Костянтин Машовець: Протягом зими-весни росіяни спробують переломити хід війни

В ЄС вважають, що наступні тижні війни можуть стати вирішальними. Такі заяви європейських лідерів з'явились після прогнозів нашого військово-політичного керівництва про підготовку Росією нового наступу. Координатор групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець пояснює: мета цього наступу – бажання агресора повернути собі стратегічну ініціативу. І до цього росіяни, за його словами, готуються досить серйозно.

В інтерв'ю РБК-Україна він розповів, яку наступальну операцію може готувати Москва, скільки військ вони можуть зібрати і яка ситуація зараз на різних гарячих ділянках фронту.

– Зараз чимало розмов про можливий великий наступ Росії чи то наприкінці зими, чи то навесні. Як я розумію, це можуть бути більш масштабні – не якісь тактичні дії. Ви вважаєте його реальним і чи бачите ви ознаки, що такий наступ готується?

– Якщо ви кажете про слова Головнокомандувача, генерала Валерія Залужного, то він має на увазі цілком конкретні дії противника – його намагання повернути собі стратегічну ініціативу. Це можливо зробити на сьогоднішньому етапі виключно проведенням якоїсь стратегічної наступальної операції. Але це не означає, що це буде у вигляді такого ж наступу, який був у лютому минулого року – одночасно з кількох операційних напрямків.

Я вважаю, наприклад, що противник буде намагатися провести в східній операційній зоні, на лівобережжі України якусь одну велику, стратегічну операцію. Її метою буде оточення та розгром нашого угруповання військ на Сході або його частини.

– Для цього вони хочуть повернутися до Харкова і рушити звідти, а паралельно з півдня до Запоріжжя і далі?

– Так. Харків не обов'язково буде фігурувати. Думаю, вони нанесуть два удари, які сходяться. Один у бік Запоріжжя – Дніпра. Інший – на зустріч, але через Харківщину, Полтаву і Кременчук. Для цього їм потрібно буде зосередити та розгорнути два угруповання. Одне – на півдні, друге – в районі Бєлгородської і Курської областей. Чому саме там? Тому що там найменша відстань від російського кордону до Дніпра. Якщо говорити дуже приблизно, то місцем, де ці два угруповання мають зійтися – район Павлограда.

Схема можливого наступу Росії (карта: DeepState)

Очевидно, що якісь активні дії вони при цьому спробують провести з території Білорусі. Але цей напрямок буде мати обмежені цілі і завдання. Це, скоріше, буде відволікаючий удар.

Але усе це виключно моя суб'єктивна оцінка – тобто я робив би так.

– Здається, схожий план я чула в квітні - травні. Вони начебто таке й хотіли зробити.

– Так, хотіли. Але вони цілком вірно оцінили власні сили та засоби і намагались реалізувати цей план в меншому масштабі, ніж передбачалося. Щось схоже вони хотіли зробити, коли наступали з боку Ізюма на Слов'янськ і Краматорськ, намагаючись обійти цю агломерацію з заходу.

– Чи є у вас оцінки, скільки для такої операції тепер їм потрібно військ?

– Їм треба насамперед створити стратегічний резерв і розгорнути більше угруповання – не 200 тисяч, не 300 тисяч – більше. Вони можуть спробувати це зробити. Можуть зробити ще одну офіційну мобілізацію – не приховану, адже мобілізаційні заходи зараз у Росії продовжуються.

Вони повинні реалізувати кілька основних завдань для того, щоби переломити хід війни на свою користь. Перше – створити відповідний інструмент для проведення стратегічної операції, тобто масовану армію. Маю на увазі не лише кількість особового складу, але й кількість основних типів озброєння і техніки. Адже це військо треба оснастити та озброїти.

Друге – зараз вони переведуть країну на військові рейки. Це стосується майже всіх сфер – економіки, військово-промислового комплексу, так званої вертикалі влади, пропагандистської сфери, соціальної, політичної. Тобто їм треба привести країну до де-факто військового стану, щоби вижати максимум ефективності.

І третє їхнє завдання – вони намагаються впливати на нашу інфраструктуру, органи військового та політичного управління шляхом нанесення ракетних ударів. Саме по енергетичній та транспортній інфраструктурі, тому що це по суті кровоносна та нервова система нашої країни.

