Без клоунів, але із тваринами: чим живе цирк сьогодні – інтерв'ю з директором
Чому з репертуару цирку зникають класичні клоуни, які тварини досі виступають на манежі, як змінилась розважальна програма під час війни та чи ходять українці зараз у цирк, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
- Як "живе" цирк під час війни
- Як змінилась аудиторія цирку
- Чому з репертуару зникають класичні клоуни
- Що насправді стоїть за роботою акробата в цирку
- Чому тварини досі виступають на манежі
- Чи створюють віртуальні розваги конкуренцію цирку
З дитинства усім нам цирк асоціюється зі сміхом, магією та безтурботністю – простором, де можна на мить забути про реальність. Та війна змінила навіть його: сьогодні цирк переглядає сенси, поєднуючи розвагу з відповідальністю і створюючи програми із патріотичним змістом.
"Зараз ми протистоїмо не тільки викликам війни, а й внутрішнім. Це виживання, але ми чітко усвідомлюємо свою місію. Адаптуємо програми, вивчаємо попит, досвід глядачів і створюємо новий контент, бо навіть циркове мистецтво на вимогу часу видозмінюється і жанрово, і наповненнями. Тематика під час війни стала українською, патріотичною", – каже директор Національного цирку України Владислав Корнієнко.
РБК-Україна розпитало очільника закладу, що змінилось у роботі цирку за час війни, чи ходять українці на вистави та як артистам зараз вдається розважати глядачів.
Виклики війни: як живе Національний цирк під час повномасштабки
– Як змінився цирк за час повномасштабної війни в Україні?
– Я прийшов на посаду директора Національного цирку якраз напередодні пандемії коронавірусу. Думав, що це був найскладніший період. Однак все пізнається у порівнянні – виявилося, що під час повномасштабного вторгнення набагато все складніше.
У нас нон-стоп працює репертуар, маємо повні зали глядачів. Ми творимо нові варіації діяльності, розвиваємо сучасний український цирк. Як на мене, він стає навіть привабливішим, ніж у довоєнні часи.
2025-й для нас ювілейний – споруда Київського національного цирку відзначає 65-ліття. Будівлю зводили так, щоб вона була придатна до використання у період війни. Вона одна з небагатьох у Києві, яка має розгалужену систему укриттів. Тому глядачі у разі тривоги можуть одразу перейти у безпечне місце. Також маємо систему генераторів, тому можемо працювати при знеструмленнях.
– Ви кажете, що навіть зараз маєте аншлаги. Як думаєте, чому українці продовжують ходити у цирк?
– Цирк – це мистецтво радості, посмішки, оптимізму, яке вже потроху перебрало функцію терапії. Блекаути і повітряні тривоги тотально перешкоджають нашому повсякденному життю. А тут можна відволіктись від щоденних проблем. У таких умовах циркове мистецтво перетворилося на зону своєрідного комфорту.
Соціальний зріз глядача під час війни змінився, тепер це не лише діти. Категорія нашого споживача дуже розширилася: це і внутрішньо приміщені особи і малозахищені групи, які перебувають на реабілітації і лікуванні. У нас також є потужна група шанувальників серед старшого покоління. Ми навіть самі не сподівалися, що цирк сьогодні стане осередком комунікації для людей похилого віку. Раніше такої групи у нас не було.
– А яка ситуація у вас із кадрами під час війни? Чи не втратили артистів через виїзд за кордон та мобілізацію?
– На превеликий жаль, у нас є галерея пам’яті працівників цирку, які пішли на фронт: п’ятеро загинули й ще троє зникли безвісти.
На початку великої війни ми дали можливість артистам вивезти родини за кордон, бо розуміли усю серйозність ситуації. Категорія "невозвращенців" у нас є, але невелика. Ми доволі швидко поновили штат і фахової нестачі у нас нема.
– Чи гастролюєте зараз за кордоном? Як там сприймають наше циркове мистецтво?
– У нас вектор роботи за кордоном не стояв серйозно, тому ми майже не вивозили штатних працівників. Лише торік ми замахнулися на глобальний проект у Франції. Знайшли людей, продюсерів, імпресаріо і влаштували грандіозні гастролі. Майже за 2 місяці проїхали близько 40 міст, показали 50 вистав, у нас були аншлаги, повні зали, тріумф. Ми привнесли частинку українськості у світовий культурний простір.
Я наївно думав, що коли МКСК перезавантажилося і його очолив професійний дипломат (йдеться про Миколу Точицького, який був міністром культури з вересня 2024 по липень 2025 року, – Ред.), він мав би зрозуміти важливість міжнародного напрямку, але ні міністерству, ні державі це не було потрібно.
У Франції у нас стояли кілометрові черги, на наші постановки приходили мери міст й інші впливові люди. Але в Міністерстві цього не оцінили, тому я викреслив зі своєї діяльності графу роботи за кордоном. Хоча і досвід, і знання, і комунікації дозволяють нам гастролювати.
