"Мрію стати частиною збірної України з велоспорту": як діти тренуються за 17 км від фронту

Тренування поблизу фронту

Зазвичай велоспортсмени тренуються на свіжому повітрі. Але в цьому місті діти займаються спортом не на природі, а в підземному дитячому просторі, створеному за підтримки ЮНІСЕФ та фонду "Мирне небо Харкова".

Він став для дітей громади єдиним місцем, де можна відчути себе в безпеці й хоч трохи повернути собі справжнє дитинство. Тут вони мають змогу отримати психологічну підтримку, взяти участь у заняттях із арттерапії та приділити час надолуженню освітніх втрат.

Для 16-річного Миколи та його друзів це місце, де вони готуються до чергових змагань.

Хлопець захопився велоспортом ще у школі, коли зовсім малим потрапив до дитячого велоклубу.

"Тоді в мене з’явилося багато друзів, і ми почали проводити багато часу разом, зокрема на заняттях із велоспорту", – згадує він.

16-річний Микола дуже хоче стати учасником велозбірної України (фото надано ЮНІСЕФ)

Повномасштабна війна розкидала друзів по різних містах. Миколі та його родині довелося виїхати до більш спокійного Богодухова. Та коли з'явилася можливість, хлопець повернувся до Золочева й одразу взявся до тренувань у клубі, який відновив роботу, щойно дозволила безпекова ситуація.

Тренування оновленого велоклубу організували на базі місцевого спортивного комплексу. Втім, радість тривала недовго: у 2023 році цей комплекс було знищено внаслідок обстрілу.

"Мене це, чесно, зламало морально, – каже Микола. – Велоспорт був невід'ємною частиною мого життя. Мені було дуже тяжко без нього".

Сьогодні через постійну дронову небезпеку тренуватися на вулиці неможливо. Віталій Садовий, заступник голови Золочівської селищної адміністрації і за сумісництвом тренер команди, не дав дітям опустити руки.

Він знайшов нове приміщення, куди спершу завезли спеціальні тренувальні станки для велосипедів й самі велосипеди. Велоклуб ожив утретє.

Простір, який повертає надію

Микола мріє про велику спортивну кар'єру: виконати норматив майстра спорту України, а згодом – вийти на міжнародний рівень.

"У мене є багато кумирів серед українців, які зараз виступають у Європі й займають призові місця. Я б дуже хотів приєднатися до збірної України з велоспорту", – ділиться він.

Поєднувати навчання і спорт зараз непросто – школу в Золочеві розбомбили ще на початку війни, тож навчання перейшло в онлайн. Проте, за словами Миколи, запал не зникає: "У мене кожен день є натхнення здобути гідну освіту, піти на хорошу роботу, займатися спортом і продовжувати просто жити задля себе".

"Zolochiv Cycling Club" (фото надано ЮНІСЕФ)

"У цьому просторі в мене є можливість не просто займатися спортом. Тут я знайшов дуже цінних для мене людей – друзів, близьких. Зараз це, можна сказати, єдине безпечне місце, де я можу з ними бачитися", – запевняє хлопець.

За спостереженнями Віталія Садового, спорт стає для дітей не просто фізичною активністю, а способом залишатися дітьми попри реалії війни: "Спілкуючись із друзями, виїжджаючи на змагання, вони отримують задоволення. І по них видно, як у цих реаліях постійних обстрілів стан дітей змінюється – тут вони відпочивають, тут почувають себе в безпеці".

Велоклуб є свідченням того, як подібні простори допомагають юним українським спортсменам розвивати свої таланти й надихати інших дітей власним прикладом.

"Завдяки цьому простору ми маємо можливість тренувати дітей і на всеукраїнських змаганнях показувати достойні результати", – розповідає Віталій Садовий.

Безпечні простори для дітей функціонують за підтримки урядів Сполучених Штатів Америки, Швеції, Норвегії та Данії.