І ще одна річ, яку вони намагаються вирішити – це ускладнити підтримку з боку наших союзників та партнерів України, щоб мінімізувати наші можливості для здійснення спротиву.

Ось це складові стратегії, яку росіяни зараз задіюють у війні. Останні кадрові перестановки у командуванні російського війська це підтверджують. Тобто вони реалізують відповідний стратегічний план, який складається приблизно з таких складових.

– А чому, власне, на вашу думку, пройшли ці зміни в командуванні угрупованням окупаційних військ?

– Головна причина – це саме намагання реалізувати нову стратегію. По суті Путін розписався у своїй неспроможності керувати збройними силами РФ у цій війні. Він фактично сказав Герасимову: "в мене не вийшло, бери – сам пробуй".

– Наша розвідка говорила про те, що в Росії зараз готується мобілізація півмільйона людей. Наскільки я розумію, їхня мобілізаційна система не може одноетапно витримати таку кількість людей. Роздати повістки такій кількості людей, думаю, вони можуть, але щоби потім їх десь зібрати, готувати – щодо цього є сумніви.

– Якщо образно порівняти мобілізаційну систему Російської федерації з якимось виробництвом, то цей людський ресурс вона не зможе одночасно в великій кількості переробити. Є досвід першої оголошеної мобілізації. У мене є дуже великі сумніви, що ця буде проходити більш організовано, більш забезпечено.

Вони, звісно, працюють над удосконаленням своєї мобілізаційної системи, бо зараз вона напівзруйнована.

– Чи встигнуть вони зібрати ці півмільйона і відправити їх на фронт, наприклад, до середини весни?

– Не знаю. Як на мене, півмільйона не зможуть. Меншу кількість – будуть намагатися. Якусь кількість вони, звісно ж, зберуть. Питання в тому, чи вистачить цієї кількості, щоби створити дійсно ефективний інструмент для проведення якоїсь стратегічної наступальної операції.

– Є чимало розмов про те, що в росіян уже є проблеми з озброєнням, військовою технікою. І питання в тому, чи буде чим озброювати додаткові війська.

– Я б сказав, що в них є проблема не власне з озброєнням і військовою технікою. А з її станом.

– Тобто запаси радянські є, але незрозуміло, в якому вони стані.

– Звісно. Наприклад, у вас зберігаються 90-100 танків. А реально протягом короткого терміну відновити і поставити в стрій ви можете десь третину від цієї кількості. Але на паперах числиться, що є бригадний комплект – 90-100 танків. Решта просто не їздить і не стріляє.

Росія, ймовірно, хоче провести мобілізацію ще сотень тисяч людей (фото: GettyImages)

Саме тому я й кажу: одним із елементів їхньої нової стратегії є перехід на військові рейки насамперед виробничо-ремонтної бази. Вони зараз намагаються свій військово-промисловий комплекс відновити та наростити інтенсивність та обсяги його діяльності, щоб мати можливість відновлювати техніку та озброєння.

– Це дозволить їм ремонтувати і виготовляти будь-яку необхідну техніку чи з певними видами, які мають підсанкційні комплектуючі, проблеми залишаться?

– З так званими технологічно "просунутими" зразками є деякі труднощі, тому що військово-промисловий комплекс Російської федерації протягом останніх десяти років демонстрував свої певні здібності щодо розробки і цивільного виробництва певних зразків. Але все це відбувалося дрібними партіями, тобто створювали по 5-6 літаків за певний період. Тоді як США за цей же період будує 100-120 літаків.

Тому тут відіграють роль не лише показники в якісному сенсі, але й у кількісному. Одна справа, якщо ви побудуєте 10 літаків типу Су-30СМ протягом 4-6 місяців, і інша справа, якщо ви можете побудувати 40 літаків типу МіГ-29 за цей час. Для чого потрібен перехід у військовий стан? Для того, щоби виробничі потужності максимально загрузити. Але це як замкнуте коло. Постає інше питання – технологічне: а що виробляти? Танк Т-62, Т-72, які вже морально застарілі, або Т-90АМ? Це велика різниця.

У цьому сенсі намагання реалізувати цю нову російську стратегію на сьогодні виглядають досить, скажімо, дискусійно. Але це не означає, що вони не будуть намагатися. Росія відверто зараз намагається перевести війну в довготривалу форму.

