Найбільше демографічна криза помітна по кількості малюків, які йдуть в дитсадки. Критично впала народжуваність, і дітей стало набагато менше. Що з цим робити вже зараз, як утримати вихователів і чому наші дитсадки часто кращі за європейські – в інтерв'ю заступниці міністра освіти і науки України Анастасії Коновалової.
Головне:
– Анастасія, яка ситуація з дошкільною освітою в Україні? Які основні виклики під час війни?
– Зараз в дошкільній освіті три основні проблеми. Перша – критично низькі заробітні плати. Друга – безпекова ситуація. Де нема укриттів, там дитсадки не можуть відкритись. І третя проблема – демографічна криза. До школи це демографічна яма ще так не дійшла, поки їх не так сильно стосується. А ось в дошкільній освіті ми її вже дуже сильно відчуваємо.
Садки в багатьох громадах, навіть більш-менш населених, зараз стоять напівпусті. Про переповненість садочків вже не йдеться. І навіть Київ вперше за історію незалежності вже може забезпечити місцем в дитсадку кожну дитину.
Так, є черги на деякі садки, часто в густонаселених районах, де багато молодих сімей і батьки хочуть віддати дитину в конкретний заклад. Залишаються черги в містах-сателітах – Ірпені, Вишгороді, Бучі. Там багато ВПО. І, слава богу, там народжуються діти.
Але сьогодні мережа дошкільних закладів опинилася в ситуації, де, з одного боку, дуже низькі зарплати і де вихователі йдуть з професії, а ми не можемо знайти нових, бо молодь не йде працювати вихователями. А з іншого боку, у нас набагато швидше зменшується кількість дітей цього віку.
– Як саме змінилася кількість дітей дошкільного віку?
– У нас сьогодні дітей від 3 до 6 років – 881 тисяча. А від 0 до 3 років – 570 тисяч, а їх має бути приблизно однаково. Краще, звісно, щоб більше було молодших. А в нас, бачите, стабільно кількість дітей молодшого віку йде вниз. Різниця в 206, 187, 176 тисяч. Поки немає статистики за цей рік. Але народжуваність стабільно знижується й далі. Тому так важливо діяти дуже швидко.
В найближчі три роки це буде величезний виклик. В найближчі три роки в Україні буде мінус 200 тисяч дітей віком від 3 до 6 років. 200 тисяч дітей, щоб зрозуміти, – це дві тисячі великих дитсадків. А у нас більшість садків – це якраз маленькі, до шести груп дітей.
Нам треба зберегти мережу дошкільних закладів, бо ми чекаємо зростання народжуваності. Ми не можемо зробити, як в дев'яностих, коли все позакривали і пороздавали, а потім стало народжуватися більше дітей і в чергу в дитсадок ставали з народження.
З іншого боку, діти народжуються всюди нерівномірно. Ми не можемо закрити якусь кількість садочків, а інші будуть процвітати. У нас може бути гарний садок на 200 дітей, побудоване за гроші донорів або громади укриття, але вони не набирають на наступний рік групу. І таких ситуацій, на жаль, з кожним роком все більше. Торік були лише дзвіночки, а зараз громади прямо бачать, що доводиться з мережею щось робити.
По охопленню дітей дошкільною освітою до повномасштабної війни у нас було все доволі непогано. 67% дітей від 3 до 6 років в нас мали доступ до дошкільної освіти. Зараз цей показник зменшився через безпекову ситуацію.
У нас діти наче освітою і охоплені, але дистанційна освіта не виконує важливу для дітей з дитсадочків соціальну функцію. А мама не може піти на роботу до 6 років дитини, якщо садочок закритий. Дуже тяжко працювати з трирічною дитиною повноцінно, надаючи їй все необхідне для розвитку, в онлайн-форматі.
Реформа дошкільної освіти власне й покликана ці виклики вирішити. Ми маємо зберегти мережу, втриматися і забезпечити доступ до очного навчання, освіти, догляду всім дітям і навіть на при фронтових регіонах.
– Скільки фахівців виїхало за кордон і наскільки значна зараз ситуація з нестачею кадрів?
– У нас сьогодні 5 тисяч вакантних місць, а загалом педагогів в системі близько 100 тисяч. Тобто за статистикою нібито й немає якоїсь критичної ситуації. Але не можна просто дивитись на цифри без їх аналізу. Бо дуже часто один вихователь працює на дві ставки. І цей вихователь працює 10 годин в групі. Це дуже важко, такого не має бути. Ставка закрита, вона не є вакантною, ми її не бачимов системі. Але є кричуща проблема, і це абсолютно очевидно: вихователів сьогодні не вистачає.
