Через три з половиною роки війни в університетах України вчиться близько мільйона студентів. Значна частина – в очному форматі. Як цього року випускники здають НМТ, чи чекати подорожчання навчання, які результати виявили перевірки аспірантів і як проходить укрупнення університетів – в інтерв'ю заступника міністра освіти Михайла Винницького.
Головне:
– Чим відрізняється НМТ цього року за кількістю випускників, в скількох країнах його будуть здавати за кордоном?
– НМТ цього року не відрізняється від минулорічного майже зовсім. Минулого року у нас було 312 тисяч зареєстрованих, цього року – теж 312 тисяч. Минулого року трохи більше 21 тисяч з них були зареєстровані за кордоном. Цього року ця цифра зменшилася на декілька сотень людей, зареєстровано за кордоном майже 21 тисяча.
По вступу на бакалаврат ми досягли певної стабільності. Це може дивно звучати, але під час воєнного стану ми досягли стабільності правил і цифр по тих людях, які подаються. Правила цього року, як і минулого, – це три обов'язкові предмети і один предмет на вибір. Трохи більше третини (114 тисяч), зареєструвалися з четвертим предметом англійська мова. На другому місці – географія, далі – біологія, українська література. Найменше, на жаль, обирають фізику і хімію. І це нас дуже сильно турбує.
Абітурієнти обирають четвертий предмет залежно від того, з яким, на їхню думку, у них буде найбільше шансів вступити на бажану спеціальність до конкретного університету. Не обирають фізики і хімії – це показує, що інтерес до цих предметів падає набагато раніше, ніж в 11 класі. Це проблема, пов'язана з 9-10 класом.
Ми зараз багато інвестуємо в популяризацію так званих STEM (наука, технології, інженерія, математика – ред.) в рамках реформи Нової Української Школи, старшої профільної школи. Субвенції вже виділяються, є пілотування Профільної школи, і у 2027 перші десятикласники підуть в нову старшу школу, де один з опорних моментів – популяризація природничих спеціальностей.
Цього року під час вступу фізика й хімія дають перевагу в конкурсі. Якщо абітурієнти мають однакові бали з інших предметів, але один обрав фізику, а інший – англійську, то конкурсний бал з фізикою буде вищим. Це особливо важливо для тих, хто планує вступати на природничі або інженерні спеціальності.
Фактор конкурсного балу буде наступного року. І через рік так само. Учням 9-10 класів ми зараз говоримо: вчіть далі фізику і хімію, це вам допоможе легше вступити в університет, і більше шансів, що ви отримаєте бюджетне місце.
– Менше обирають фізику і хімію – чи значить це, що в нас буде менше інженерів, фахівців природничих спеціальностей?
– Ні, в жодному випадку. У нас найпопулярніші спеціальності зараз – це всі спеціальності, які пов'язані з комп'ютерними науками. Спеціальність "менеджмент", "економіка", "право" – це так звані "кон'юнктурні" спеціальності. Люди їх обирають з різних причин, але ринку праці там немає, бюджетних місць там мало. Тим не менше, вони мають певну популярність.
П'ять спеціальностей комп'ютерних наук – це власне комп'ютерні науки, системна інженерія, прикладна математика, кібербезпека. Ці спеціальності сукупно вже є серед найпопулярніших серед абітурієнтів.
Ми зараз намагаємося виправити помилки, зроблені років 5, 7, 10, а то і 20 років тому. Інвестиції на рівні шкіл в лабораторне обладнання, в популяризацію природничих предметів, на жаль, дуже давно не здійснювалися. Тому мова не йде про нові проблеми, а про виправлення недоліків, які тягнуться багато років.
– Ви згадали професії, які досі популярні, але де фактично немає ринку і мало бюджетних місць. Кажуть, на початку 2000-х був "бум" на юристів, менеджерів. Які найпопулярніші спеціальності зараз?
– Ці професії очевидно й залишаються популярними. На право минулого року вступило 5703 людини, було виділено 738 бюджетних місць. Отже, маємо 5 тисяч осіб, які вступили, заплативши за свою освіту. Держава не спонукає до цього. Навпаки: цього року на спеціальності "право", "економіка", "менеджмент" буде підвищена ціна на контракт. Якщо хочете йти вчитися на ці спеціальності – будь ласка, але вони дорогі. Ми всім комунікуємо, що ринок праці в цих спеціальностях переповнений.