– Чи будуть вони при цьому вводити офіційно військовий стан?

– Важко сказати. Нинішній диктаторський режим у Росії значною мірою побудований на інформаційно-психологічних симулякрах. Вони можуть робити вигляд, що вони мобілізують свою економіку, ВПК тощо, або спеціально нагнітати розмови про те, що "от завтра вже буде наступ натовпами чмобіків". Ми можемо виходити тільки з якихось практичних міркувань і, як це роблять у військовому мистецтві, ставити себе на місце противника. І з цієї позиції прогнозувати якісь практичні, логічні кроки. Але якщо противник демонструє більше понтів, ніж реальних кроків – в цьому сенсі важко щось спрогнозувати.

Приведу приклад. Перед Новим роком у Росії проводили колегію міністерства оборони, на якій почали один одному розказувати плани: мовляв, ми там створимо вісім бомбардувальних полків, нові дивізії ВДВ тощо. Це на кого розраховано? Усі колегії в них були таємні, нікому не розповідали, що обговорювалось. А цю – де розповідали про формування нових дивізій, бригад, полків – зробили відкритою для ЗМІ. Навіщо?

– Вочевидь, щоб нам щось показати – яка в них сильна армія.

– Ну звісно. Якщо нормальний командуючий планує якусь операцію, він не буде публічно розповідати, що він сформує стільки-то бригад, дивізій, полків. Це щоби що? Щоби противник, читаючи цю інформацію, зрозумів, скільки там у них буде війська? Ми ж не такі дурні. Ну не вміють росіяни проводити дезінформацію – вони думають, що вміють, але не вміють. Цілком можливо, що вони будуть щось робити в цьому напрямку. Але в кількісних та якісних параметрах вони навмисно збільшили цю дезінформаційну складову, щоб ми відштовхувалися від невірних опорних точок у своїх розрахунках.

Їм дуже важко працювати проти українців та України через різницю менталітетів. Українські військові для них – це взагалі терра інкогніта. Зовсім інший образ мислення вже давно. Росіяни діють за схемами, за методологіями радянської військової школи. І у цьому контексті вони дійсно виходять з того, що ми такі, як вони, діємо за тією ж методологією. Це далеко не так. Це головна світоглядна помилка нинішнього російського керівництва в усій цій історії з війною і "собиранием русских земель".

– Але чи правда, що наше військове командування якраз навпаки може розуміти, як планують свої військові дії росіяни, і це їм у плюс?

– Можуть, звісно, і це перевага. Поясню чому. Ми дуже довго жили з ними пліч-о-пліч і дуже добре вивчили. Чому ми знаємо і розуміємо їх, а вони нас – ні? Тому що вони весь цей період займали зверхнє становище. Вони не вважали за потрібне розуміти тих, хто їм підкоряється. А ми були вимушені їх вивчати, бо ми жили разом і входили в склад цих їхніх імперій, союзів тощо.

– Скільки на території Білорусі є російських військових? І чи вірно я розумію, що там здебільшого мобілізовані, яких готують на білоруських полігонах і потім засилають на фронт до нас в Україну?

– Там зараз приблизно 12,5 тисяч російських військовослужбовців. Це загалом – не лише сухопутні війська, адже там також розгорнуте їхнє оперативне угруповання повітряно-космічних сил, сили ППО. Вони там використовують білоруську військову навчально-тренувальну базу для підготовки своїх "мобіків". Протягом кількох місяців минулого року там проходили підготовку підрозділ 2-ої мотострілецької дивізії 1-ї гвардійської танкової армії західного військового округу. Зараз завозять 6-у мотострілецьку дивізію 3-го армійського корпусу західного військового округу. А з цієї 2-ої мотострілецької дивізії формують батальйонні тактичні групи і відправляють на фронт.

Тобто поки вони, по суті, займаються підготовкою військ і водночас проводять стратегічну операцію з залякування – що от-от вони почнуть наступ на Ковель - Львів чи на Київ. Щоб наступати їм треба зосередити не менше 35 батальйонних тактичних груп, понад 25 тисяч військовослужбовців. І це мова йде лише про сухопутні сили. Це для проведення якихось наступальних дій з серйозними завданнями.