Середній вік вихователів високий. У нас працюють здебільшого мудрі, досвідчені жінки, але кому передавати цей досвід? Молодь не йде в професію, на жаль. І це питання в першу чергу зарплат. Можна скільки завгодно давати грамоти, робити конкурси, підвищувати престижність. Але коли зарплата мінімальна, ні про яку престижність ми не можемо говорити.
– Які зараз середні зарплати у вихователів?
– Середня – біля 12 тисяч гривень за тією статистикою, яку ми бачимо. Але дуже багато людей працюють на мінімалку. Справді дуже багато. І немало людей вже дуже багато років в системі. Ми розуміємо, що ще три-чотири роки, і вони підуть на пенсію. Вони нам роблять оцю статистику, де нібито все виглядає не надто критично. Але насправді все дуже критично.
На наступний рік уряд запланував додаткову фінансову підтримку сектору дошкільної освіти через програми "єЯсла" Міністерства соціальної політики, сім'ї та Єдності, яка потенційно може збільшити фінансування сектору на 30%. І це має призвести до зростання зарплат. Ця політика – точно в пріоритеті держави.
– Як загалом зараз працюють дитсадки на прифронтових територіях? Наприклад, в Харкові і Херсоні?
– Є проект за підтримки дитячого фонду "Юнісеф" , Міністерства освіти і органів місцевого самоврядування в прифронтових регіонах. Він називався "2 на 2". Двічі на тиждень по дві години діти ходили в якісь інші локації, де є укриття – або на території садків або ще десь. В цей час батьки були десь поруч. І у випадку тривоги спускали дітей в укриття.
Охоплено було біля 30 тисяч дітей за період великої війни. Був дуже високий попит. Проект не закриває питання, щоб батьки йшли на роботу. Попит був би ще більшим, якби була така послуга на цілий день.
Ще ця послуга показала, що якщо водити в таке середовище дитину хоча б два рази на тиждень, це дуже сильно вирівнює розвиток дитини, і освітні втрати надолужуються. Навіть такий формат для розвитку дитини важливий.
Але повноцінний садок він, звісно, не замінить. Для відбудови України нам потрібно, щоб мама, яка хоче працювати, змогла це зробити. З дитиною це важко. Тому потрібні гнучкі рішення.
– А яка ситуація з укриттями для дитсадків?
– Садки, на жаль, закриваються там, де немає дітей. Десь садки закриваються, тому що немає можливості побудувати укриття. Садок працює, наприклад, дистанційно. Приміщення можуть або консервувати, або використовувати для інших освітніх послуг.
Це важко там, якщо немає укриття. Але я знаю громаду, де на місці колишнього дитсадка відкрили заклад профтехосвіти. І будівля не втрачена, і освітні послуги надаються. Наразі критична потреба в будівництві ПРУ в прифронтових громадах – 48 укриттів. Загалом по Україні потреба у більше ніж 500 укриттів в закладах дошкільної освіти.
– Скільки дитсадків закрилося в Україні за час війни?
– Зараз по Україні працює близько 12 тисяч дитсадків. До повномасштабної війни їх було біля 15 тисяч. Додалися тимчасово окуповані території, не всі дитсадки продовжують працювати дистанційно. Десь дійсно немає дітей.
Ми будемо все робити, щоб садки не закривались. Але що коли взагалі немає дітей? Нам недавно писали з громади в Закарпатті, де 4 дитини на весь дитсадок, а фінансувати комунальний садок можна, коли дітей є від 5.
Але немає такого, що кожного дня закривається по дитсадку. Вони закриваються набагато повільніше, ніж зменшується кількість народжених дітей. Наприклад, була була група на 30 дітей, а стала на 15. Садок все одно працює. Вихователів – така сама кількість, але дітей ходить менше.
Дуже обмежує питання укриття. Якщо садок на 300 дітей, а укриття на 100, то в дитсадок будуть ходити сто дітей, а не триста. Тому треба дивитись не так на кількість закритих дитсадків, як на кількість закритих груп. Ось, скажімо, ми бачимо: закрився садок. А він насправді став філією при школі, або дошкільним підрозділом іншого закладу. І єдине, що змінилося, це те що в нього немає тепер директора.
– В яких регіонах найбільш гостро стоїть проблема нестачі дітей?
– Ви знаєте, це проблема в будь-якій сільській місцевості. Достатньо виїхати по з Києва в будь-якому напрямку. До прикладу, знаю садок в Житомирській області. Там донор зробив крутий ремонт в дитсадочку. А вони не можуть набрати туди дітей, не можуть набрати той садочок.