Для порівняння, на комп'ютерні науки вступило 6300 осіб, з них 2900 отримали бюджетне місце. На "праві" та інших – 5700 і 700 людей отримали бюджетне місце, а тут – 6300, і відповідно на бюджеті будуть вчитися 2900. Також ще 900 осіб отримали державний грант. По "праву" фінансування від держави отримали 29% вступників, а по комп'ютерних науках – 61%. Різниця вражає.
– Навчання на яких спеціальностях зросте в ціні цього року?
– Цього року вступ на "право" буде набагато дорожчим. На цю спеціальність і на 15 інших, яких популярність не відповідає потребам ринку праці (наприклад менеджмент, економіка, туризм, журналістика) запроваджена індикативна собівартість, яка прирівнює вартість контракту і вартість того, що держава оплачує для бюджетника.
У нас у вищій освіті велика системна проблема: бюджет платить за одного студента більше, ніж вартість контракту. З часом ми маємо дійти до того, що вартість навчання на бюджеті і вартість навчання на контракті мають бути прирівняні на всіх спеціальностях. Цього року це зроблено тільки для тих спеціальностей, які найбільше в попиті і найменше потрібні для ринку праці – те ж саме право, економіка, менеджмент тощо.
Для інших є ринкова вартість. Класичний приклад – агрономія. Для людини, яка вступає на агронома, бюджет виплачує приблизно 60 тисяч гривень залежно від університету. А контракт дуже часто коштує 30-35 тисяч. І ми розуміємо, що підвищувати ціни контракту на агронома небажано: тут часто мова йде про вступників з сіл, які не мають тих доходів і не можуть собі це дозволити.
Насправді, з цією величезною різницею в цінах є надія, що можливо хтось, який розглядав вступ на економіста, піде на агрономію. Це буде і набагато дешевше, і набагато більш потрібне на ринку праці. І більше шансів, що людина працюватиме за спеціальністю.
– Що зараз відбувається з укрупненням університетів? Чи збережуть робочі місця викладачі?
– Часто говоримо про те, що у нас занадто велика кількість університетів. Це обумовлене демографією. 25 років тому у нас було 800 тисяч випускників шкіл щороку. Якби під нашим контролем були всі окуповані території, навіть з цими цифрами і разом з випускниками, які зараз знаходяться за кордоном, якби Крим і Донбас контролювалися українською державою, ми мали б 500 тисяч випускників шкіл в цілому на цих територіях. Кількість випускників впала з 800 тисяч до 500.
А зараз реальність така, що цього року випускників шкіл буде біля 360 тисяч. 312 тисяч зареєструвалося на НМТ, яке потрібне для вступу саме в університети. Не всі після школи йдуть у вищу освіту. Дехто взагалі вирішує відразу йти на ринок праці, це абсолютно нормально. Біля 50 тисяч випускників йде деінде, зокрема в коледжі, вступ до яких не потребує НМТ.
Це падіння не пов'язане з війною. Це пов'язане з тим, що в нас народжується менше дітей. Війна починається з 2014-го, а кількість потенційних випускників зменшувалася й раніше. Також на графіку бачимо падіння кількості випускників у 2018-му. Це означає, що у 2001 році відбулося сильне падіння народжуваності. Це об'єктивні цифри.
Вже зараз можу вам сказати, що 2038-го року у нас, ймовірно, буде 250 тисяч випускників шкіл. Їх більше не стане, бо вони вже народилися. А наша мережа вищої освіти побудована з урахуванням потенціалу 800 тисяч вступників щороку, тобто на кількість, яка була 25 років тому.
В середньому в університетах Європи – по 10 тисяч студентів. У нас – 5 тисяч 700. Колись було 10 тисяч. Але це було тоді, коли в нас була вища народжуваність. Тому мова йде про те, що в нас є на сьогоднішній день абсолютно забагато закладів вищої освіти. Як би прикро це не звучало, але демографія - невблаганна наука.
