"Лобіювання – це вплив, у якого є ім'я, адреса і підпис". Інтерв'ю з головою НАЗК Віктором Павлущиком

Головне:

• Лобізм вийшов із тіні: За перший рік у Реєстрі прозорості зареєстрували понад 200 суб’єктів лобіювання, зафіксували понад 1,5 тисячі взаємодій із посадовцями щодо більш ніж 500 нормативних актів.
• Мільйони за вплив: Більшість зареєстрованих договорів на лобіювання у першому півріччі 2026 року коштували від 1 до 10 млн грн, а супутні витрати сягали до 100 тис. грн.
• Не хабар, а легальний інструмент: Оплата послуг лобіста є законною, тоді як підкуп посадовців уже виходить за межі лобіювання і може мати ознаки кримінального правопорушення.
• Вплив став простежуваним: У НАЗК називають головним результатом першого року не кількість лобістів, а те, що стали видимими клієнти, бенефіціари, суми та конкретні рішення, на які намагалися впливати.
• Сірі зони залишаються: У законі є винятки, які дозволяють по-різному трактувати окремі види впливу, зокрема маскувати лобіювання під консультаційні послуги або діяти через третіх осіб.
• Реєстр не оцінює "добре" чи "погано": НАЗК не визначає, чи правильну ініціативу просуває лобіст, а лише показує, хто, в чиїх інтересах і за які кошти впливає на рішення.
• Наступний крок — "слід рішення": НАЗК хоче, щоб у майбутньому було видно не лише сам факт лобіювання, а й те, які саме пропозиції лобістів були враховані у фінальному нормативному акті.

– Щодо лобіювання, вже рік пройшов з цього закону, і чи реально, на вашу думку, бізнес почав виходити з тіні? Чи ви це бачите?

– Оцінювати "тінь" складно, адже до 1 вересня 2025 року обов’язку розкривати лобістську діяльність в Україні взагалі не існувало. Головна мета Реєстру прозорості — показати, хто, в чиїх інтересах і за які кошти впливає на ухвалення державних рішень. Про зміни краще свідчать цифри: за рік у Реєстрі зареєстровано понад 200 суб’єктів лобіювання, зафіксовано понад 1,5 тисячі взаємодій із посадовцями щодо більш ніж 500 нормативних актів. Це лише початок, але інститут лобіювання вже працює.

– Скільки коштує лобіювання?

– Фінансова прозорість — це стандарт ОЕСР. Тому розкриття вартості та ціни договору в Реєстрі є обов’язковим. За підсумками першого півріччя 2026 року, ціна більшості зареєстрованих договорів становила від 1 до 10 мільйонів гривень, а супутні витрати на лобіювання у відповідних сферах сягали до 100 тисяч гривень.

– А що для вас доказ того, що все-таки лобіювання працює цей рік?

– Головний доказ — це зростання кількості зареєстрованих суб’єктів та якісне виконання ними вимог щодо звітування. Лобісти відкривають конкретні контакти, бенефіціарів, суми та нормативні акти, на які здійснювався вплив. Те, що ринок добросовісно розкриває ці дані, свідчить про довіру до нового інституту та готовність бізнесу працювати за прозорими правилами.

– Якщо пояснювати людям, що таке лобіювання? Як би ви могли це простими словами пояснити? Бо існує багато стигми, що це вплив, що так не можна. Наприклад, в Америці далеко не всім подобається їхня система лобіювання.

– Держава не може знати всіх деталей роботи конкретної компанії. Лобіст тут виступає фаховим консультантом, який відкрито пояснює владі потреби галузі. Проблема не в самому впливі, а в його тіньовому характері – коли невідомо, чий інтерес просувають і за чиї гроші. Закон робить цей процес прозорим.

Щодо США – ми свідомо не копіювали їхній досвід. В основі українського закону європейська модель, де головний акцент зроблено на публічній реєстрації та підзвітності.

– Люди можуть думати – чому бізнесмени взагалі мають якийсь "легалізований" вплив на владу? От хай все буде чесно.

– Тут виникає питання: А в чому нечесність тоді? Воно і так є чесно, кожен розкриває мету своїх подальших заходів. А не як в "сірій" або "чорній" зоні, коли використовуються треті особи – винятки з закону про лобіювання, де по суті лобіювання здійснюється тими суб'єктами, які не підпадають під дію закону про лобіювання. Оце якраз більше про нечесні правила гри. А там, де воно є максимально відкритим – це якраз про чесність.

Якщо узагальнити: лобіювання, яке здійснюється відповідно до Закону – це вплив, у якого є ім’я, адреса й підпис. Кулуарна домовленість – це вплив із прихованим автором і мотивами.