Та навіть Житомир, Львів. Є густонаселені райони міст, де дійсно черга. Але є садки і у Львові, де не добирають дітей. Попри те, що там багато переселенців. Ми маємо мінус 20 тисяч дітей кожен рік. І це тільки по сертифікатах про народження, які ми бачимо. І хто саме з них в країні – це видно тільки тоді, коли вони приходять або не приходять в дитсадок.
Що б ми зараз не робили, вчора діти не народяться. Це не про повернення, це про народження нових дітей. Вони не народилися, все. Ми маємо систему дуже швидко адаптувати, зробити її більш гнучкою, чим ми зараз активно й займаємося.
– Дитсадки в Україні – безкоштовні, чи за них в якихось випадках потрібно платити?
– За законом, відвідування державного дитсадка дітьми безкоштовне для всіх батьків. В дитсадках, здавалося б, немає уроків, класичного освітнього процесу. Але й там дитина вчиться, розвивається. Навіть щоб навчитися одягнути колготки, в мозку дитини мають вибудуватися складні нейронні зв'язки, поки вона ті колготки правильно вдягне. І це непросто. Це освітній процес чи ні?
Освіта у дитсадках інтегрована. І ми будемо до останнього стояти на тому, щоб освіта в дитячих садочках була для батьків безкоштовною. Важливо, що безкоштовним є саме опанування результатів навчання за Державним Стандартом дошкільної освіти – гарантоване, безкоштовне право кожної дитини.
Проте садочки можуть надавати платні послуги – поза межами освітнього процесу. Це можуть бути наприклад, гуртки з французької мови, айкідо – будь-що, що не входить до Державного стандарту і освітньої програми закладу освіти.
Батьки мають розуміти, що такі послуги є добровільними, не можуть реалізуватись на заміну освітньому процесу і надаються виключно в окремому приміщенні окремим педагогом.
– У скільки років дітей віддають до дитсадків в Україні?
– Це цікаве питання. Традиційно приймають з 2,5-3 років, тому що в нас раніше мережа була переповнена, і не було куди брати молодших дітей. Послуга ясел для найменших не була актуальною, бо не було місць. Сьогодні ж громади бачать, що для збереження мережі та людей якраз і треба відкривати послуги для найменших. Це вигідно громаді, бо мама може вийти на роботу.
Коли робили цю реформу, то боялися, що не буде попиту для дітей від одного року, через безпекову ситуацію. Але зараз до цих послуг дуже великий інтерес. У Львові вже черги. Там відкрили три групи, зараз відкривають 10. В громадах по всій Україні починають відкривати ясла для дітей від 1 року.
Навіть до реформи в нас біля 100 тисяч дітей ходило в ясла. Просто це було не на слуху, і це були частіше одиничні випадки. Раніше йшло більше дворічок, а зараз саме беруть ось таких зовсім малюсіків. Тільки почали ходити, і їх вже беруть в ясла.
Ми дуже боялися за адаптацію діток. Боялися, що будуть хворіти, задавалися питанням: "А як годувати?". І ось недавно збиралися з громадами, і вихователька сказала: "Ви знаєте, їдять краще, ніж трирічки, все їдять. Хворіють менше, і легша адаптація". Але на місцях це новинка, це потребує додаткового фінансування, бо на таку групу має бути більше вихователів.
З батьками треба теж працювати. Є зараз дуже цікава послуга, називається "центр педагогічного партнерства". Вона давно вже існувала в приватному секторі. Це такі центри-розвивашки, коли мама приходить з дитиною на заняття.
Комунальний сектор може відкривати такі послуги, і вони мають дуже високий попит. Громада зацікавлена, бо мама раніше потрапляє в систему, ми її бачимо, можемо підтримати. Батькам дуже цікаво, тому що це і зниження післяродової депресії, і мама відчуває себе в колективі, бачить інших мам і розуміє, що вона не одна, що її підтримають, заспокоять.
– Чи обов'язково зараз віддавати дитину в дитсадок?
– Ніколи такого не буде. В нас є обов'язкова освіта для дитини з 5 років. Але вона може бути за сімейною формою. Батьки зобов'язані надати дитині освіту за державним стандартром. Якщо вони не хочуть віддавати дитину в садок, то це обов'язок батьків, і тільки з 5 років. До 5 років взагалі немає обов'язкової дошкільної освіти.