Не грає ролі, хто сидить в цьому кріслі, хто керує міністерством освіти. В країні впродовж наступних 3-5 років має відбутися укрупнення мережі. Це вимога нашої євроінтеграції. Ми маємо донорів, які з цим допомагають. Бо при кожному укрупненні ми маємо можливість робити великі інвестиції: півтора мільйони доларів на науково-навчальне обладнання в кожен заклад. Це непогано.
За минулий рік зі структури міністерства освіти, ми вже скоротили 10, цього року буде теж ще 10 вищих навчальних закладів. Ми маємо дійти до 100 закладів вищої освіти в нашій мережі до 2030 року.
Хто до кого приєднається – це вирішується індивідуально. Минулого року був заклад, який мав менше тисячі студентів і з фінансової точки зору не міг себе утримувати. Ми його приєднали до іншого, більш потужного.
Більшість укрупнень відбувається саме таким способом. Якщо заклад стає менш популярними, контингент падає. Наукові школи, викладацький склад у таких закладах треба рятувати, переводити викладачів і студентів до більших закладів. Важливо розуміти, що ми не робимо цього для економії коштів. Ми це робимо для того, щоб забезпечити якісне середовище там, де студенти можуть вчитися, а науково-педагогічні працівники – розвиватися.
– Чи можете назвати заклади, які будуть укрупнювати цього року?
– Які ще будуть укрупнювати – назвати поки не можна. Це все індивідуально. Ми маємо аналіз демографії по кожній області. Наприклад, у Львові зараз чотири університети функціонують у підпорядкуванні МОН: Львівська політехніка, університет Франка, ветеринарний університет, до якого недавно приєднали аграрний, і лісотехнічний.
Два з цих чотирьох – найбільші університети в країні – Львівський університет Франка і Львівська політехніка. В обох випадках в нас велика концентрація ресурсів, розвиток і можливість інвестицій. Плюс у Львові є приватний Український Католицький університет (УКУ), який має своє особливе місце в екосистемі міста і регіону.
У Львові та Одесі приблизно однакова кількість населення — по 900 тисяч, але в Одесі 12 вишів проти 4 у Львові. Це велика різниця. Одеський університет імені Мечникова має потужну академічну базу, тому його планують укрупнити, приєднавши інші заклади. Багато з них втратили галузеву специфіку, тож їх слід об’єднувати й розвивати як технологічні чи морські університети.
Як не дивно, в Одесі є два морські університети. Одні займаються портами, другі – плавають. Це може звучати банально, але морський напрямок – один. Так, є спеціальності, які забезпечують логістику, менеджмент портів, будову ін інфраструктури тощо. Але це один напрямок, і разом з морським бізнесом логічно, щоб це був один потужний морський університет. Але в кожному випадку, коли йде мова про об'єднання вмикаються певні амбіції.
Це означає певний спротив, бо люди звикли, що є величні заклади, які мають довгу пам'ять, велику історію. І це правильно, але коли в одному з тих закладів падає студентів нижче 2700, ти починаєш дивитися, чи можна забезпечити якісну освіту, коли в тебе всі групи малокомплектні.
Поки в цьому процесі ми даємо можливість прифронтовим і переміщеним університетам спробувати себе знайти. Але з кожним роком продовження війни бачимо, що самобутність переміщених університетів втрачається, як і їхні фінансові і наукові показники. Тому там з часом укрупнення також має відбутися.
– Яка ситуація по навчальних закладах в Сумах? Чи не планується релокація через постійні обстріли і загрозу з боку РФ?
– Ми намагаємося забезпечити, щоб навчальні заклади в Сумах далі розвивалися. Там є три державні університети. Сумський державний університет – це феномен, яким ми дуже сильно пишаємося. Це феномен для всієї нашої країни, один з найсильніших класичних університетів, який щороку має дуже круті показники і по науковій роботі, і по інтернаціоналізації, і по працевлаштуванню своїх випускників. Також – і по вступному балу, це значить вони популярні. Всі ті показники, які ми вимірюємо, у них вони високі.
Зараз ворог вдарив, слава богу, не в лабораторні комплекси й не в навчальні, а в так званий конгрес-центр. Це місце збору Сумського університету в центрі міста, де дуже часто проводили конференції. Ми їм допомагаємо відновитися. І Сумський тримається. Як не дивно, торік, коли кількість студентів по країні знизилася, співвідношення їхнього контингенту до попереднього року було на рівні 99%. В Сумах це просто щось. Це неймовірне, дуже хороше досягнення.