– У другій кампанії звітування про лобіювання ми побачили, що вдвічі більше суб'єктів почали виходити з тіні. Про що це каже, на вашу думку? Що закон запрацював, чи вони перестали його боятися?

– Це природний процес розвитку нового інституту. Логічно, що воно має призводити до певного етапу збільшення. Водночас складно порівнювати першу кампанію з другою, тому що перша була чотири місяці, а друга – шість місяців. Тобто це апріорі непорівнювані речі.

Для нас, якщо в цифровому еквіваленті пробувати порівнювати, то важливою цифрою є збільшення більше ніж в три рази кількості клієнтів і бенефіціарів. Оце дуже хороший показник. Люди не соромляться показувати, хто зацікавлений, хто реалізує це лобіювання і з якою метою вони це роблять. Тому я б сказав так: головний результат першого року – не кількість лобістів, а те, що вплив на рішення став простежуваним.

– Лобізм – це про неформальний вплив?

– Навпаки, на сьогодні лобіювання, за умови, що воно здійснюється із дотриманням вимог законодавства та Правил етичної поведінки – це про прозорий, доброчесний та законний спосіб взаємодії бізнесу і влади.

– Чи є бізнес, який виступає проти цього закону, і чим це пояснюється?

– Я б сказав, що правила потрібні всім сторонам, зокрема, бізнесу, тому принципових противників серед представників спільноти я не бачу. Бізнес отримує можливість відкрито відстоювати свою позицію, не наражаючись на репутаційні ризики, – це, власне, і є головний виграш для нього.

Також я вважаю, що набуття додаткових прав і можливостей для впливу на прийняття рішень – це однозначно величезний плюс для бізнесу Це стосується, як впливу на Верховну Раду, так і на інші суб’єкти уповноважені приймати нормативно-правові акти. Законодавство передбачає, що лобістів мають запрошувати на засідання, де розглядаються їх аналітичні матеріали, повідомляти про розгляд їх пропозиції, а також інші права.

Є, звісно, бізнес, якому цілком комфортно і без активної участі в Реєстрі, – якщо компанія не здійснює лобіювання в розумінні Закону, їй просто не потрібен цей статус, але це не означає незгоди із самим інститутом. Звісно ми розуміємо, що є ті хто працює в тіні, і очевидно, що вони будуть проти розвитку цього інституту.

– Якщо підсумувати: у чому різниця між легальним лобіюванням і неформальним чи незаконним впливом? Де бізнесмен переступає межу?

– Межа проходить одразу по чотирьох ознаках. Перша – вплив на об'єкта лобіювання. Друга – наявність комерційного інтересу. Третя – визначений предмет лобіювання: конкретний нормативно-правовий акт. Четверта – визначений об'єкт: орган або посадовець. Якщо немає хоча б однієї з них – це вже не лобіювання в розумінні Закону.

А там, де вплив виходить за межі правомірного – це вже тиск, обман, підкуп чи погрози, – це не лобіювання, а окрема, значно серйозніша історія, яка може мати ознаки кримінально правопорушення.

– Тобто, наприклад, казати "бери мої гроші і лобіюй", це вже за рамками.

– Закон визначає, що лобіювання може здійснюватись, як за винагороду, так і у власних інтересах. Звичайно, як і в будь-якій професійній діяльності, клієнт має оплатити лобісту його послуги. Тому, лобіювання за гроші – це повністю в рамках Закону. Інше питання, якщо здійснюється підкуп осіб, які приймають рішення, це кримінально-каране правопорушення..

– Розкажіть про Реєстр прозорості детальніше. Я так розумію, у другому півріччі там був глобальний сплеск.

– Я б не сказав би, що там був глобальний сплеск – радше поступове зростання. У другій кампанії, до речі, частина суб'єктів навіть припинила свій статус: хтось зареєструвався "про запас", не вів жодної лобістської діяльності й вирішив вийти з Реєстру, а хтось отримав протоколи за неподання звітів.

Але сам Реєстр прозорості функціонує. За оцінкою ОЕСР, українське регулювання лобіювання визнане одним із найкращих у світі — Україна увійшла до четвірки лідерів разом із Канадою, Естонією та Францією. Ми зробили подання звітності максимально зручним — це займає до 30 хвилин.

Дані одразу потрапляють у публічний доступ: кожен може побачити, хто, в чиїх інтересах і за які суми здійснює вплив. І там є що подивитися — наприклад, зареєстровані договори на суми понад 10 мільйонів гривень.

– Тобто на практиці кожен громадянин може зайти в цей Реєстр прозорості і що він побачить?