Що ми бачимо сьогодні? В прифронтових регіонах, де багато дітей не ходило в дитсадки, бо вони народилися в пандемію COVID, а потім – велика війна, 86% дітей, які брали участь у дослідженні, мають затримку соціально-емоційного розвитку. Раніше більшість дітей ходили в садки. Мозок дитини дуже гнучкий, і навіть за рік все наздоганяли. Коли немає цього року, плюс – стрес, плюс – батьки не в ресурсі, то затримки розвитку дуже ймовірні.
– Чи зарахують дитину до школи, якщо вона не ходила в дитсадок?
– Звичайно. Дитина зобов'язана зарахуватися в школу, незалежно від того, де вона до того була. Не зарахувати дитину в школу неможливо. Навіть якщо вона десь загубилася, і соцслужби знайшли її, скажімо, у 13 років, навіть тоді її не можуть не взяти до школи на навчання. Базова середня освіта у нас є обов'язковою.
– Чи можуть відмовити взяти дитину в дитсадок? Наприклад, якщо в неї нема довідки про вакцинацію?
– Має бути форма довідки 063, дитина має прийти медичний огляд. Якщо немає всіх вакцин, то має бути сама картка вакцинації. Навіть якщо вона пуста, її треба принести в садочок. Загалом же дитині не мають відмовити в доступі до садочку і в доступі до освіти.
– Що має дати дитині дитсадок: базове – навчити писати, читати, чи щось більше?
– Коли ми говоримо про готовність до школи, багато хто думає, що дитина має вміти читати, писати. Але це взагалі не про те. Готовність до школи – це коли дитина розуміє, що є правила, вміє спілкуватися з іншими дітьми. Має розуміти, що дорослий їх веде, а не дитина веде дорослого. Це базові речі, які формуються в колективі, причому саме в дитячому. Суто в сім'ї це дуже важко сформувати. Садок також впливає й на відчуття впевненості у собі.
Зараз дуже багато сімейного спілкування займають гаджети. Це ознака нашого часу. Але дитина в соціумі своїх однолітків має сформувати навички – розуміти себе, розуміти свої потреби. Розуміти, що зараз я хочу в туалет, а для цього мені треба попросити вийти.
Ми будемо до останнього стояти на тому, щоб освіта в дитячих садочках була безкоштовною, – Анастасія Коновалова (фото: Віталій Носач/РБК-Україна
Звісно, дитина до школи має розуміти, що є букви, а є цифри. Але не це ключове. Дуже важливим є розвиток мови і мовлення. Це номер два проблема по рівню затримки розвитку зараз. Зараз вихователі буквально криком кричать: "такої затримки мови і мовлення у дітей, як за війну, раніше не було!"
Мами зараз менше з дітьми спілкуються, діти пізніше йдуть в садок. Діти бояться через обстріли. А діти в цьому віці не мають боятися нічого в принципі! А в садку є мовленнєві терапевти, логопеди, є раннє втручання. Якщо дитина не розмовляє вчасно, то щось не так. І тоді включаються в роботу психологи, логопеди, інші педагоги.
Це не завжди батькам очевидно, але ніщо так не розвиває дитину, як спілкування з нею. Жодне розвиваюче відео не замінить дитині спілкування. Перші роки життя критично важливі для розвитку дитини, і дитсадок для цього вкрай потрібен.
– Як це виглядає на практиці? Можуть приходити мами з дітками дуже маленького віку?
– Так, от прямо з шести місяців вже водять діток. Дуже класні кейси в прифронтовому Запоріжжі, там 4 центри педпартнерства. Батькам там дуже потрібна підтримка, в першу чергу психологічна. Щоб мама дивилася на інших батьків, спілкувалася. В Австралії, наприклад, вважається нормальним, що мами з дітьми дуже раннього віку, в перші місяці, ходять в бібліотеки, зустрічаються з іншими мамами.
Коли мама народжує, вона постійно в інстаграмі шукає інформацію, чи все нормально з її дитиною. І перше, що інстаграм видає, це те, що "щось не так". І тому дуже важливо, щоб дитину дивився саме фахівець. І виявити, якщо щось не так, то направити маму якнайшвидше отримувати допомогу. Для цього є фахівці, і вимоги до них – на дуже високому рівні.
В наших дитсадках дуже фахові команди. В середньому, у нас один педагог на 6 дітей. Ми, знаєте, постійно себе знецінюємо. Але такі фахові команди є тільки в деяких європейських країнах. У нас є вихователі, всі з педагогічною освітою. І це не характерно для дуже багатьох європейських країн.
– Розкажіть про програму єЯсла і про механізм, за яким гроші підуть за дитиною. Як і куди підуть гроші? Які саме будуть виплати?