За лаштунками цирку: зарплати артистів, зміна репертуару й "відмова" від клоунів
– Під час війни ви скоротили участь класичних клоунів у програмах. Навіть у новій різдвяній казці "Мотанка" їх нема. Чому так?
– Творче життя – це креативний процес. Ми оцінюємо репертуар, виходячи від потреби споживача. Він приходить і голосує купленим квитком, визначає нашу популярність в суспільстві. Разом із тим ми несемо естетику, а сучасний глядач вибагливий.
Щодо зменшення участі клоунів у програмах, то це вимога часу і війни. А ще – смакового сприйняття українського суспільства.
Класичний клоун із рудим волоссям, червоним носом і традиційний тандем, де один страждалець, якого б'ють і всі над цим сміються, а другий б 'є, – це "смакова" категорія. У певний період клоуни почали змінювати форму роботи, переходити більше на пантоміму. Це неймовірно цікаве вміння пластикою тіла розповідати художньо-творчі сюжети, передавати драматургію.
Класична клоунада вже перегорнула сторінку свого життя, але вона залишилася ще в Естонії. Зрештою, всі на сцені ще дихають повітрям постсовєцького цирку. А той був пропагандистським.
Я терпіти не можу вульгарну, грубу структуру гумору, люблю естетику, тому клоунади класичного зразка у 2026 році в нашому цирку не шукайте.
У новій програмі ми поєднали інтерактивне спілкування з глядачем, анімацію, активність з м'ячиками і так далі. Ще ми впроваджуємо новації повітряного жанру. За нашою роботою уважно стежать інші режисери, постановники, світові імпресаріо, продюсери. І мені цікаво бачити, як наші ноу-хау, які ми рік-два тому показували, вже впроваджують в інші проекти.
– Напевно, найнебезпечніша у цирку – робота акробатів, оскільки є загроза серйозно травмуватись. Розкажіть про специфіку їх діяльності.
– Акробати одержимі своєю роботою, у них кураж від виступів. Щоб стати цирковим акробатом, треба тренуватись з дитинства, мати обмежений раціон, природні здібності й сильний вестибулярний апарат, щоб висіти у повітрі вниз головою на висоті 10-11 метрів. Це цілий спектр факторів.
Для повітряних гімнастів страхування неможливе. При нещасних випадках ми намагаємось забезпечувати їх фінансовим страхуванням, хоча державне майже не працює. Звісно, і сам цирк допомагає артистам при лікуванні у разі травм.
В основному в наших артистів шестиденна робота із вихідним у понеділок. Ця професія передбачає щоденні тренування, щоб бути у гарній фізичній формі. Граничний вік для артистів цирку – 38 років. Це визначено трудовим законодавством України, але щоб вийти на пенсію треба мати страховий стаж.
Цирк – це мистецтво все ж таки молодих. Важлива краса тіла, форм, фізичні здібності й спроможності. Але все залежить від жанрів, а у нас їх більше як 20. Це і театральні артисти, і музична хореографія, і повітряна гімнастика, і клоунада тощо.
– У працівників культури, зазвичай, доволі скромні зарплати. Скільки циркові артисти заробляють?
– Все залежить від завантаження. Якщо є багато вистав, перепрацювання, то я можу вдвічі збільшувати їм зарплату. Звісно, я не змагаюся з якимись закордонними колективами, але у нас артист при повній зайнятості може заробляти від 30 тисяч гривень. Але якщо в його репертуарі лише три-п'ять виступів на місяць, то хай не виникає питань, чому заробіток від 15 тисяч гривень.
– У вашого колективу дуже складне завдання – розважати українців на фоні щоденних трагічних подій у країні. Що мотивує артистів зараз залишатись у цій професії?
– На початку війни внаслідок російської атаки знищено мій дім, після гастролей у Франції у мене стався мікроінфаркт, понад рік тому від важкої хвороби померла моя дружина… Тому відповідь на ваше запитання: залишатись у цій сфері – це наш вибір. Ми знаємо, що тут теж ведемо духовну, ідеологічну й мистецьку боротьбу. Звісно, солдатам в окопах набагато важче…
Тигри, коні, дикобрази: чому тварини досі виступають у цирку
– Вже багато років зоозахисники борються, щоб тварин перестали використовувати у розважальних програмах. Наприклад, їх вже заборонили у пересувних цирках. Яка позиція щодо цього у вас, адже досі залучаєте тварин до виступів?
– Треба усвідомити, що закон дозволяє часткове використання деяких видів. Тобто це не шоу циркових тварин, де вони виступають зранку до ночі. А саме часткове використання тих, хто на постійній основі живе у київському цирку, хто не потрапляє під заборону, має нормативне правове регулювання, підлягає обов'язковому захисту. Цих тварин годують, лікують і залучають до роботи. Усі вони доглянуті.