Якщо обмежитися якимись прикордонними сутичками, то можна розгортати угруповання меншої чисельності. Але я поки такого ризику не бачу. Поки вони просто завозять на білоруські полігони особовий склад підрозділів бригадного та дивізійного комплектів і готують їх до бойового застосування. Безпосереднього розгортання щодо проведення якихось наступальних активних операцій у бік України поки не помітно.

На території Білорусі є приблизно 12,5 тисяч російських військ (фото: GettyImages)

Особливе занепокоєння викликає те, що вони називають регіональне угруповання російсько-білоруських військ. Частину сил та засобів з 1-ї гвардійської танкової армії, тобто з тих 12,5 тисяч, росіяни виділили в це угруповання.

Наступ з території Білорусі цілком можливий. На мою думку, якщо він таки відбудеться, то буде мати допоміжне значення, по відношенню до наступу на іншому операційному напрямку. Проте він може потім стати основним, якщо їм раптом вдасться цими силами з території Білорусі досягнути якихось глибоких завдань та цілей. Тоді вони можуть перенести свої головні зусилля в цю операційну зону. Але це потребуватиме часу та перегрупування.

– Ви згадали про те, що росіяни можуть наступати на Запоріжжі. Чи спостерігається в області якась аномальна активність, накопичення сил у противника?

– Так, 58-а армія почала зосереджувати на своєму лівому фланзі оперативно-тактичні резерви. Туди підійшли принаймні чотири батальйонні тактичні групи. Є там 37-а мотострілецька бригада, 5-а окрема танкова бригада. Це на додаток до підрозділів 19-ї мотострілецької дивізії, яка перебуває на тому напрямку. Ми в себе в групі з координаторами "Інформаційного спротиву" дискутували з цього приводу – що вони збираються цими тактичними групами робити: або наступати на Оріхів, або посилювати оборону. Річ у тім, що цей напрямок і для них є дуже загрозливий. Якщо ЗСУ прорвуться до Мелітополя, то у них рухне кримсько-таврійський напрямок.

– Але ж підготовка оборонних дій від підготовки наступальних дій відрізняється, вірно? Тобто з ваших даних поки не зрозуміло, до чого саме підготовка там ведеться?

– Скажу так: додаткові 4-5 батальйонні тактичні групи у десятикілометровій зоні біля лінії бойового зіткнення просто так не з'являються. Їх неможливо там тримати довго з тієї причини, що рано чи пізно райони та місця їхнього зосередження будуть виявлені нами і туди буде нанесений вогневий вплив.

Якщо вони збираються посилювати оборону, то їх треба розосередити або вивести з цієї зони в резерв, щоби противник не міг туди дотягнутися своїми засобами ураження. Але з цим у них є проблеми, тому що Збройні сили зараз знаходяться на такій відстані від північного узбережжя Азовського моря, що цей коридор майже весь пробивається засобами ураження. Однак у десятикілометровій зоні номенклатура цих засобів ураження, якою можуть працювати Збройні сили, більша, ніж, наприклад, у районі Приморська, Бердянська, Мелітополя.

Вони зосереджені зараз у районі Михайлівки, Василівки, північніше Токмака. Вони, до речі, також готують оборону Каховського водосховища на лівому березі Дніпра.

– Вони думають, що ми будемо форсувати Дніпро?

– Вони з різних причин готують цю оборону. Цілком ймовірно, що вони таку можливість розглядають. Але це було б дурістю форсувати Дніпро в найширшій його ділянці, долаючи Каховське водосховище. До того ж навіщо його форсувати, якщо наші війська знаходяться вже на лівому березі в районі Запоріжжя. Саме з цієї причини і Мелітополь є для нас ключовим пунктом, оскільки відкриває можливості до звільнення лівобережжя Херсонської області, не форсуючи Дніпро.

– У районі Вугледара у росіян була певна активність. Вони захопили Павлівку і їхній наступ зупинився?

– Думаю, вони ще спробують там активізуватися, тому що ця ділянка дотична до донецького напрямку. По суті це такий "балкон", який навис над їхнім сухопутним коридором між Донбасом та Кримом. Це найближчий до Волновахи, Маріуполя та Бердянська район.