– Політика держави зараз направлена на відкриття невеликих груп для дітей раннього віку до 3 років. Це стабілізує мережу, дозволить нам її втримати, а мамам дозволить працювати. На перше читання в Верховній Раді, пішов законопроект "Про підтримку сімей з дітьми". Він, зокрема, про допомогу дітям від 0 до 3 років, але ми працюємо над тим, щоб це було також дітям від 0 до 6, до закінчення дошкільної освіти.
Це буде грошовий ваучер в "Дії". Його будуть давати працюючим мамам, яким найбільше потрібна послуга з догляду. Сама освітня послуга залишається безкоштовною. А ця підтримка держави – це додатковий ваучер, і кошти підуть в дитсадок – комунальний або приватний, або ФОП. Це будуть гроші від Міністерства соціальної політики, а реалізовуватись буде в мережі ліцензованих закладів освіти всіх форм власності.
Гроші ходять за дитиною – це конкуренція між навіть комунальними садками за якість. Бо мама тепер обирає, куди піти. Це й підтримка приватного сектору, буде нижчий поріг входу, це буде дешевше.
Зараз надаються гранти від Мінекономіки до мільйона гривень на відкриття приватних дитячих садочків. Тобто приватний сектор також ми хочемо підтримувати, це робочі місця, це податки. Проте, ключовою залишається величезна мережа комунальних закладів, яку ми маємо максимально зберегти. Ми не можемо собі дозволити просто втратити цю величезну мережу і позакривати садки.
– Коли "гроші підуть за дитиною" і це запрацює на практиці?
– В кінці серпня ми будемо збирати громади, слухати їхні думки, вибудовувати механізм реалізації політики разом з Мінсоц і плануємо вже на початок 2026 року запустити фінансування. Мають проголосувати народні депутати. Це не тільки зміни для дитсадків. Це комплексна політика – допомога при народженні та інші важливі зміни, які мають покращити демографічну ситуацію.
– Розкажіть деталі про можливість приватним компаніям відкривати дитсадки для дітей співробітників. Де це буде, по всій Україні?
– Загалом весь сектор дошкільної освіти зараз дуже сильно дерегулюється. Ми прибрали численні вимоги до дитсадків, які не мають сенсу і не мають ніякого наукового обґрунтування. Норми вже наближені до європейських, зі збереженням наших традицій.
Новий закон дає мережі гнучкість. Раніше в нас були або великі садки, або не було нічого. Тепер в нас є міні-садки, сімейні садки, центри педпартнерства. Садки на підприємствах, які можна відкривати з бізнесом. Є круті кейси, де це вже добре працює. Є гарні кейси у Львівській області – садки в бібліотеках, де є укриття. Вже не треба на 15 дітей рити укриття, діти йдуть туди, де воно вже є.
Крутий кейс – з мультимаркетом "Аврора". Вони відкрили в Полтаві дитсадок для дітей своїх працівників. Громада платить зарплати вихователям, компанія забезпечує приміщення, комунальні платежі тощо. Це дуже вигідно. Зарплати вихователям вже вищі, бо громада економить на утриманні приміщення. А діти – поруч із батьками. Це гарний приклад державно-приватного партнерства.
Ми готуємо проект зі Світовим банком на 30 мільйонів доларів на реалізацію такої політики. Це стартовий капітал на відкриття нової локації.Сума сума у вигляді субвенції буде спускатися в громади. Плануємо з вересня 2026-го запустити цей проект. Спершу буде фокус на прифронтові території. Бо там, де немає укриттів у великих садочках, але можна відкрити невеликі групи на 5 дітей, де укриття є.
– Як стратегія цих змін в дошкільній освіті сприятиме поверненню тих, хто виїхав за кордон?
– Це власне й частина стратегії, яка має на меті повернення людей додому. У жінки не має бути відчуття, що вона народить і 6 років буде сидіти з дитиною, не буде спілкуватися з людьми, що її ніхто не підтримає. Вона має бути впевнена, що не залишиться сам-на сам. Це дуже важливо.
Ми як країна не відбудуємося без людей, і ми прямо зараз маємо почати цю роботу. Віддача від політики, яку ми запроваджуємо, буде відчутна через роки. Ми побачимо це, коли діти народяться і доростуть до дитсадку. Але якщо нічого не робити, то демографічну кризу і зменшення кількості дітей від 0 до 3 років ми будемо бачити не три роки, а чотири, п'ять і більше.
Тому дуже вчасно уряд пропонує політику підтримки сімей з дітьми, і я вірю, що вона буде підтримана народними депутатами. Люди, діти – найважливіший скарб України, і наші політики мають цю цінність відображати.