами з інших редакцій, а й постійний контакт з органами влади, місцевим самоврядуванням, громадським сектором, бізнес-асоціаціями та іншими інституціями демократичного суспільства.
Він підкреслює, що українська демократія ще формується. За історичними мірками 35 років – дуже короткий термін, тоді як європейські демократії будувалися століттями. Водночас Україна, на його думку, має перевагу: може вчитися на помилках інших, хоча не завжди цим користується.
Говорячи про розвиток РБК-Україна, Куренной називає одним із головних завдань розширення аудиторії. На його думку, медіа має охоплювати максимально широкий спектр суспільства і бізнесу.
"Олігархи – це величезні платники податків"
Окремо Володимир Куренной зупиняється на ставленні українського суспільства до великого бізнесу. Він вважає, що в Україні часто спрощено й негативно використовують слово "олігарх", через що страждає сприйняття великого бізнесу загалом.
– Наприклад – ставлення до терміну "олігарх". Це іноді приносить велику шкоду для розвитку великого бізнесу, бо олігархи чи люди, точніше, яких іноді називають олігархами – це величезні платники податків. І не кожна багата людина, яка має заводи, газети, пароходи – це олігарх. Насправді, олігарх – це людина, яка має гроші і використовує їх для впливу на владу.
Він пояснює: олігархом варто називати не будь-яку багату людину, а того, хто використовує свої гроші для впливу на владу та створення пільгових умов для власного бізнесу. На його думку, медіа в Україні частково самі сформували у читача установку: якщо людина багата, значить вона олігарх. Куренной вважає це шкідливим спрощенням.
Трафік, агітація і гранти
Окремий блок розмови стосується українського медіаринку. За словами Куренного, сьогодні в Україні фактично існують кілька моделей медіа.
Перша – це медіа як бізнес, які самі себе утримують, заробляють на контенті, рекламі та залежать від читача, слухача і рекламодавця. Друга – медіа, які утримуються за рахунок зовнішніх патронів: великого бізнесу, державного бюджету або грантів.
На його думку, саме джерело фінансування значною мірою визначає незалежність редакції. Якщо медіа не залежить від читача і ринку, а отримує гроші з іншого джерела, це викривляє інформаційний ринок.
– Я вважаю, що на сьогоднішній день в Україні є два типи засобів масової інформації. Перший тип – це бізнес. Це тип прибуткових засобів масової інформації, які утримують себе за рахунок своєї власної роботи і прибутків. У них немає ніяких сторонніх патронів.
Куренной вважає, що тільки медіа, яке успішно працює на ринку, заробляє і залежить від аудиторії, може бути справжнім носієм свободи слова. Бо в такому випадку його головний орієнтир – не патрон, не чиновник і не донор, а суспільство.
– Це викривляє інформаційний ринок. Бо попит і пропозиція – головне на ринку. І от тільки коли засіб масової інформації успішний на цьому ринку, отримує прибуток, він і тільки він може бути носієм свободи слова, бо він орієнтується на читача і на суспільство фактично. Тільки на суспільство. В нього більше нема замовників.
Водночас головною місією медіа Куренной називає інформування. Він виступає проти підходу, коли журналісти або редакції починають ставитися до аудиторії як до людей, які самі не здатні зробити висновки.
На його думку, авторські колонки, аналітика і суб’єктивні формати можуть існувати, але вони мають бути додатковою "їжею" для читача, а не заміною фактів. У новинах головним має залишатися факт, а не готова інтерпретація.
– Коли ми говоримо про новини, про події, то перш за все це факти. А коли засіб масової інформації подає факт зі своєю інтерпретацією і стає ментором, коли він починає повчати людину, він вже нав'язує їй філософську, політичну чи будь-яку іншу візію. І ця візія може повністю не співпадати з інтересами суспільства.
Такі медіа, вважає Куренной, намагаються нав’язати людині власне бачення. Він переконаний, що не варто недооцінювати аудиторію: люди здатні самостійно аналізувати інформацію і робити висновки.
– Є ще одна проблема. Яка головна місія медіа зараз? На мій погляд, головна місія медіа одна – інформувати. От не треба робити зі слухачів і глядачів, вибачте за слово, ідіотів. Що вони щось не зрозуміють, до чогось не дійдуть самі, не проаналізують.
"Не треба любити журналістів"
Ще однією загрозою для свободи слова він називає державний вплив на медіа. На його думку, держава – це не абстрактна структура, а конкретний чиновник, який завжди хоче бачити себе у вигідному світлі, бажано за кошт платників податків.
– Державний патерналізм над медіа – це найстрашніший ворог свободи слова. Гірший, ніж олігархічний. Бо там ще можна поборотися, там хоча б є декілька олігархів. І це така викривлена, дуже рахітична, але все ж таки подоба плюралізму думок.
У випадку з державними або залежними від держави медіа, за словами Куренного, плюралізму значно менше. Такі ЗМІ він називає "паркетними", бо вони працюють за принципом: про владу – або добре, або нічого.
При цьому Куренной не вважає, що журналістів мають любити. На його думку, значно важливіше, щоб їм вірили. А от владу журналісти, за його словами, не повинні любити ніколи.
– Я не думаю, що у журналістів є потреба, щоб їх любили. Не треба їх любити. Треба їм вірити, це головне. І перевіряти однозначно. Тобто тут головне: віриш – не віриш. А любити – це дружину треба любити, собаку свою любити.
Куренной говорить, що медіа мають бути в конструктивній, об’єктивній опозиції до влади, бо саме влада є головним потенційним джерелом загрози для свободи слова. Він порівнює пресу із Цербером, який стежить за можновладцями і "кусає", якщо ті зловживають владою.