Там під загрозою для них саме місто Волноваха, якщо Збройним силам вдасться втримати цей "балкон" і зосередити там якісь ударні сили. Тобто вони явно розглядають це як загрозу для себе. Добре, якщо ми переріжемо цей коридор в районі Мелітополя, але ми ж можемо і в районі Маріуполя і Бердянська.

– А яка ситуація в районі Сватово – Кремінна?

– Росіяни збиралися відбити назад Лиман. Вони підтягнули на північний захід від Кремінної війська двох бригад 41-ї армії східного військового округу, сформували з них дві тактичні групи. Одна намагалася наступати в напрямку Площанка - Макіївка, а інша – з боку Діброви на Лиман. Загалом вони мали вийти на річку Жеребець і створити по цій річці рубіж оборони. Гарантією стійкості цього рубежа мало би бути їхнє повернення у Лиман.

Одночасно вони атакували Білогорівку, яку наші війська звільнили ще під час боїв за Лиман та Ізюм. Чому? Там є певна особливість. Там Сіверський Донець робить такий закрут перед Сєвєродонецьком і Лисичанськом. У тому закруті три населених пункти: Шипилівка, Новодружеськ і Привілля. Той, хто контролює цю територію, буде контролювати Кремінну і Рубіжне, а також створить достатньо сприятливі умови для звільнення Лисичанська або Сєвєродонецька. Ця ділянка має не просто тактичне, а оперативно-тактичне значення.

Росіяни це розуміють і тому намагаються відсунути наші війська в районі Білогорівки. Вони наступали з боку Шипилівки, Золотарівки і Лисичанського НПЗ, щоби фактично притиснути наші підрозділи Збройних сил у районі Білогорівки до Сіверського Дінця. Тим самим зняти загрозу прориву наших військ на цей плацдарм, де закрут. У них це не вийшло. У них також не вийшло повернутися на річку Жеребець.

Ще на одній ділянці вони намагалися пробитися в Серебрянське лісництво на лівому березі Сіверського Дінця в районі Діброви. Усе це закінчилося провалом. Наші обійшли Діброву з півдня. Ба більше, наші пробилися в лісовий масив північно-західніше Червонопопівки і впритул підійшли до дороги Сватово-Кремінна, взяли її під вогневий контроль. Тому росіяни були вимушені замість взяття Лимана стягувати сили в Житлівку та Червонопопівку, в Кремінну, щоби стримати цю ситуацію, що для них складається. Бо утримання Збройними силами ділянки в районі Житлівки та Червонопопівки створює об'єктивну загрозу падіння Кремінної.

А в районі Сватово вони намагаються не допустити обхід нашими військами цього міста з півночі і півдня. Наші війська мають перспективи пробитися на Нижню Дуванку і таким чином обійти Сватово з півночі. Але є певні нюанси південніше Сватово. Росіяни створили там три потужні райони оборони.

– У разі втрати Соледара наскільки це ускладнює нам оборону Бахмута?

– Це, дійсно, ускладнить оборону Бахмута, але не критично. Це ускладнить насамперед взаємодію між складовими нашого угруповання військ, яке діє в районі Бахмута, та його логістику. Це, звісно, відобразиться і на його керованості, але не критично. Мене більше турбує ситуація південніше – район Андріївки - Кліщіївки. Станом на вчора (розмова відбулася 17 січня, - ред.) половину Кліщіївки наші наче утримували.

– Чи є якесь оперативно-стратегічне значення в Бахмута? Для чого вони так туди пробиваються і кладуть стільки сил для його захоплення? Чи справді це може спростити їхнє подальше просування в Донецькій області?

– Ні. Вони б'ються за той Бахмут з однієї простої причини – тому що він лежить на їхньому шляху і є важливим комунікаційним, транспортним вузлом. Вони насправді хочуть вийти на рубіж Костянтинівка - Часів Яр і вийти в район Сіверська, щоби фактично створити собі стартові умови для наступу на Краматорську агломерацію.

Карта DeepState

На Сіверськ вони намагаються наступати з двох напрямків: з боку Лисичанська на Білогорівку і плюс намагаються перерізати дорогу Бахмут - Сіверськ в районі Красної Гори. Наскільки я розумію, російське командування вирішило разом з напівоточенням Бахмута одночасно перерізати дорогу на Сіверськ. Найбільш кардинальний спосіб зняти загрозу для Кремінної та Лисичанська, яка зараз реальна через те, що наші війська в Білогорівці – це пробитися з південно-східного напрямку на Сіверськ.

