У нашій країні є емоційно дуже вразлива категорія людей - внутрішньо переміщені особи. Водночас багато українців відмовляються евакуюватися з небезпечних регіонів, особливо це люди старших вікових груп.
Чому емоційний зв’язок із домом сильніший за страх небезпеки, яка роль фінансової складової у відмові від евакуації і як розпочати життя на новому місці, в інтерв'ю РБК-Україна розповіла доктор психологічних наук Ірина Губеладзе.
Психолог зазначила, що для будь-якої людини зв’язок із домом має величезне значення, адже це частина її ідентичності, коріння і місце сили.
"Особливо важко покидати дім людям старшого віку, які прожили там більшу частину життя. Їхній емоційний зв’язок із місцем часто сильніший за страх небезпеки. Вони можуть мислити категоріями: "я вже своє прожив", "краще вдома, ніж будь-де", - розповіла експертка.
Тому навіть коли загрожує небезпека, рішення залишитися для цих людей здається більш природним, ніж переїзд.
"Будь-який переїзд - це дискомфорт, навіть у мирний час. А вимушене переселення, коли людина не готова й не хоче цього робити, - це потужний стрес. Адже йдеться не лише про зміну житла, а й про втрату звичного світу, руйнування соціальних зв’язків і необхідність будувати все заново", - зауважила психолог.
Люди старшого віку переживають переїзди тяжче. Водночас і багато молодих людей відмовляються виїжджати з небезпечних регіонів, не вивозять звідти дітей.
Вагомим чинником для відмови від евакуації є фінансове питання. Психолог наголосила, що люди фактично їдуть у невідомість.
"Складнощі посилюються невизначеністю: чи буде робота, житло, гроші, нове оточення? Для багатьох це занадто велика відповідальність і емоційне навантаження", - зазначила експертка.
Вона додала, що інколи відмова від евакуації може бути несвідомим способом уникнення відповідальності за нове життя, яке доведеться заново вибудовувати.
"Певною мірою це може бути проявом інфантилізму, тобто небажання брати на себе відповідальність. Адже людина усвідомлює, що нове життя на новому місці потребуватиме від неї значних зусиль, зокрема й емоційних", - зауважила фахівчиня.
Психолог наголосила, що багато людей уже кілька разів пережили вимушене переселення.
"І щоразу це травма, що накопичується. Тому головне, що можна зробити для таких людей, - це дати їм відчуття безпеки, прийняття і підтримки, не тиснути, не звинувачувати, а допомагати крок за кроком адаптуватися до нового простору", - сказала експертка.
За словами Ірини Губеладзе, люди реагують на обставини по-різному. Але зараз є багато програм підтримки - як для внутрішньо переміщених осіб, так і для тих, хто виїхав за кордон.
"Цікаво, що дослідження показують: серед людей, які перебувають у безпечних умовах за межами України, ознаки посттравматичного стресового розладу спостерігаються досить часто - за цим показником вони посідають друге місце після військових", - розповіла експертка.
Вона наголосила, що йдеться не про сам діагноз, а про ознаки травматичного досвіду.
"Це результат тривалої невизначеності, втрати колишнього життя, почуття "відірваності" та відсутності розуміння, куди рухатися далі", - зазначила фахівчиня.
Експертка зауважила, що змушувати людину звернутися до психолога неможливо - це внутрішнє рішення, до якого людина має "дозріти". Але дедалі більше людей таки доходять до цього кроку.
"І що швидше людина прийме реальність, а саме: повернення додому може відбутися не скоро або вже не в тій формі, якою вона домівку пам’ятає, - то легше їй буде вийти зі стану невизначеності й почати будувати нову стабільність", - зауважила Ірина Губеладзе.
Вона розповіла, що багато внутрішньо переміщених осіб живуть "на валізах", адже переконані, що переїзд з дому - тимчасовий. Однак такий стан - це постійне очікування, яке виснажує. Тому важливо переключитися на інше: "Ми живемо тут. Ми облаштовуємося. Ми діємо зараз".
Раніше ми писали, скільки ВПО прихистила столиця і яку допомогу надає.
Також розповідали, що медсестринський догляд для ВПО продовжили вдвічі: хто і як може скористатися послугою.
Крім того, писали, кому найважче орендувати житло в Україні.