Там є сильний Сумський аграрний університет, де контингент також зменшився лише на 3% в порівнянні з минулим роком. На жаль, трохи слабший – Сумський педагогічний. Чи буде там укрупнення? Зараз ми не маємо конкретних планів, бо в регіоні відбуваються бойові дії. До прийняття будь-яких рішень треба буде аналізувати, яка буде демографічна ситуація далі.
В Сумській області ще є Глухівський педагогічний. Надзвичайно важливий осередок українства на північному сході країни. Глухів – історичне місто і дуже важливо, щоб ми там зберегли університет. На жаль, зараз він переміщений з зони бойових дій, але хочемо його повернути якнайшвидше. Хочу вірити, що наші Збройні Сили нас захистять до тієї міри, що ми не матимемо потреби релокувати нові навчальні заклади.
– А яка ситуація по університетах Харкова з точки зору безпеки?
– По Харкову ракети і дрони – це постійна реальність. Але в цілому ми розглядаємо релокацію закладу, коли університет стає в зоні досяжності артилерії. Як, наприклад, в Херсоні. Там заклади релоковані, там зараз неможливо провадити освітній процес. Хоча українська держава, слава Богу, контролює Херсон, і це добре. Херсон, Харків, Суми, Запоріжжя, Миколаїв - це все наші міста, які в постійному полі нашої уваги.
– Чи розглядається можливість повернення з вересня до офлайн-навчання в регіонах, де це безпечно?
– Всіх в офлайн з вересня не повернуть. Поки йдуть обстріли, очевидно, ми не можемо повернути в офлайн всіх. У нас немає можливості проводити весь освітній процес в підземеллі. Ми це намагаємося робити, максимально забезпечивши реалізацію політики "Школа офлайн". Будуючи підземні школи-укриття. Але ми не можемо забезпечити університетську освіту такого типу. Одна річ – це школа, де кілька класів. А тут – тисячі студентів.
Тому з 1 вересня фактично все, що не в зоні бойових дій, йде або в змішаному форматі, або в офлайн форматі. Це Київ, західна частина України, в змішаному форматі – Одеса і Дніпро. Інші, на жаль, залишаються онлайн.
– Як довго ще буде НМТ замість ЗНО?
– НМТ існує виключно як рішення через безпекову ситуацію. ЗНО є однозначно кращим інструментом перевірки знань і навчального потенціалу учня, ніж НМТ. Тут немає сумнівів. Але уявімо, що ми збираємо 300 тисяч вступників, які всі в один день будуть писати українську мову. Це просто запрошення ворогу: "бомбіть нас зараз". Це неможливо робити. Тому НМТ проводиться меншими групами впродовж місяця, фактично півтора місяці, в безпечному середовищі.
Чи ми хочемо так робити? Очевидно, ні. Але поки безпекова ситуація така, що вимагає інноваційних рішень. Для нас дуже важливо залишити систему зовнішнього незалежного оцінювання. Воно може бути в різних формах: традиційне ЗНО чи національний мультипредметний тест, який є вимушеною мірою на час воєнного стану.
– Зараз тривають перевірки вищих навчальних закладів через аспірантів, які отримуют ь відстрочки. Чи зросла аномально їх кількість за останній час?
– Однозначно зросла. У нас в 2023 році загальна кількість зарахованих аспірантів була 18 835. Це включало і вечірників, і контрактників, і заочників. Бюджетних місць було в 2022 році 3300, у 23-му – 3200. Але в 2022 і 2023 році аномально багато вступників пішли на денну форму за контрактом саме для отримання відстрочки від мобілізації. Цифри вражають.
Із 18 тисяч, які були зараховані в 23-му році, 13 600 – це були чоловіки 25+ – це з усіх зарахованих. Це величезний сплеск популярності науки. Якщо до вторгнення РФ у нас було на рівні 1300-1500 "денників" на контракт щороку, то в 2023 році раптом ця цифра стала 13 700. 82% із тих 13 700, це були чоловіки 25+ (11 248 людей). Попередня цифра була 46%.
В принципі, немає нічого поганого в тому, що більше людей йде в аспірантуру. У мене є дуже багато інформацій від різних колег саме з політехнічних університетів, які говорять, що ці аспіранти працюють з інноваціями щодо дронів, з електронікою, яка потрібна для радіоелектронної боротьби, інноваціями у сфері кіберзахисту.
