"Навіть після найважчого можна мріяти". Історія нацгвардійця, який переніс 25 операцій

РБК-Україна та МВС України продовжують спільний проект "Творці Історії. Щоденник", – розповідаємо особисті історії наших захисників від першої особи. Сьогоднішня історія – про Дмитра Колесника з позивним "Старий" – військовослужбовця Національної гвардії України. Людину, чиє життя переплітається з футболом, службою, любов’ю до тварин і відвагою на фронті.

Далі – пряма мова військовослужбовця.

"Я жив футболом і мріяв про небо"

Мені 31 рік. Народився я у Кривому Розі. З дитинства займався професійним футболом – грав за "Кривбас", пробував себе навіть у "Динамо" (Київ). Це була не просто гра – це була моя робота, моє життя. Я й досі фанатію від футболу. Без нього не можу.

Я не люблю гру в одні ворота. Футбол дав мені дисципліну, командний дух, навчив працювати разом і просто бути спортивним – тримати своє тіло в формі.

Закінчив льотне училище при КПІ, фах – комп’ютерно-програмна інженерія, маю міжнародний диплом. Працював, де тільки можна, останнім часом – в Одесі, в охороні. Потім повернувся до Кривого Рогу. Захотів змінити місто і себе. Так я долучився до лав Національної гвардії України.

Після початку повномасштабного вторгнення, захисник був в частині вже в перший день

"Коли почалася війна, я вже знав, що робитиму"

Перед моїм днем народження мені знайомий сказав: "Прикинь, завтра буде війна". Я не повірив. А вже о третій ночі почали дзвонити друзі – почалося.

Зібрав тривожну сумку, приїхав у частину, провів там цілий день. Пам’ятаю, як дзвонив батькам і просив виїхати. Моя рідна сестра живе за кордоном. Батьки дуже хвилювалися. До речі, батько теж військовослужбовець – афганець.

Хотілося робити більше для країни, ніж просто стояти на блокпосту. Захищати своїх, місто, врешті-решт тих, хто не може тримати зброю.

"Ми були одним цілим"

Після служби на ППО я перевівся у мінометну групу. Пройшов навчання і потрапив на Донецький напрямок. Там, на нулі, ми всі були рівними – не командири й підлеглі, а побратими, брати.

На фронті в мене був кіт Шкіпер – звичайний, сірий, але з характером. Він спав або зі мною, або з командиром. Ми жартували, що Шкіпер – наш талісман.

А взагалі я дуже люблю собак. У мене був німець Джек, потім хаскі Майя. Джека я виховав легко – віддав батькам, а от Майя… вона як дитина, енергії в хаскі море. Гуляв із нею по п’ять годин, а вона через годину знову готова була бігти.

"Старий" служив в ППО, потім перевіся до мінометної групи

"Поранення – це нове народження"

1 квітня 2024 року, близько сьомої ранку, ми з хлопцями були на завданні. Не мав бути там, але поїхав підтримати. Раптовий вибух, удар, крик, біль. Далі – операції, перев’язки, евакуація. Згодом – ампутація обох ніг.

За перший місяць переніс 25 операцій. Морфій майже не діяв. Щоб не зійти з розуму, я почав плести резинки, ліпити з пластиліну, малював – створював писанки за допомогою воскової техніки. Ці заняття були моєю терапією.

"Сталевий" – фільм про мене

Майже відразу після отримання поранення ICTV 2 спільно з американським продакшеном почали знімати про мене фільм. Фільм "Сталевий" – це моя історія. Про те, як було до війни, як я отримав поранення і як вчився знову стояти на ногах, але вже сталевих. Ми знімали його під час лікування і реабілітації після ампутації.

У стрічці є все: момент вибуху, мої перші дні після, біль, операції, підтримка побратимів і рідних. Є і посмішки, і сльози. Але головне – там є життя.

Я хотів, щоб цей фільм став прикладом для тих, хто зараз проходить свій шлях болю. Щоб зрозуміли, що навіть після найважчого можна стояти, жити, мріяти, сміятись. Ми – незламні. Ми просто тепер трохи сталевіші.

До речі, вже в листопаді цього року стрічка вийде на екрани.

Після поранення військовий не здався і продовжує реабілітацію

"Я навчився бачити красу навіть у простих речах"

Ще до війни я любив дивитися на зоряне небо. В дитинстві під час риболовлі розкладав вогонь, сідав біля вогнища й просто дивився на зорі. В Одесі часто виходив увечері на пляж – брав рушник, вмикав музику і дивився в небо.

Думав про майбутнє, про любов, про те, якою людиною хочу стати. І, знаєте, ці спогади тримають мене досі. Бо коли згадуєш зорі – розумієш, що навіть у темряві є світло.