– Так, відкрита частина Реєстру повністю публічна. Будь-хто може побачити: інформацію про: суб'єктів лобіювання – їхні ПІБ або назву юридичної особи, статус (активний, зупинений чи припинений); клієнтів і бенефіціарів, тобто тих, у чиїх інтересах здійснюється лобіювання; предмет лобіювання – конкретний нормативно-правовий акт; органи й посадових осіб, а також дату й форму взаємодії – зустріч, захід чи інша комунікація; відомості про винагороду за договором лобіювання та витрати на лобіювання; інформацію про внески суб'єктів лобіювання на підтримку політичних партій.

Там можна знайти і міністрів, і народних депутатів, навіть мене і деяких мої колег. Це дуже хороший показник для нас, в принципі, що люди з нами точно так само спілкуються і показують це в Реєстрі. Але зазвичай комунікація з лобістами відбувається щодо змін до законодавства про лобіювання.

Головне завдання Реєстру – щоб суспільство чітко бачило, хто, як і за чиї гроші впливає на державні рішення.

– А як це відбувається на практиці?

– Бізнес може діяти двома шляхами: зареєструватися лобістом самостійно або найняти профільну компанію чи асоціацію, яка вже має цей статус і відповідну експертизу. До речі, саме асоціації та юрфірми зареєструвалися першими. Лобіювання охоплює аналітику, офіційні звернення та особисті зустрічі з депутатами чи урядниками. Головна умова – ідеться виключно про нормативно-правові акти (закони, постанови).

Спроба вирішити приватне питання – наприклад, отримати ліцензію для конкретної компанії – це не лобіювання, а акт індивідуальної дії. І наостанок: здійснювати лобіювання без реєстрації в Реєстрі заборонено – це правопорушення, яке карається штрафом.

– На вашу думку, чи не є лобіювання як закон складним для бізнесу і йому легше продовжувати просто неформально домовлятися з владою?

– Це трьохстороння робота. Регулятора, суб'єктів і об'єктів. Зі свого боку ми робимо все, щоб спростити процес: видаємо чіткі роз’яснення та створили інтерактивний тест, який дозволяє за хвилину перевірити, чи підпадає ваша діяльність під лобіювання.

Другий фактор – це свідомість бізнесу. Наповнення Реєстру доводить: в Україні є чимало компаній, які прагнуть працювати чесно та цінують власну репутацію. Щодо спроб діяти кулуарно – це вже реальний ризик.

Посадовці мають право інформувати НАЗК про незареєстрованих осіб, які намагаються здійснювати на них вплив. Ми проводимо моніторинг і фіксуємо такі правопорушення. Тому в прозорості та публічності сьогодні зацікавлені обидві сторони.

– А як ви думаєте, чи є сенс зробити для бізнесу обов'язковим це, наприклад, участь в реєстрі? Ну в подальшому.

– Воно вже є обов'язковим, якщо ти здійснюєш лобіювання. Якщо ти просто кафешка на вулиці, яка не взаємодіє з державною щодо змін до законодавства, це не потрібно. Ну навіщо їй бути суб'єктом лобіювання. Ну, і таких випадків дуже багато.

– Якщо ми бачимо, що об'єкт лобіювання діє відкрито, він лобіює, але він просуває якесь непопулярне рішення. Чи можемо ми говорити, що його дії погані?

– Ні. Реєстр прозорості не оцінює зміст ініціатив і не ділить їх на "хороші" чи "погані". Він відповідає на питання "хто і в чиїх інтересах", а не "чи правильно вони чинять". Оцінка самого рішення – це завдання парламенту, уряду, суспільства та медіа. Наша мета – зробити так, щоб ця оцінка була можливою до ухвалення акта, а не після.

"Погано" – це коли вплив прихований, коли підмінено реального бенефіціара або коли використовуються тиск, обман чи підкуп. Якщо ж позиція заявлена відкрито, вона стає предметом цивілізованої дискусії. Інші сторони можуть навести свої аргументи, і в результаті рішення виходить якіснішим та збалансованішим. Кулуарні домовленості такої можливості суспільству не залишають.

– Тобто НАЗК тут як Феміда, ви закриваєте очі…

– Це не зона відповідальності. Тут важлива комунікація між людьми, які створюють законодавство в своїй сфері життєдіяльності, наприклад, ЖКХ, охорона здоров'я. Вони є політикоформуючими органами в цій сфері. Є люди, які реалізують цю політику безпосередньо: бізнеси на місцях, тобто логічно, що одні знають з однієї сторони, інші знають добре з іншої сторони. І це нормально, коли є ця співпраця, є ця комунікація.

Ми є цим майданчиком для цієї комунікації, грубо кажучи.

– А якщо порівнювати нашу систему лобіювання і систему Європейського Союзу. На вашу думку, чого ще нам не вистачає?