Багато потрібного робиться аспірантами для захисту держави. Якщо людина в аспірантурі реально займається наукою, інноваційними розробками, нічого поганого в тому немає, що у неї також є відстрочки на період навчання. Навіть якщо йому 25+, він все одно робить свій внесок в нашу оборону. І це нормально.
Але, на жаль, ми бачимо, що велика кількість зарахованих – це люди, які не вчаться і не проводять досліджень. Їх наукові керівники давно їх не бачили, вони не ходять на заняття, нічого не публікують. І саме тому ми зараз проводимо позапланові перевірки закладів освіти стосовно якості організації освітнього процесу.
Найчастіше ми бачимо проблему фейкового навчання. Відсутність слідів реального навчання на освітніх платформах, якщо це онлайн. Якщо це очно, то це відсутність доказів того, що людина складає сесію, немає публікацій, дисертації не пишуться.
– Які з цих підстав стають підставами для відрахування?
– Найчастіше це невиконання індивідуального навчального плану або індивідуального плану наукової роботи.
– Що зараз робити з гострою нестачею педагогічних кадрів і в школах, і в університетах?
– Педагогічна освіта у нас буде популярною, коли у нас буде нормальна зарплата вчителя. Цього року вона збільшилася на дві тисячі гривень. Плануємо зарплати збільшувати далі. Тут потрібна воля і пріоритетність цієї задачі на національному рівні, ми намагаємося це зробити з іншими міністерствами.
Вчительська професія стане більш привабливою, коли у вчителів підвищаться зарплати. Що можна зробити у вищій освіті для забезпечення фахових вчителів, коли ця зарплата дійсно стане конкурентною? Держава може забезпечити підготовку молодого вчителя. Наприклад, торік в середній освіті (вчителі середньої школи різних спеціалізацій) було зараховано 7349 вступників, із них 5525 отримали бюджетне місце. Це 78%. Це означає, що держава точно вкладає гроші в те, щоби готувати вчителів. І це один з пріоритетів держави разом з медициною.
На жаль, велика кількість випускників освітніх програм галузі “Освіта” не йде працювати в школи або працює там недовго, переважно через зарплати. Ми стимулюємо також, щоб вчителями ставали ті, хто вчиться на інших спеціальності.
Мій син зараз на четвертому курсі фізики в університеті Шевченка, і він вже мені починає говорити, що пішов би повчителював пару років. Він не має педагогічної освіти, але є трек, де він зможе пройти так звану педагогічну інтернатуру, рік попрацювавши під іншим вчителем в класі і ставши, можливо, вчителем фізики. Не знаю чи він так вирішить, але така можливість передбачена законодавством.
– Наскільки масовою є проблема вивезення 17-річних хлопців за кордон?
– Казати, що хлопці не виїжджають, було б неправдою. Ми знаємо всі, що мами вивозять 17 річних синів. Що ми бачимо по статистиці? Що ті 17- і 18-річні, перебуваючи за кордоном, пишуть НМТ. Тому що 20 тисяч із тих, які зареєстровані на НМТ цього року, зареєструвалися на написання НМТ, будучи саме за кордоном. У нас є 55 центрів, де буде проводитися НМТ за кордоном цього року в 34 країнах.
Це означає, що люди виїжджають, але все одно вважають українську вищу освіту привабливим для себе варіантом продовження освіти. І багато із тих, які виїжджають в 17 років, повертаються, вступивши в українську вищу освіту.
Чи ми втрачаємо неповнолітніх громадян, які виїжджають за кордон з батьками? Абсолютно. Чи є у мене така статистика? Такої статистики у мене немає, її збирає Державна міграційна служба або Державна прикордонна служба.
Факт є такий: ці люди всі мають можливість, виїхавши за кордон, вступити в іноземні заклади вищої освіти, але вони пишуть НМТ. Для вступу в університет в Польщі та в Німеччині не потрібно НМТ. В Англії не потрібно НМТ. Ти показуєш свій атестат з загальної середній школи і вступаєш за їхніми вступними іспитами, якщо такі є.