– Чи є ще якісь ділянки на фронті, крім тих, про які ми зараз говорили, де також спостерігається незвичайна активність ворога і яка може свідчити про підготовку якихось наступальних дій?

– На донецькому напрямку вони прагнуть прорватися на Курахово. Крім того, в районі Авдіївки вони роблять те ж саме, що і в районі Бахмута. Останнім часом у них там були певне просування, але зараз воно вже мінімальне і вони вже не просуваються.

Вони намагаються обійти Авдіївку з півночі та півдня. З півдня і півночі вони намагаються пробитися в Орлівку – село на захід від Авдіївки. У цьому контексті вони діють з півночі в бік Красногорівки, а також намагаються прорватися за рубіж Опитне - Водяне. Мета полягає в тому, щоб українські війська відійшли з Авдіївки під загрозою оточення. Адже це підготовлений район оборони. У промзоні досить зручна місцевість для ведення оборонних дій, і штурмуючи її в лоб, як наприклад Бахмут, вони покладуть ще більше сил.

– Чи відомо вам, скільки ще в росіян може бути цих ракет С-400, якими вони обстріляли Київ та область?

– На початок широкомасштабного вторгнення на бойовому чергуванні і в процесі розгортання у них знаходився приблизно 31 дивізіон С-400. Дивізіон – це 48 ракет і ще орієнтовно такий же боєкомплект, який вони возять з собою. Але ж не всі ці ракети придатні до стрільби по радіоконтрастним цілям, якими є зокрема міста. Там є лише два типи ракет, які можна модернізувати, щоб стріляти ними по наземних цілях. Ці ракети під час стрільби по наземних цілях не дуже точні, але велике місто – це така ціль, де ти не промахнешся.

– Ці ракети вони можуть виробляти?

– Так, можуть. У них є ще запаси великі.

– Чи справді у росіян є дефіцит снарядів чи вони просто їх зберігають десь за Уралом і їх складніше підвозити?

– Скажімо так: я згоден з тою оцінкою, що на окремих напрямках або ділянках інтенсивність ведення артилерійського вогню противником впала на 60-75%. До того ж за зовнішніми ознаками очевидно, що ворог тепер вимушений маневрувати і концентрувати свої запаси боєприпасів на певних напрямках.

Наприклад, якщо якась ділянка вважається пріоритетною – там і концентрується більша частина боєприпасів. Відбувається це за рахунок інших ділянок. Тобто якщо раніше вони зразу всі свої війська забезпечували боєприпасами і вони вистрілювати по 50-60 тисяч на добу, то зараз вони вимушені їх концентрувати. Наприклад, під Бахмутом, на запорізькому напрямку, в районі Кремінної тощо.

У них, звісно, є певні виробничі потужності для виготовлення цих снарядів. Але їхній загальний виробничий обсяг не покриває тих потреб, які відповідають стилю та методам ведення бойових дій росіянами. Зменшення обсягів постачання боєприпасів очевидні. Наскільки це зараз критично для росіян? Якщо вони почали знімати з консервації вже артилерійські системи 50-60-х років, а в окремих випадках – навіть часів Другої світової війни – то ситуація в них не тільки з боєприпасами, а й зі стволами вже нехороша. Наприклад, ці два корпуси так званої "народної міліції" "л/днр" перевели на більш стару техніку і забрали в них більш нову для потреб власного війська, явно не від хорошого життя.

– Які, на вашу думку, можуть бути сценарії розвитку війни цього року?

– Я думаю, що протягом зими-весни росіяни спробують переломити хід війни і повернути собі стратегічну ініціативу. Можливо, у той спосіб, про який ми говорили на початку розмови. Можливо, вони обмежаться серією оперативно-тактичних операцій. А може, спробують організувати одну велику стратегічну операцію. Так чи інакше, головна мета – це повернення стратегічної ініціативи.

Я не можу дати зараз гарантію – вдасться їм це чи не вдасться. Я вважаю, що на сьогодні таку вірогідність можна оцінювати як 60 на 40: 60 – не вдасться, 40 – вдасться або в повному обсязі, або частково. Наскільки я розумію, до намагання повернути собі стратегічну ініціативу росіяни готуються доволі серйозно.