Ми пом'якшуємо загальну тенденцію використання тварин у цирку, мінімалізуємо їхню участь у програмах. Ви навіть в рекламі тепер не побачите фото звірів.
У перші місяці війни, коли багато хто в паніці тікав зі столиці, до нас приїхало французьке телебачення TF1 знімати сюжет під назвою "Київ. Площа перемоги, 2". Це була наша адреса (у 2023 році площі повернули історичну назву – Галицька, - Ред.). Вони заклали меседж, що ми є одним із символів протистояння, незламності української культури. Цей сюжет розлетівся по світу і набув великої популярності. І в той час, коли нам аплодувало пів світу, ми чули закиди зі сторони українців через те, що тоді на афіші був тигр…
У мене інколи закрадається думка, що це протистояння створюють свідомо з метою маніпулювання. Тому під час війни я взагалі б не чіпав Національний цирк із питаннями про використання тварин.
Додам, що у нас в залі 1904 місця, у новорічний період даємо по дві вистави на день. За цей час до нас підійшли може одна-дві людини, щоб зробити зауваження щодо участі тварин.
– У ваших програмах є голуби, дикобраз, бобер, кролик, свиня. Кого ще із тварин маєте?
– Ще у нас досі є п'ять тигрів і сім коників. Вони тут народилися і виросли. Нових ми не купуємо. Виходить, що організації по захисту тварин із мільйонними бюджетами борються із кількома тваринками…
На утримання тварин ми заробляємо самі. На харчування нам виділяють тільки в літній період, а зараз ми годуємо їх за свої гроші. Взагалі, держава покриває в середньому 40-50% витрат цирку, ці кошти йдуть на зарплату, комуналку. Один день опалення всього майнового комплексу нам обходиться в 50 тисяч гривень. А ще не треба забувати про генератори. Тобто держава нам покриває зовсім мало.
Утримання усіх тварин у рік нам обходиться до 7 мільйонів гривень. Це вже з урахуванням зарплат працівників, які за ними доглядають, ветеринарного обслуговування, лікування, харчового забезпечення. З них на їжу йде десь 3-4 мільйони.
На початку повномасштабного вторгнення, мені з колегами навіть доводилося виїжджати у Бородянку, Ірпінь, Добропарк, щоб знайти їжу для тигрів й інших тварин. На блокпостах нам казали, що ми божевільні.
– Тобто зараз тенденція не йде до повної заборони тварин у цирку?
– Треба розуміти, що історія українського цирку починалася при витоках Київської Русі. Ще в ХІ столітті на фресках собору Софії Київської прославляли циркових акробатів, на цих малюнках можна і тварин знайти.
Це наша культурна спадщина, і тепер нам треба від цього відмовитись? Згадайте ту ж кориду в Іспанії, де жорстоко забивають биків. Або ж Індію, Китай, Шрі-Ланку, де поло на слонах – це національна гра. Тому ми за те, щоб зберегти наші культурні витоки.
Майбутнє цирку: що буде із мистецтвом сміху і дивування
– Зараз є дуже багато віртуальних розваг, комедійних роликів в інтернеті, чи не забирають вони у вас аудиторію?
– Без сумніву вони перетягують на себе увагу. Коли з’явилось телебачення, воно також частково перекрило кисень театрам, концертам й іншим розважальним програмам. Втім, у кожного своя ніша. Цирк – це живе перформативне, музичне, хореографічне і навіть театральне мистецтво. Хтось любить віртуальний формат, а ми – місце офлайнових розваг.
Всупереч усім труднощам, ми не тільки виживаємо, а ще й демонструємо доволі якісний результат – повні зали і гарні програми. Але, звичайно, віртуальні розваги відволікають споживача від нас. Втім, в інтернеті немає цієї магії спілкування з творчістю. А у нас це своєрідна терапія.
Взагалі, Національний цирк за репертуарною і за жанровою складовою типовий представник європейського класичного цирку. У нас є все: від музики, оркестру, вокалістів, хореографії і аж до тварин. І це треба зберегти, бо це національне надбання. Це елемент української національної культурної спадщини.
За державними пріоритетами в ієрархії мистецтв ми не входимо до рейтингових складових, але залишаємося наймасовішим мистецтвом. Маємо повні зали, нам заздрять колеги з інших цирків України, нас хвалять колеги з-за кордону. Ми успішний проект і наш секрет на поверхні – це постійна робота і любов до глядача.
– Яким би ви хотіли бачити український цирк в майбутньому?
– Взагалі, circus з латини перекладається як "коло", а ми кажемо, що наш цирк – це коло щастя. Тому я хочу бачити цирк майбутнього колом радості і щастя. Щоб людина, яка вперше приходить до нас, інфікувалась вірусом любові до циркового мистецтва і стала нашим постійним глядачем.