НМТ потрібне тільки для вступу в українські заклади освіти. І 20 тисяч кожного року його пишуть. Це говорить про те, що українська вища освіта залишається популярною зокрема і серед тих, хто виїжджає за кордон.
– Як стимулювати повернення дітей, яких вивозять батьки? Можливо, будуть запускатися програми для талановитої молоді?
– Як ми вимірюємо талановитість? Вимірюємо олімпіадами і тим самим національним мультипредметним тестом, або ЗНО. Це оцінювання знань, навичок і талантів. Ті, хто має найвищі бали, отримують бюджетні місця і отримують стипендію.
– Тобто це загальні умови, як і для всіх.
– Абсолютно правильно. Тільки якщо ти талоновитий, шанси дуже хороші, що ти отримаєш оплачуване місце зі стипендією.
Також є законопроект, який зараз розглядає Верховна Рада, про те, щоб встановити так звані національні стипендії для тих, хто має найвищі бали по НМТ. Зараз вони отримують премії, але хотілося б зробити цей процес більш системним. Наша пропозиція - виділити певну кількість бюджетних місць і підвищену стипендію для тих, хто має найвищі бали при вступі саме для того, щоб забезпечити утримання цієї найталановитішої молоді в Україні.
– Про які суми стипендій йде мова?
– Сума залежить кожного року від бюджетного процесу. Одна з найскладніших наших задач – пройти успішно бюджетний процес. Від цього залежить і зарплата викладачів, і зарплата вчителів, і гроші на вищу світу, і стипендії також. Бюджет не гумовий – міністерство фінансів завжди нам це нагадує. Але ми намагаємося робити, що можемо, бо освіта це не має бути статтею витрат, а має вважатися інвестицією в майбутнє.
– Що ще варто зробити і що має статися, щоб ці 17-річні хлопці і їх родини побачили, що в Україну варто повертатися?
– Безпекова ситуація має в першу чергу стабілізуватися. Але ваше питання дуже хороше. Що має статися? Ми як українці, маємо позбутися нашого комплексу меншовартості. Я говорю до всіх Ваших читачів. Ми з вами зупинили орду. Нам давали три тижні. А вже три з половиною роки. Харків – наш, Херсон – наш, Суми – наші, Запоріжжя – наше, Дніпро наш і Київ вільний. Ніхто цього не очікував.
Як нам вдалося їх зупинити? Ми можемо говорити, що рашисти були неорганізовані, корумповані, не розуміли суті українців і так далі. Але ми всі пам'ятаємо низові ініціативи, нашу згуртованість. Наші добровольчі батальйони, ТРО. Ми всі мобілізувалися. Звідки це? Романтик скаже, що це козацькі гени. Але давайте скажемо реалістично: це навчені компетентності, опановані навички. Звідки вони взялися? З системи освіти. Ті люди, які зупиняли орду, вчилися у нашій системі освіти.
А ми постійно говоримо, що наша освіта якась не така, якась погана. Ми маємо позбутися комплексу меншовартості. У нас є хороші університети, хороші школи. Не всі, але так є в кожній країні. В інтернеті напишіть "buy a PhD": ви можете купити диплом в Америці, нема проблем. В інших країнах також є корупція. Але в нас є заклади освіти, які формують націю, яка є переможцем і яка дивує світ.
Коли ми це усвідомимо, тоді позбудемося цих колоніальних уявлень. Часто люди думають, що десь там краще. Що десь за парканом зеленіша трава. Ті з нас, хто бував багато на Заході, розуміють, що часом вдома вона теж зелена, і в цій землі часом можуть вирости дуже хороші і яблука, і грушки, і люди.
Через 3,5 роки війни у нас мільйон студентів вчиться в університетах. Велика частина – в очному форматі. Величезна кількість студентів їздить на академічну мобільність за кордон і повертаються.
Батьки виїжджають задля безпеки, а молодь каже: "Ні, я побачив життя в Німеччині, в Данії, в Італії, Польщі. Я хочу додому". І це не тільки тому, що це дім. Є можливості для саморозвитку, набуття навичок, які потрібні для життя. Насправді наша система освіти в деяких випадках на голову вища за європейську. І це наше величезне досягнення. Далеко не все ідеальне. Є над чим працювати. Але повторювати, що "все пропало", точно спільній справі не допоможе.