– І ще одне. Кого не треба любити журналістам? Владу. Ніколи. Треба бути об'єктивним, але чітко треба розуміти, хто така преса, що таке медіа. Це, як ми всі говоримо, Цербер, який стоїть на сторожі свободи слова. А хто головна загроза свободи слова? Це чиновник.
Говорячи про межу між журналістикою та активізмом, Куренной зазначає: проблема починається там, де медіа перестає інформувати і починає повчати. Якщо редакція виходить із логіки "є наша точка зору, а всі інші неправильні", це вже не журналістика, а агітаційний підхід або пропаганда.
Окремою дилемою для медіа під час війни він називає самоцензуру. За словами Куренного, така дилема існує в будь-якій країні, яка воює. В Україні вона особливо складна, бо країна не нападала, а захищається від великої ядерної держави.
На його думку, журналісти мають утримувати баланс між бажанням повідомити важливу новину і відповідальністю не нашкодити власному війську та державним інтересам.
– Ми повинні пройти між Сциллою і Харибдою. Між Сциллою бажання розповісти новину, а іноді сенсацію, і Харибдою не нанести шкоди своєму війську і державним інтересам в тому числі, в даному випадку у війні. От вміння пройти між Сциллою і Харибдою оцих двох речей і буде означати зрілість та відповідальність і журналіста.
Журналіст, нардеп і чиновник
Куренной має досвід одразу в кількох сферах: медіа, державному управлінні, політиці та громадському секторі. За освітою він економіст, а також має політологічну освіту, однак у журналістику прийшов ще на початку своєї кар’єри.
Він починав економічним оглядачем в одній із великих газет Одеської області, згодом став керівником відділу економіки, а потім дійшов до посади головного редактора.
Після цього перейшов у сферу місцевого самоврядування: працював керівником прес-служби Одеської міської ради, а потім заступником Одеського міського голови, де відповідав за гуманітарну і соціальну сферу.
Пізніше Куренной обирався до Верховної Ради, працював у комітеті закордонних справ і займався парламентською законодавчою діяльністю. Також працював в Адміністрації президента, де керував головним департаментом децентралізації та місцевого самоврядування. Він вважає, що має свою частку в успіху реформи децентралізації.
Після парламенту Куренной займався політичним консалтингом, громадськими проєктами, керував громадським проєктом "Мрія" і заснував онлайн-школу політичної освіти "Школа реальної політики імені Вінстона Черчилля".
– Фактично я маю досвід в сферах медіа, державний апарат, політична діяльність і громадський рух.
Згадуючи свій прихід у журналістику, Куренной називає початок 1990-х романтичним періодом перших років незалежності України. За його словами, тоді було багато свободи слова, ілюзій і сподівань, які пізніше не виправдалися.
Сучасну журналістику він називає більш прагматичною. Водночас, на його думку, їй бракує романтизму, а професійний рівень журналістики частково знизився.
– Я прийшов у журналістику в романтичний період перших років незалежності України і в період найбільшої свободи слова після перебудови в Радянському Союзі. Такого романтичного періоду більше в Україні ніколи не буде. Тоді було багато ілюзій та сподівань, які не виправдалися – і у журналістів, і у громадян.
Медіа – писати правду, читачам – думати
Однією з причин падіння професійного рівня Куренной називає відсутність мотивації до розвитку: якщо людина отримує зарплату незалежно від якості матеріалів, це може розхолоджувати. Друга причина – соціальні мережі, які радикально змінили інформаційний простір.
За його словами, сьогодні кожен українець фактично може бути засобом масової інформації. Але це не означає, що кожен є журналістом. Головна різниця між професійним журналістом і людиною, яка просто щось зняла чи написала в соцмережі, – у професіоналізмі та відповідальності.
– Професійний журналіст – це людина, яка вміє і знає, як працювати з інформацією: чи це стрічка новин, чи аналітичний огляд, чи інтерв'ю. Вона вміє це робити. І до них йдуть люди. Ви ж не підете лікувати зуби до барбершопу?
Ще один виклик для ринку – Telegram-канали. Куренной визнає, що для багатьох людей вони стали одним із головних джерел інформації. Водночас він наголошує: споживач інформації з Telegram має завжди пам’ятати, що вона може бути неправдивою, недостовірною або маніпулятивною.
Попри це, він категорично не підтримує заборону Telegram-каналів. На його думку, заборони лише зроблять їх популярнішими. Водночас великі Telegram-канали, які за охопленням фактично є засобами масової інформації, мають нести відповідальність.
— Ні в якому разі. Більше того, я категоричний противник будь-яких заборон. Іноді я чую голоси: заборонити Telegram-канали, закрити. Подібні дії приводять точно до протилежних результатів – вони стануть ще більш популярними. Заборонений плід завжди солодкий. Тому однозначно не треба нічого забороняти.
На його думку, український законодавець має врегулювати цю сферу. Telegram-канали з великою аудиторією, вважає Куренной, за своєю суттю вже є медіа, тому мають реєструватися як ЗМІ та відповідати за публікації згідно із законом.
Окремо він говорить про анонімні Telegram-канали, які використовуються для політичної боротьби. За словами Куренного, такі інструменти застосовують і влада, і опозиція.
— Сама влада створює ці анонімні Telegram-канали, які поливають брудом один одного. Скажу більше: це робить не тільки влада, це робить і опозиція. Політичний клас в Україні звик до таких інструментів боротьби між собою. Це нецивілізований інструмент.
Куренной вважає, що рано чи пізно сферу Telegram-каналів доведеться регулювати, навіть якщо це буде непопулярне рішення. На його думку, суспільний запит на це вже є.
На завершення він сформулював коротку пораду для медіа і читачів
– Порада для медіа – писати правду, порада для читачів – думати.