Як з'явилися мотоцикли МТ "Дніпро" і чому їх так називають

Все почалося далекого 1952 року, коли Київському мотозаводу замість знятої з виробництва легкої моделі КМЗ К1-Б "Киянин" доручили випуск мотоцикла важкого класу з бічним причепом – М-72. Це була єдина (уніфікована) для радянського мотопрому багатоцільова модель, яка ще з довоєнних часів випускалася на кількох заводах.

Практично М-72 був копією німецього BMW R71 (1938 – 1941 рр.) – вдалого байка, головною перевагою якого була технологічність: його розробили саме з оглядом на масове виробництво.

Важкий мотоцикл М-72 з опозитним двигуном став основою всієї модельної лінійки заводу фактично аж до його закриття у 2012 році. Протягом цих років мотоцикл пережив кілька модернізацій і рестайлінгів, але принципово в конструкції і технологіях нічого не змінилося.

Проте, радянські конструктори відразу вдосконалили окремі деталі “німця” з метою зниження собівартості і спрощення технології. Справа у тому, що М-72 розглядався в першу чергу як військовий транспорт, якому важлива не стільки довговічність, скільки кількість. Зокрема, були знижені вимоги до міцності і класу точності другорядних деталей, наприклад, сидінь, педалей, заднього ліхтаря тощо.

Які були мотоцикли МТ КМЗ

Варто сказати, що в різні роки найменування і індексація мотоциклів КМЗ відрізнялися. Так, перша модель називалася М-72 – так, як і продукт інших шести мотозаводів великої країни (очевидно, М – мотоцикл, а 72 – як наступник баварської моделі R71). Потім у Києві почали використовувати назви з літерою К (київський) і об’єм двигуна: К-750 та К-650.

Паралельно з заводським літерно-цифровим індексом модель К-650 отримала товарне ім’я "Дніпро" і найменування МТ-8 – Мотоцикл Важкий (рос. мовою), восьма модель. Після того були базові моделі МТ-9, МТ-10 і МТ-11. Моделі підвищеної прохідності колісної формули 3х2 – з ведучим колесом коляски мали індекси МТ-12 і МТ-16.

Військові мотоцикли КМЗ "Дніпро"

Окрему лінійку київських важких мотоциклів становлять суто армійські моделі. Спочатку вони відрізнялися тільки підвищеною якістю, відсутністю хромованих деталей, наявністю кріплень для кулемета і тримача каністри на колясці. Пізніше “Дніпри” з літерою В у назві отримали привод на колесо коляски.

Між іншим, абсолютна більшість київських мотоциклів були з боковим причепом, і правоохоронні органи тих часів слідкували, щоб нікому з власників не спало на думку відчепити коляску і ганяти на 36-сильному байкові в режимі “одинака”. Виняток становили дрібносерійні парадні байки для урядових ескортів і доволі рідкісна модель "Соло" КМЗ-8.157, яка випускалася в 1991 – 1996 рр.

До речі, завдяки тому, що експлуатація важких мотоциклів з коляскою машин з їхнім архаїчним неекономічним мотором ще у 1990-ті стала нерентабельною, їх збереглося багато аж до наших днів – і часто у непоганому стані.

Коротко

Так сталося, що опозитні "Дніпри" та кілька моделей-попередниць виявилися таким собі живим раритетом: ще в пору свого випуску знаючі люди сприймали їх як ретротехніку. А вже у ХХІ столітті в Україні оформився такий собі культ опозитників КМЗ – підхоплений, до речі, у деяких сусідніх країнах Європи. Куди до 2022 року від нас потроху вивозилися добре збережені мотоцикли Київського мотозаводу, в першу чергу – найбільш рідкісні К-750, К-650 та МТ-9.