Іноземних гостей на українських дорогах дедалі більше, та й наші співвітчизники мандрують за кордон. Як зрозуміти, з якої країни автомобіль ви бачите поряд з собою?
Про те, як навчитись швидко розшифровувати чужі номери, читайте в матеріалі РБК-Україна.
Далеко не всі європейські країни мають стандартизовані євро-номери часів ЄС, але з іншого боку це і на краще. Недосвідчений мандрівник завдяки цьому має більше можливостей ідентифікувати номер за якимись особливими прикметами.
Перш за все, про стандартні європейські номери: ще з 1998 року в Євросоюзі вони отримали єдиний розмір 520 × 120 мм і синю смужку зліва з літерним кодом країни. І той, хто ці коди вивчить, не матиме проблем з визначенням країни походження авто на дорозі. Проте в деяких країнах Старого світу досі використовуються старі номерні знаки без цієї "євросмужки", а значить, треба звертати увагу на інші особливості.
Ціла група країн має на номерних знаках державні герби. У таких країнах як Сербія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Чорногорія та Ліхтенштейн він розташований посередині номерного знака. На номерах Австрії також є герб, але він вказує не на країну, а на конкретну провінцію, де зареєстровано авто. Провінцій багато, аж 127, тому не варто намагатись завчити їх – краще запам’ятати геральдику решти десяти країн, що мають таку прикрасу на своїх табличках. У номерів Швейцарії герби розташовані по краях таблички, а в Андорі й Сан-Марино вони лише зліва.
Хоча більшість європейських номерів мають чорні символи на білому фоні, трапляються й інші варіанти. Наприклад, у Бельгії номери з червоними літерами та цифрами, а в Німеччині зеленими позначають спеціальну техніку (не плутати з електромобілями). Жовтий фон використовують Велика Британія, Нідерланди та Люксембург. У дрібних державах Європи також є жовті номери, але такі авто нечасто потрапляють в Україну.
В далекій Данії переважають автомобілі з жовтими номерами, і як не дивно, це все корпоративні машини. Приватні авто – вони з білими табличками – зустрічаються рідше, бо реєстрація там обкладається високим податком. Це частина державної політики з обмеження кількості автомобілів на вузьких вуличках данських міст. Справді рідкісними на європейських дорогах є таблички для цивільних легкових авто з чорним фоном, як у Ліхтенштейні.
У деяких країнах легко впізнати номери за особливостями шрифту чи формату, так би мовити, верстки. В Ірландії ще з 1904 року використовувалися прості номери: до чотирьох цифр плюс літера I або Z. Хоча нині систему змінили, старі номери залишаються чинними. Подібна проста нумерація існує і в Данії.
Впізнавати номери різних країн допомагають шрифти цифр та літер, бо вони у кожної країни свої. Наприклад, у Фінляндії цифри округлі, завжди три літери й три цифри — впізнати просто. У Туреччині ж — максимально стислі та строгі літери. Велика Британія вирізняється витягнутими по горизонталі символами, що виглядають майже квадратними.
Нарешті, ще один надійний ідентифікатор – розмір номерного знака. Вигляд типового витягнутого прямокутника розміром 520 х 120 мм мають автономери аж ніяк не всіх країн. Наприклад, в Італії дотепер ще чимало машин з маленькими табличками розміром 325 x 107 мм (видавались до 1994 р.) а то й ще з меншими "листівками" 262 x 57 мм (до 1985 р.). Є кілька держав з короткими прямокутниками, які не менш екзотичні, ніж їхні країни-емітенти: мініатюрні держави Сан-Маріно, Монако, Андорра.
Скільки б не було відмінностей у зовнішності номерних табличок різних країн, для водія, що починає вивчати їх "з нуля", найпростішим буде спиратись на літерні коди країн. Почати слід з вивчення назв країн латинкою – так, щоб водієві візуально запам’яталися усі літери назви. І спираючись на них, буде легше прив’язатись до скорочених кодів, як їх заведено писати на номерних знаках.
При підготовці статті були використані матеріали L`Automobile та Autocar.
Нещодавно РБК-Україна розповідало, як неправильний бензин впливає на автомобіль та як виправити ситуацію.