– Загалом ми рухаємося в європейському тренді, але є кілька напрямів для вдосконалення. Насамперед це запровадження так званого "сліду публічного рішення", щоб суспільство бачило підсумок: які саме пропозиції лобіста були враховані у фінальному акті, а які – відхилені. Також важливий чіткий баланс обов’язків. Якщо для комітетів Верховної Ради процедури деталізовані, то для держслужбовців діє лише загальна норма про "сприяння лобістам", тому ці взаємини варто конкретизувати.

Крім того, корисно перейняти досвід країн із перехресним звітуванням, де про контакти інформує не лише бізнес, а й самі посадовці. Наразі ми проходимо базовий етап впровадження. Головне – проаналізувати практичні проблеми першого року та точково доопрацювати інститут.

– А чи бачите ви ще певні прогалини, через які можуть пройти бізнес-суб'єкти, великі компанії?

– По-перше, в законі є достатньо багато виключень, які можуть формувати оці сірі зони не те, що зловживання, а подвійне трактування. І теж інколи бажання розмивання саме визначення лобіювання в нібито інші послуги, типу консультаційні послуги, або вплив через те, що я розказував – третіх осіб, які є виключеннями з закону про лобіювання.

– Які сфери в Україні найбільше потребують цивілізованого лобіювання? Це енергетика, аграрка, фармацевтика, оборона, IT?

– Я не можу оцінювати кожну сферу окремо , це неправильно. Ми можемо тільки сказати найпопулярніші сфери. В нас є просто зріз найпопулярніших, які декларуються. Це цікавий показник, але оцінювати, яка має бути важливішою, яка не важливішою, складно. Так можна багато критеріїв придумати, але жоден з них, мені здається, навіть кількість грошей, які перебувають в цій сфері, як, наприклад, зараз в оборонці, це теж не буде фактором, який має свідчити про важливість саме цієї сфери для лобіювання.

– А щодо реєстру, чи дійсно він показує все? Тобто чи можна визначити, хто стоїть за лобістом?

– Так, це базовий принцип Реєстру прозорості. Суб’єкти лобіювання зобов’язані декларувати як безпосередніх клієнтів, так і кінцевих бенефіціарів, тому ця інформація є відкритою. Система базується на самодекларуванні. Чи може хтось внести недостовірні дані? Теоретично – так. Але все таємне рано чи пізно стає явним.

Подання неправдивої інформації тягне за собою відповідальність та серйозні репутаційні збитки. Для професійного лобіста втрата репутації означає втрату ринку, тому бізнесу значно вигідніше працювати чесно та відкрито.

– А НАЗК перевіряє кожного суб'єкта в реєстрі чи виборчо?

– Ні, за наявності відповідної інформації і підстав для перевірки цієї інформації, може початись моніторинг, в межах якого перевіряється отримана інформація і можуть вживатись відповідні заходи.

– Це стосується і джерела фінансування…

– Будь-якої інформації, яка в реєстрі, так. У нас є вже випадки притягнення до відповідальності, оскільки там плюс-мінус 28 випадків, але більшість з них пов'язані з неподанням звітності до реєстру прозорості.

– Які завдання для НАЗК ви вважаєте головними на найближчий час і що б хотіли змінити в роботі агентства або запустити?

– Якщо говорити про лобіювання, то наші пріоритети – це законодавчі зміни за підсумками першого року практики, просвітницька робота та розвиток функціоналу Реєстру прозорості. Ключовим же викликом не лише для Агентства, а і для України загалом, є ухвалення Верховною Радою Антикорупційної стратегії.

Ми сподіваємося, що Парламент не затягуватиме її ухвалення, адже вже готуємо проєкт Державної антикорупційної програми для найшвидшого запуску її імплементації. Водночас важливим напрямком є підвищення обізнаності про досягнення України в сфері запобігання корупції, про альтернативи корупційним практикам, можливості повідомлення про корупцію – тут ми спільно з низкою органів уже реалізуємо загальнодержавну комунікаційну стратегію в сфері запобігання корупції на 2026-2030 роки. Щодо загальної діяльності - запуск аудиту НАЗК, який покаже Агентству точки зростання.

– Ви зазначили, що варто усувати причини, а не боротися з наслідками. Якщо говорити про корупцію: що важливіше — боротися з нею чи розуміти причини її виникнення?

– Це не взаємовиключні речі, а єдина система. Поранення треба лікувати, але паралельно – усувати те, що його викликає. Притягнення до відповідальності – лише один із елементів. Не менш важливими є усунення корупційних ризиків, розробка системних реформ, перевірка декларацій, врегулювання конфлікту інтересів та просвітництво. Тільки поєднання покарання та сильної превенції дає реальний результат.